3 Характеристика основних теорій та моделей розміщення продуктивних сил та розвитку регіонів.

класики економічної теорії А. Сміт і Д. Рікардо.

Міжнародний поділ праці, вважав А. Сміт, доцільно здійс­нювати з урахуванням тих абсолютних переваг, які має та чи інша країна (регіон). Кожна країна (регіон) по­винна спеціалізуватися на виробництві й продажу того товару, щодо якого вона має абсолютну перевагу.

Абсолютні переваги, як довів Д. Рікардо, являють собою лише окремий випадок загального принципу поділу праці. Го­ловне - не абсолютні, а відносні (порівняльні) переваги. Навіть країни (регіони), які мають більш високі виробн. витрати по всіх товарах, можуть виграти від спеціалізації і обміну завдяки «грі» на різниці витрат.

Модель розміщення сільського господарства Іогана Тюнена

Всі висновки Тюнен робив базуючись на власному досвіді (маєток поблизу Макленбурга що на півночі Німеччини). Свою теорію розкрив в книзі «Ізольована держава в її відношенню до сільськогосподарської і національної економіки» (1826).

Основну увагу Тюнен приділив трьом основним чинника:

• відстані від господарства до міста (ринку збуту);

• цінам на різні види сільськогосподарської продукції;

• земельній ренті (земельна рента – регулярно одержуваний дохід з землі, який потребує від одержувача постійної підприємницької діяльності) .

Суть теорії: Місто («ізольована держава») розташоване в центрі території. Чим далі від центру, тим більші транспортні витрати для фермера (але ці витрати для різних сільськогосподарських культур різні). Тобто для різного виду сільськогосподарського виробництва є поріг, який робить його виробництво або вигідним, або не вигідним. І.Тюнен шляхом розрахунків обґрунтував зональність сільськогосподарського виробництва залежно від центру збуту товару.

ВИСНОВОК: аналіз 3-х чинників:

1. номенклатури і обсягів сільськогосподарського виробництва, які вимагаються містом;

2. технології сільськогосподарського виробництва і перевезень готової продукції;

3. розрахунку земельної ренти;

Теорія «центральних місць» Вальтера Крісталлера

В. Крісталлер виклав свою теорію в докторській дисертації «Центральні місці в Південній Німеччині» (1933). Це теорія про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць) у ринковому просторі.

Центральне місце – це економічні центри, які забезпечують своєю продукцією і себе і свою округу (сільську місцевість і поселення міського типу).

За Крісталлером зони обслуговування і збуту мають тенденцію оформлятися в правильні шестикутники, і вся заселена територія покривається такими шестикутниками і вся заселена територія покривається шестикут­никами без просвіту (крісталлерівська решітка). Таким чином мінімізується середня відстань для збуту продукції або поїздок у центри для покупок і обслуговування. Кожне центральне місце має тим більшу зону збуту, чим вище його рівень ієрархії. Крім продукції, необхід­ної для зони свого рангу (свого шестикутника), центр виробляє товари і надає послуги, типові для всіх центрів нижчих рангів.

ВИСНОВОК: Теорія центральних місць В. Крісталлера дозволяє сформулю­вати загальні уявлення про розселення на тій чи іншій території. На її основі можуть бути створені найбільш економічні структури ринкових зон, забезпечені найкоротші маршрути пере­сувань, розроблені оптимальні адміністративно-територіальні ор­гани управління.

Модель «центр — периферія»

В класичному вигляді була роз­роблена Джоном Фрідманом наприкінці 60-х рр. XX ст. і викла­дена в книзі «Політика регіонального розвитку».

Суть: Кожна економіка являє собою пов'язані воєдино і взаємодіючі між собою зони. У просторі якість економіки, рівень економічно­го розвитку, техніка, культура змінюються залежно від руху від центральних районів до периферійних. Ці райони - антиподи: центр, що об'єднує найпрогресивніше (місце зародження нововведень), і велика периферія — сере­довище поширення нововведень. Протилежність центру і периферії проявляється на всіх рівнях: глобальному, ре­гіональному, державному. Периферія неоднорідна — вона має внутрішню (ближню) периферію, яка тісно пов'язана з центром і отримує безпосередньо від нього імпульси до розвитку, і зовніш­ню (дальню), на яку центр не здійснює впливу.

Постійне домінування центру над периферією забезпечується постійною інноваційною діяльністю: у центрі найбільш інтенсив­ні контакти, доступ до інформації. Крім агломераційного ефекту, економічне домінування центру забезпечується за рахунок вика­чування ресурсів із периферійних районів, що посилює і закріп­лює відмінності між ними. Галузі, які не відповідають більше ста­тусу центру витісняються на ближню, а потім і віддалену периферію. Цей процес, що отримав назву «дифузія застарілих нововведень», сприяє розвитку периферії, але й закріплює її підпо­рядковане становище