- •Предмет, завдання, основні поняття курсу «ре та рпс » та зв‘язок з іншими дисциплінами.
- •2Проблеми та завдання ре та рпс. Характеристика методів, що викор. Для обґрунтування розміщення виробництва.
- •3 Характеристика основних теорій та моделей розміщення продуктивних сил та розвитку регіонів.
- •4.Характеристика основних теорій та моделей розміщення продуктивних сил та розвитку регіонів.
- •Теорія полюсів зростання
- •5.Закономірності у розміщення продуктивних сил та формуванні економіки регіонів.
- •6. Закономірності рпс та формування економіки регіонів: сталого розвитку виробництва,комплексного розвитку і рпс, забезпечення нац. Безпеки, глобалізація і регіоналізація.
- •7 Принципи рпс і формування економіки регіонів.
- •8.Природні та соц.-демографічні фактори рпс.
- •10.Економічні і технічні фактори рпс.
- •12Вплив природних передумов на територ. Організацію виробництва. Значення природно-ресурсного потенціалу у розвитку і рпс.
- •Поліський
- •Кримсько-причерноморський
- •13Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил.
- •14. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості
- •15Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості
- •16.Фактори форм та риси єнгк
- •17.Структура єнгк
- •19. Паливно-енергетичний комплекс, його суть, галузева структура і народногосподарське значення.
- •20. Вугільна промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.
- •21.Нафтова промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку
- •22. Газова промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.
- •24. Металургійний комплекс: значення у розміщенні продуктивних сил, структура та проблеми розвитку.
- •29. Особливості розміщення галузей середнього і точного машинобудування.
- •32. Регіональні особливості розвитку і розміщення підприємств основної хімії.
- •37.Фактори регіонального розвитку. Типологія економічних регіонів.
- •38. Диференціація регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку. Депресивні території України.
- •39. Соціально-економічна сутність районування. Фактори економічного розвитку. Значення економічного районування.
- •40. Економічне районування як складова процесу розміщення продуктивних сил. Мережа економічних районів України.
- •41. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики
- •42Механізм реалізації регіональної економічної політики.
- •44. Мета, фактори створеня та основні риси вез і територій пріоритетного розвитку в Україні.
- •45.Класифікація вез за організаційно-функціональною ознакою:
- •48.Міжнародний поділ праці та його значення у формування зовнішньоекономічних зв*язків.
- •49.Участь України у міжнародному поділа праці. Характеристика основних форм зовнішньоекономічних зв*язків. Особливості сучасного рівня розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України:
14. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості
Трудоресурсна ситуація характеризує рівень забезпечення ресурсами праці сфери матеріального і нематеріального виробництва певної території.
Вона залежить від чисельності і динаміки трудових ресурсів, кількості робочих місць, структури господарства, ефективності використання робочої сили і робочих місць. Залежно від рівня забезпеченості трудовими ресурсами розрізняють:
- трудодефіцитні (недостатня кількість трудових ресурсів внаслідок природного скорочення або міграцій);
- трудонадлишкові (переважання чисельності трудових ресурсів над кількістю існуючих робочих місць);
- трудорівноважні (відповідність між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями).
За сучасної соціально-економічної ситуації характерною ознакою територіального розвитку є трудонадлишковість. Це пов'язано з кризовими явищами в економіці, внаслідок чого утримується низький рівень попиту на робочу силу, недостатньо завантажені виробничі потужності, існує приховане і зареєстроване безробіття.
15Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості
Ринок праці — це система суспільних відносин, що ґрунтується на товарно-грошових засадах у сфері розподілу, обміну і використання робочої сили.
Ринок праці та його кон'юнктура визначаються сукупним попитом на робочу силу та сукупною її пропозицією.
Сукупний попит — це загальна потреба господарства у найманій робочій силі. Вона залежить від кількості робочих місць у галузях економіки, інтенсивності структурних і технологічних зрушень у ній, характеру інноваційної та інвестиційної політики, руху робочої сили тощо.
Сукупна пропозиція робочої сили визначається чисельністю економічно активного населення, яке працює або активно шукає роботу.
Поточна пропозиція включає такі категорії населення: працівників, які прагнуть змінити місце роботи; офіційно зареєстрованих безробітних; осіб, які працюють або прагнуть працювати на умовах вторинної зайнятості.
Загальне регулювання ринку праці здійснюється державою. Головна мета такого регулювання — досягти відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією на ринку праці.
1. Трудоресурсна ситуація та ринок праці в Україні.
Сучасне розуміння поняття «людські ресурси», часто ототожнюється з поняттями «трудові ресурси» та «людський капітал». Але це не однакові поняття.
Трудові ресурси — це частина населення країни, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.
Трудові ресурси складаються з таких категорій населення:
1. працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах);
2. працюючі пенсіонери;
3. працюючі підлітки (особи до 16 років).
Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.
Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:
- зайняті в суспільному виробництві (на державних та приватних підприємствах);
- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;
- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;
- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).
Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.
Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.
Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.
Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.