15. Суть основних напрямів та механізмів вал. Регулювання. Поняття валютної політики.

Валютне регулювання це д-сть д-ви та уповноважених нею органів спрямованою на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених відповіядним законодавством. 1. Національний банк України є головним органом валютного контролю, що: здійснює державну валютну політику, разом з Кабміном складає Платіжний баланс України, контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю тощо. 2. Уповноважені банки - здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. 3. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України. 4. Міністерство зв’язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. 5. Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Форми валютного контролю: 1. проведення дисконтної політики – управління %-ставкою НБУ, 2. проведення девізної політики – купівля-продаж НБУ іноз. валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продаж або купівлю золота з метою бажаного впливу на кон’юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень. 3. диверсифікація валютних резервів – дає змогу зменшити збитки від власного знецінення тих або інших валют. 4. отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах. Державну валютну політику можна поділити на 2 частини: 1. поточна – полягає в організації повсякденного регулювання поточної валютної кон’юнктури, 2. перспективна – здійснення довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь д-ви в міжн. угодах.

СТРАХУВАННЯ

1. Теоретичні основи страхування: суть, функції, ознаки, принципи, роль. Страховий захист як первинна форма страхування. Страховий фонд – база забезпечення страхового захисту і страхування. Страхування – система ек. відносин пов’язаних із передачею за певну плату ризику мат і грош витрат фіз. та юр особами спеціалізованій організації, яка бере на себе зобов’язання відшкодувати збитки потерпілим клієнтам. Згідно закону страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором стра­хування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридич­ними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Економічна сутність страхування визначається двома ос­новними механізмами, що закладені в страхуванні: 1) ефект рідкісних подій, коли страховий випадок протягом певного періоду часу відбувається не у всіх учас­ників формування страхового фонду; 2) ефект накопичення, коли страховий внесок завжди меншин від страхової виплати, тому що страхові ви­плати видаються не одночасно, що враховується через дисконтуючий множник на інвестиційні прибутки страхової компанії.

Страхування мас характерні ознаки: наявність розподільчих та перерозподільчих відносин; існування страхового ризику, тобто страхуванню вла­стивий вірогідний характер відносин; формування страхового фонду за рахунок внесків йо­го учасників; поєднання індивідуальних та групових страхових інте­ресів; солідарна відповідальність всіх страхувальників за втрати; замкнута розкладка суми страхового збитку; перерозподіл збитку в просторі та часі; повернення страхових платежів, що мобілізовані до страхового фонду; самоокупність страхової діяльності та отримання при­бутку страховиком.

Роль страхування відображає практичне застосування цієї економічної категорії та полягає: в забезпеченні стабілізації відтворювального процесу та економічній сталості в суспільстві; в оптимізації ресурсів, що спрямовані на організацію економічної безпеки; в раціоналізації формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм, превенцій тощо; в створенні додаткових джерел ресурсів для інвесту­вання в економіку країни.

Функції страхування: ризикова; заощадження коштів (зберігаюча); створення та використання страхових фондів і резервів; компенсаційна; превентивна; інвестиційна, контролююча.

Ризикова функція полягає в переданні страховику відповідальності за наслідки ризику за певну плату. Функція заощадження коштів дозволяє накопичити страху­вальнику за рахунок страхових внесків, що обумовлені догово­ром страхування, певну страхову суму за умови відсутності стра­хового випадку за час дії такого договору. Функція створення та використання страхових фондів і ре­зервів вирішує завдання накопичення страховиком певних еко­номічних ресурсів (матеріальних та фінансових), які є достатніми для забезпечення покриття збитків страхувальника у разі настан­ня страхового випадку, а також для формування капіталу з ме­тою забезпечення прибутковості, платоспроможності й стійкості самого страховика. Компенсаційна функція відображає одну з найбільш капіта­ломістких форм антиризикової діяльності і передбачає відшкоду­вання (компенсацію) збитків страхувальнику при настанні стра­хового випадку.

Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. Розглянемо стисло зміст цих принципів. Конкурентність - усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Страховий ризик - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування.

Франшиза - це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Суброгація - це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом страхування більш як один раз

Співстрахування і перестрахування. Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу, обмежені.

Страховий захист – це відносини між людьми і державою пов’язані із формуванням і використанням коштів відповідних цільових фондів, що пов’язані із визначенням, попередженням, зменшенням та подоланням наслідків надзвичайних подій та відшкодування збитків завданих ними. Стихійне лихо - це випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, яка охоплює, здебільшого, немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей. Нещасні випадки - це такі події, які через несприятливий збіг обставин (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чи втрату здоров'я окремих осіб або їх групи. Ознаки страхового захисту: випадковий характер настання несприятливої події, надзвичайність нанесення збитків, що виражається у грошових чи натуральних вимірниках, необхідність відшкодування збитків та попередження несприятливих обставин.

Страховий фонд – уособлена частина ВНП і НД, яка використовується на відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій, його розмір вказує на розмір збитків понесених суспільством в результаті надзвичайних ситуацій, що покриваються за рахунок страхування.

Теорії формування страх фонду: Марксова – витрати на страхування повинні здійснюватись за рахунок прибутку підприємств; амортизаційна теорія (Адольф Вагнер) – витрати на страхування повинні включатися у витрати вир-ва і аналогічно аморт фонду частинами переноситись на с/в продукції.

Методи організації страх фонду: централізований, децентралізований, змішаний. Є три організаційні форми страх фонду: 1) Централізований (резервний) страх фонд – формується централізованим методом на рівні держави, територіаль­но-адміністративної одиниці, його призначення - відшкодуван­ня збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержав­них ресурсів, формується як в натуральній ,так і в грошовій формі.

Страховий фонд страховика - формується децентралізова­ним методом за рахунок внесків страхувальників, його мета - ор­ганізація страхового захисту у відповідності до встановлених пра­вил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страху­вальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучас­них умовах зазначений страховий фонд формується тільки у гро­шовій формі та знімає суперечливість відносини між страхуваль­ником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах.