3. Грошові, фінансові та кредитні відносини в системі економічних відносин: спільне та відмінне; взаємозв'язок і взаємозалежність.

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу — позичкового капіталу. Кредитні відносини — це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком. Слід розрізняти грошові відносини, фінансові відносини і кредитні відносини. Грошові відносини є найбільш широким утворенням; вони пов'язані, насамперед, із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в безготівковій і готівковій формах. Фінансові відносини — це частина грошових відносин, яка пов'язана із формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою забезпечення потреб держави, підприємств (фірм) і громадян (домогосподарств).Кредитні відносини мають поворотний і відплатний характер. Розподільчі й перерозподільчі процеси в економіці відбуваються не тільки через фінанси, а й шляхом використання кредиту. Кредитні відносини пов'язані з відтворенням позичкового капіталу. Взаємозв'язок і взаємозалежність між грошовими, фінансовими і кредитними відносинами надзвичайно складні й суперечливі. В умовах, коли обсяг кредитних ресурсів визначався обсягами кредитних вкладень, необхідних народному господарству, не було контролю за дотриманням ліквідності балансу банків, періодично здійснювалося списання заборгованості підприємств за позиками, кредит перетворювався у різновидність державних фінансів.

4. Основні теорії кредиту: натуралістична та капіталотворча.

Суть натуралістичної теорії кредиту вичерпується такими положеннями:

- об'єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді на¬туральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому; - кредит - це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві; - позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі; - банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позику; - пасивні операції є первинними порівняно з активними. Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго та Дж. Міль. А. Сміт і Д. Рікардо вважали, що об'єктом кредиту є капітал у його речовій формі. Гроші, які позичаються, - це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу; кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований. Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники виходили з первинності виробництва і вторинності, кредиту: вони доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що капітал виникає тільки в процесі виробництва. Але натуралістичний підхід мав і багато недоліків, зумовлених тим, що А. Сміт і Д. Рікардо не спромоглися до кінця з'ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Суть капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

- кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

- банки - це не посередники в кредиті, а «фабрики кредиту», творці капіталу;

- активні операції є первинними щодо пасивних.

Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англій¬ський економіст Дж. Ло. Згідно з його поглядами кредит не залежить від процесу відтворення, і відіграє важливу роль у роз¬витку економіки. Поняття кредиту поєднувалося з грішми й багатством. На думку Ло, за допомогою кредиту можна залучити і привести в рух усі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство й капітал. Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу. Для цього достатньо лише активно розширювати кредит за рахунок випуску грошей. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей, Дж. Ло пропонував випускати нерозмінні грошові знаки. Шляхом розширення кредитування за рахунок емісії незабезпечених банкнот він обіцяв у короткий строк збагатити країну. Однак ці ідеї на практиці провалились. Будучи міністром фінансів Франції, Дж. Ло реорганізував свій приватний емісійний банк у державний Королівський банк. Поки він випускав банкноти в порядку дисконту векселів і розмінював їх на срібло, усе було гаразд. Як тільки цей банк розпочав випуск не забезпечених банкнот, вони катастрофічно знецінилась і банк збанкрутував. Це на тривалий час підірвало довіру до капіталотворчої теорії і зміцнило позиції прихильників теорії натуралістичної.

Проте в міру розвитку кредитної системи, акціонерних банків і чекового обігу капіталотворча теорія знову відродилася Особливо сприяв цьому у другій половині 19 ст. англійський економіст Маклеод. Він стверджував, що кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним оскільки дає прибуток у вигляді процента.

Відомий вчений Дж. Кейнс повністю сприйняв основні положення даної теорії і запропонував її використання в інтересах державного регулювання економіки (напр.. кризи й безробіття можуть бути ліквідовані втручанням емісійного банку й уряду в ЕК. процеси).