39. Соціально-економічна сутність районування. Фактори економічного розвитку. Значення економічного районування.

Економічне районування – науково обґрунтований поділ держави на економічні райони, які склалися історично або у процесі розвитку ПС на основі територіального поділу праці.

Економічний район – умовно однорідна територія в середині великої за площею країни.

Принципи економічного районування:

- одномасштабність в межах одного рівня ієрархії – розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення в межах району до економічно доцільних відстаней;величина економічних потенціалів району повинна бути близькою;

- наявність сформованого виробничого комплексу з явно вираженою спеціалізацію. Повинен включати галузі: профілюючі;галузі які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комплексну переробку сировини;галузі що забезпечують промисловими й побутовими товарами.

-Принцип чітко визначеного ЕГП.

-Непорушність меж адміністративно-територіального устрою.

Типи економічних районів:

1. за рівнем охоплення території:

- макрорайони;

- мезорайони – відповідають економічним районам;

- мікрорайони – адміністративні райони.

2. за співвідношенням ядер і периферії:

- моноцентричні – наявність першого яскравого ядра (Київський);

- поліцентричні (Придніпровський);

- децентричні.

3. за віковими характеристиками (у світі):

- резервні території (слабкий розвиток продуктивних сил, недостатня участь у територіальному поділі праці, але є значний природний ресурсний потенціал) – Канада, США (Аляска), Росія (Далекий Схід)

- райони початкового розвитку (вже відкриті родовища корисних копалин, є населення для їх освоєння);

- остаточно сформовані райони (наявність комплексного господарства, стала галузева структура, високий рівень використання природних ресурсів із залученням відходів).

Значення: ек районування повинне бути осг=новою формування ек поіти држави; сприяє ек ефективності викоритання рес-ів району; сприяє підвищенню соц-ек розвитку.

40. Економічне районування як складова процесу розміщення продуктивних сил. Мережа економічних районів України.

Економічне районування відображає територіальну диференціацію господарства на основі закономірності територіального поділу праці, тобто воно є важливим методом аналізу продуктивних сил. Економічний район будь - яких розмірів розглядається у вітчизняній науці як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, яка є нерозривною ланкою, складовою господарського комплексу країни, виконує певну функцію в межах національного простору та якому властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність господарства. Економічне районування - науково обґрунтований поділ території країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування країни здійснюється на основі глибокого аналізу територіальної організації продуктивних сил.

Збагачена ознакою управління територіальна структура господарства перетворюється на територіальну організацію продуктивних сил. Система економічного районування відображає територіальний поділ праці, тому районоутворення є важливою умовою регіонального управління господарством. Раціональна територіальна організація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва в усіх територіальних ланках країни. Завдання економічного районування на сучасному етапі зводиться до виявлення на території країни науково обґрунтованих господарських комплексів. Мережа економічних районів сьогодні використовується для прогнозування розвитку й розміщення продуктивних сил, зокрема районних господарських комплексів. Наукове і практичне значення економічного районування в сучасних умовах розвитку господарства України полягає у формуванні раціональної структури виробництва, в основу якої має бути покладена система районних виробничих комплексів.

Мережа економічних регіонів

Етапи районування в Україні.

1. початок 1921 р. Розділили на 2 економічні райони. До війни – 1 економічний район.

2.Післявоєнний період (1952 р.): Центральний, Південно-Східний, Північно-Східний, Південно-Західний, Західний економічні райони.

1957 р. Була розроблена сітка економічних районів (11 ек. районів).

1960 р. – 14 ек. районів.1962 р. – 7 ек. районів.

3. 1998 р. – 3 етап.

Донецький (Донецька, Луганська), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька), Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська), Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська), Центральний (Чернігівська, Кіровоградська). Північно-Західний (Волинська, Рівненська), Подільська (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька), Карпатський (Закапартська, Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська), Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, АР Крим).

Нова сітка економічних районів.

Донецький (Донецький, Луганький), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська),Східний (Полтавська, Сумська, Харківська), Центральний(Київський, Чернігівська), Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернівецька), Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька), Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька), Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим).