Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpori_na_distsiplinu_-_Groshi_i_kredit.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
14.09.2019
Размер:
224.36 Кб
Скачать

1

В екон. Теорії традиційно виділяють дві основні концепції походження грошей:

1-раціоналістична – гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спец. інструменту для обслуговування сфери товарного обігу.

2-еволюційна – гроші виділяють із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої форми товарного виробництва й обігу. Ця концепція підкреслює об’єктивний характер грошей.

Починаючи з Аристотеля і до 18 ст. у теорії грошей була поширена думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або були запроваджені законодавчими актами держави для полегшення обміну товарами. – Раціоналістична концепція.

Наук. аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками пол.. економії Смітом, Рікардо, Максом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні держ влада не могли відіграти істотну роль у формуванні екон. відносин, тим більше запровадити таку форму, як гроші.

Засновники класичної пол. економії, дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлені труднощами безпосереднього обміну продуктами праці на найнижчих рівнях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти. Але зробити було це складно( бажання двох суб’єктів не співпадали).

Поступово учасники обміну впевнювались в тому, що серед продуктів, які обмінюються на ринку, є такі, попит, на який найбільший, тобто він має найбільшу споживчу вартість і який легко обміняти на інший продукт. (сокира, зерно, сіль).

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару - його здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості як грошей - здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. У цій ролі грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався зв'язок останнього з першочерговими життєвими потребами. Врешті-решт роль грошей взагалі перейшла до нематеріального носія, що зовсім не має ніяких споживних якостей. Це сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.

Виникнення та розвиток грошей - тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сутності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

* по-перше, гроші за походженням - це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного - грошового;

* по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;

* по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути "введені" там, де таких відносин не існує.

Гроші і держава існують у тісному взаємозв'язку. Не держава створює гроші як економічне явище, хоча вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі.

2

Епоха товарних грошей.

Повноцінні монети – реальний ваговий вміст відповідає їх номінальній вартості.

Від 2-ї половини 19 ст. становище змінилося:

1-Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної вартості.

2-В обігу з’явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість.

3-Емісія таких монет стала прибутковою.

Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу – паралельної емісії золотих і срібних монет.

Потім роль загального еквівалента закріпилась за благородними металами внаслідок таких їх фізичних властивостей, як однорідність, портативність, довільний поділ та ін.

Наприкінці XIX ст. завершилась демонетизація срібла (втрата ним грошових функцій), і роль загального еквівалента закріпилася за золотом. З 30-х років XX ст. кредитні гроші перестають обмінюватися на золоті й срібні гроші — відбувся процес демонетизації золота, основними причинами якого були:

— монополізація виробництва, яка призвела до того, що товарне виробництво підривається усуспільненням виробництва, стихійне ціноутворення звільняє місце монополістичному ціноутворенню, золото витісняється кредитними грішми з обігу в скарб;

— єдність і протиріччя золота в тому, що воно поєднує унікальні властивості загального еквівалента вартості з рисами цінного сировинного товару;

— політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.

Епоха паперових грошей — це епоха грошей, що розвиваються на кредитних засадах. Це також епоха і банківських грошей, що функціонують на безготівкових засадах, і грошей, які поступово трансформуються в електронні системи та знаки.

Вперше паперові гроші з'явились у Китаї ще у VIII ст. н.е. У Франції їх емісія розпочалася 1783 р.

Безготівкові гроші - це гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків

у кредитних установах з урахуванням взаємних вимог.

Готівка - представлена у вигляді грошових знаків і використовується як

засіб обігу і платежу.

Металеві гроші виступали у формі злитків срібла та золота( золоті монети, срібні монети, білонна монета).

Паперові гроші - спершу виступали знаками дійсних золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг.( банкноти, казначейські білети).

Електронні гроші – умовна назва фінансових коштів, які використовує їх власник на основі електронної системи банківських послуг. Приводяться в рух не за допомогою паперових носіїв , а завдяки запровадженню в сфері розрахункових операцій комп’ютерів і сучасних систем зв'язку.

-Кредитні картки - виникли на основі електронних грошей. Сприяють скороченню платежів готівкою, обслуговують роздрібну торгівлю та сферу послуг,служать засобом розрахунків, є інструментом кредиту.

-Дебетові картки – платіжні інструменти, які випускаються фінансовими установами , і надають клієнту можливість проводити трансакції за у можливість проводити трансакції за власним банківським рахунком,користуватися іншими послугами.

-Картки для банкоматів. Банкомати встановлюються у фінансових установах, магазинах, аеропортах,гаражах і офісах. Банкомати багатофункціональні видача готівки і депозитів, перекази за рахунками, авансування готівки, прямий доступ до рахунків за кредитними картками,оплата рахунків,запити про фінансове становище і про стан балансу.

Квазігроші, або майже гроші, — це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм.

Кредитні гроші — неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитних відносин. Це узагальнена (збірна) назва різних видів грошей, що виникають як заміщення майнових боргових зобов’язань.

- Вексель — це боргове зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі.

- Банкнота — банківський білет, грошовий знак, що випускається в обіг центральним емісійним банком. Забезпечений усіма активами банку та масою товарів, що належать державі.

- Чек — письмовий наказ власника поточного рахунка банку на виплату певній особі зазна-ченої в ньому суми грошей (доходність, ліквідність).

3

Функції грошей

1-міра вартості – це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товару, надаючи їм форму ціни.

Двояке призначення функції:

-виражати вартість

-виміряти вартість

Вартість товару виражена в порівнянні із самим товаром.

Функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов’язане із категорією ціни.

Існує обернено-пропорційна залежність між ціною на товар та вартістю грошової одиниці.

Для порівняння цін різних за вартістю товарів необхідно звести їх до одного масштабу, тобто виразити їх в однакових грошових одиницях.

Масштаб цін – функція, що виражає вартість товарної маси в грошових одиницях певної країни.

З масштабом цін пов’язана девальвація і ревальвація(підвищення).

2-засіб обігу це функція, в якій гроші виступають посередником при обміні товару і забезпечують їх обіг. Обмін грошей здійснюється за схемою: Г-Т-Г.

Значення:

1- відкривається можливість затримувати гроші і нагромаджувати вартість в її абсолютній формі, що розширює цілі виробництва, виводить їх за межі простого товарообміну і дає нові імпульси розвитку економіки.

2- розриваються вузькі межі бартерного обміну.

3- власник грошей може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок або взагалі використати їх за іншим призначенням.

Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. При цьому зовсім не має значення.

Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого.

Особливість засобу обігу визначає характер зв’язку обігу грошей і товарів, тобто механізм взаємодії функції міри вартості і засобу обігу.

3- Засіб платежу - це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

На використанні функції засобу платежу ґрунтуються такі грошові платежі:

— платежі за безготівковими розрахунками підприємств, установ, організацій за товари і послуги;

— оплата праці;

— податки;

— видача та погашення банківських позик;

Вона продовжує функцію обміну.

4-засіб нагромадження (скарб)– функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній формі в процесі розширеного відтворення.

-нагромадження зумовлене потребами розширеного відтворення.

-нагромадження багатства.

5-світові гроші(виявляються в міжнародних економічних відносинах. Вони є міжнародним платіжно-купівельним засобом, загальним втіленням багатства).

4

Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продуктивного використання (інвестування) істотно змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу.

Забезпечення самозростання вартості стало пріоритетною метою руху грошей у процесі відтворення, яка суттєво впливає на інтереси економічних суб'єктів, на їх взаємовідносини.

При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у зв'язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші і гроші як капітал.

Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати, нагромадити та використати так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити. Це можливо лише за умови, що гроші використовуються для формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий капітал. В усіх цих випадках цільове призначення грошей значно розширюється, розвиваються їх нові функціональні форми, зокрема засіб нагромадження і засіб платежу, істотно зростає роль грошей в економічному житті суспільства.

Набуття грошима однієї з форм руху капіталу не означає, що вони перестали використовуватися як гроші.

Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні функції міри вартості і засобу обігу, які разом конституюють явище грошей. Тому відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні економічними суб'єктами. Гроші є власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю товарів та послуг.

Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий дохід у вигляді процента.

При обслуговуванні виробничого споживання гроші одночасно є власне грошима і капіталом, оскільки сприяють реалізації товару та одержанню прибутку.

Найвиразніше гроші як капітал виявляють себе в межах кругообороту капіталу окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною його оборотного капіталу і масою ліквідності, що забезпечує його поточну платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує його оборотний капітал, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність, робить підприємство економічно могутнішим.

У межах всієї економіки наявна сума грошей характеризує лише масу її ліквідності і не є частиною обсягу реального капіталу. Зростання цієї суми призводить лише до поліпшення ліквідності економіки, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується. Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

5

В умовах товарно-грошових відносин у процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, задоволення різного роду зобов'язань у грошовій формі, а також при розподілі та перерозподілі грошових ресурсів виникають різного роду розрахунки і платежі.

Сукупність усіх грошових платежів утворює грошовий оборот.

Грошовий оборот – це процес безперервного руху грошей між суб’єктами екон. відносин у суспільному відтворенні.

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту.

Групи:

— фірми — суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;

— домашні господарства — суб'єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва та ін.) і є кінцевими його споживачами;

— державні структури — суб'єкти, що забезпечують розподіл і перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і споживання останнього;

— фінансові посередники — суб'єкти грошового ринку, котрі спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Грошовим обігом взаємопов'язуються ті основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб'єктами:

— ринок продуктів, де реалізується створений фірмами національний продукт;

— ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

— фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

— світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом.

На мікрорівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. У цьому разі гроші є капіталом, який забезпечує одержання відповідної норми прибутку.

На відміну від грошей на мікрорівні їх маса на макрорівні не виступає частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу всього суспільства, так як це робить капітал окремого індивіда. Тому його ще називають сукупним грошовим оборотом. У сукупному грошовому обороті гроші функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу.

Сукупний грошовий оборот і оборот грошей в межах індивідуального капіталу відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.

Сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей індивідуальних капіталів, а являє собою самостійне екон. явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому.

6

Грошовий потік — сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (або його частину) процесу розширеного відтворення.

Грошові потоки:

— сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

— оплата урядовими органами праці державних службовців;

— трансфертні платежі — всі виплати, які здійснює держава домашнім господарствам;

— доходи домашніх господарств від реалізації їхніх ресурсів (зарплата, проценти, дивіденди і под.), що становлять національний дохід.

Національний дохід поділяється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми господарствами на споживання, у зв'язку з чим оплачуються купівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують урядові у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу — це заощадження домашніх господарств, які надходять на фінансовий ринок (потік 7).

Заощадження населення тут — єдине джерело надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним засобом інвестування розширення виробництва в секторі "фірми". У зв'язку з цим формується грошовий потік 8.

Фірми інвестують мобілізовані на фінансовому ринку кошти на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий грошовий потік 9.

До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Мобілізація урядом коштів на фінансовому ринку спричиняє появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів для державних закупівель — потоку 11.

Якби домашні господарства всі купівлі здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за названими трьома потоками (5, 9, 11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержаний фірмами виторг сформував би останній грошовий потік 12, який "замкнув" би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого ВНП і дорівнює обсягу НД, відображеного в потоці 4.

Балансування потоків 12 і 4 має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної системи, забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

Потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком: 13 — оплата продуктів, що надходять у країну за імпортом; 14 — надходження в країну грошей зі світового ринку за оплату експорту; 15 — чистий відплив капіталу з внутрішнього ринку на світовий; 16 — чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній.

Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливе на світовий ринок грошей більше, ніж надійде через потік 14.

Потік 12 (національний продукт) виявиться меншим від потоку 4 (національного доходу) на величину чистого імпорту (перевищення обсягу імпорту над експортом за певний період). Виникнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту.

Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого імпорту забезпечується через залучення грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку через отримання позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів та ін.).

Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється внаслідок розміщення одержаних коштів на іноземних ринках через механізм фінансових операцій.

Загальна збалансованість грошового обігу вимагає вирівнювання передусім національного доходу і національного продукту. Для цього повинні балансуватися й усі взаємопов'язані грошові потоки. За напрямками руху грошей щодо національного доходу ці потоки розділяють на дві групи:

— потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту);

— потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту).

На суму втрат зменшується, а на суму ін'єкцій збільшується внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту.

7

Сутність закону грошового обігу полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

Фактична маса грошей в обігу = об’єктивно необхідної для обігу маси грошей.

Виходячи з відомого рівняння І.Фішера, кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг можна виразити такою формулою: M = (P * Q / V),

де PQ — обсяг реалізації товарів і послуг в грошовому виразі за певний період;

V— середня кількість обігів грошової одиниці за цей же період.

Швидкість обігу грошей – це показник того, наскільки швидко відбувається перехід грошей від одного суб’єкта грошових відносин до іншого в обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує скільки разів у середньому за рік (за період ) певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг.

На швидкість обігу грошей впливають такі фактори :

-о бсяг, структура та ефективність суспільного виробництва ;

- величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну ;

- рівень розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відтворення;

- збалансованість попиту і пропозиції на ринку;

- рівень розвитку маркетингу;

- рівень інфляції;

- рівень розвитку економічної інфраструктури : транспорту, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Отже, швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси (при зменшенні кількості грошей, яка обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростає). Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей.

8

Грошова маса — це сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу у певний момент.

Грошовий агрегат — це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси в регулятивних цілях.

НБУ, починаючи з 1993 року, визначав такі агрегати:

М0 = готівка поза банками (банківські білети та розмінна монета, які знаходяться поза банківською системою);

М1 = М0 + залишки грошових коштів на поточних та ощадних рахунках у національній валюті (депозити до запитання);

М2 = М1 + залишки грошових коштів на банківських строкових рахунках у національній валюті та валютні кошти (у тому числі — на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках);

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.

Грошові агрегати формуються на основі таких принципів:

- грошова маса включає не лише готівкові гроші, а й депозитні;

- уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості;

- сукупна грошова маса включає також банківські внески, депозити та ціні папери з фіксованим доходом.

На величину грошової маси, крім загальноекономічних впливають фактори:

- зобов’язання комерційних банків за кредитами, що отримані від ЦБ;

- сальдо іноземних активів в умовах їх конвертації в національну валюту;

- купівля-продаж емісійними установами на ринку цінних паперів облігацій державної позики;

- не резервні зобов’язання банківських установ (капітал і прибуток від емісійної діяльності).

Грошовий мультиплікатор – це величина коефіцієнта, на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку:

, де

т – величина грошового мультиплікатора чи коефіцієнт експансії депозитів; MR – норма обов’язкових резервів.

9

Грошовий ринок - особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу, тому існують критерії, характеризують особливість руху грошей на грошовому ринку.

1-гроші являються визначальним об’єктом ринкових відносин ( на товарному ринку гроші виконують інструментальну роль)

2-Власник грошей, передаючі гроші контрагентові не втрачає право власності на суму грошей, а тільки право розпоряджатися ними.

3-метою переміщення грошей:продавець прагне отримати додатковий дохід(процент), як плату за користування його грошима; покупець має намір отримати додатковий дохід від розширення комерційної чи виробничої діяльності.

Елементи грошового ринку:

  1. суб'єкти - екон. структури,фірми, сімейні господарства, банки, інші фін. посередники.

  2. Об’єкти-гроші, що продаються і купуються на ньому.

  3. Інструменти-носії зобов’язань покупців грошей перед продавцями та одночасно носії права вимоги продавців грошей до покупців.(позичкові угоди, ЦП, валютні цінності)

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо).

Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед про давцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові.

До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід.

^ депозитні зобов'язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати) процентного доходу. Такими зобов'язаннями оформляється переважно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;

^ позичкові зобов'язання, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов'язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.

Важливе значення має визначення його суб'єктів. Суб'єктами цього ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей.

Усі ці операції можна розділити на три групи:

-з продажу грошей,(сімейні господарства, фірми, держ управління)

-з купівлі грошей(сімейні господарства, фірми, держ управління)

-посередницькі(банки, страхові компанії,ПФ, кред. І фін. установи)

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]