10. Екон. Природа попиту на гроші та фактори, його визначають. Трансакційний попит на гроші та попит на гроші з боку активів. Крива попиту на гроші.
Попит на гроші це прагнення ек. суб’єктів мати в своєму розпорядженні певну заздалегідь визначену суму грошей. Попит на гроші складається з 2х частин: 1.залишок грошей для здійснення поточних платежів (поточна каса, тобто залишки готівки та поточних депозитів, які можуть бути використані для поточних платежів). 2.залишок грошей необхідних для заощадження і нагромадження. У свою чергу динаміка кожної з цих частин залежить від факторів: 1.залишок поточної каси змінюється в залежності від зміни номінального обсягу ВВП. 2.залишок грошей необх. для заощадження у свою чергу змінюється під впливом зміни депозитного відсотку , тобто збільшення банків. відсоток зменшується попит на гроші. Це можна зобразити графічно.
Графік: графічна модель кривої попиту. Якщо крива попиту на заощадження перетинає касу поточну то граничні кошти які спрямовуються на заощадження будуть йти на здійснення поточних платежів і в ек-ці наступає платіжна криза тому що не вистачає грошей для здійснення поточних зобов’язань.
Попит на гроші залежить від таких економічних чинників, рівня цін (інфляції) (Р), реальних доходів (У) і норми відсотка (г) та швидкості обігу грошей (V).
Функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати гак:
Мd = f (Р,Y, r, V)
Формування касових залишків пов'язане головно з реалізацією грішми функції засобу обігу. Фізичним і юридичним особам залишок грошей необхідний для того, щоб гарантувати собі можливість неперервного здійснення оплати товарів і послуг, що використовуються з метою як особистого, так і виробничого споживання. Йдеться про трансакційний (transactionary) залишок грошей. У цьому випадку величина попиту на тезавраційні гроші визначається дією декількох чинників. Легко зрозуміти, що величина трансакційного залишку грошей залежить найперше від обсягу грошового доходу, що його отримує окрема особа чи господарство. Поточне споживання перебуває у прямій пропорційній залежності від рівня отримуваних доходів. Якщо розглядати цю проблему на макроекономічному рівні, то в цьому випадку агрегований (сукупний) трансакційний попит визначається обсягом валового внутрішнього доходу (ВВП).
11. Формування пропозиції на грош. Ринку. Основні суб’єкти, що визначають обсяг пропозиції. Грошовий мультиплікатор та чинники, що його визначають.
Пропозиція грошей управляється банківською системою, яка оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. При цьому центральний банк впливає на формування грошової пропозиції та регулювання грошового обігу через такі важелі: 1. грошова база – вона складається з суми готівки в обігу, готівкових залишків кас банків та резервів комерційних банків в центральному банку. Пропозиція грошей завжди є пропорційною грошовій базі. 2. банківські резерви – причому якщо фактична сума резерву є меншою від суми обов’язкового резерву, то банк повинен його поповнити.
Грошовий мультиплікатор - це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку. Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази. Його величина є оберненою величиною норми обов'язкових резервів, а також співвідношенням між обсягами готівки і депозитів. Це свідчить про тс, що зі збільшенням резервної норми
у випадку зменшення попиту на гроші через зниження цін або скорочення реального обсягу виробництва. На монетарному ринку рівень процентної ставки змінюється таким чином, щоб відновити рівновагу між попитом і пропозицією. Збільшення маси грошей в обігу (грошових залишків) знижує рівноважну процентну ставку. Зростання цін або реальних доходів підвищує рівноважну процентну ставку.
12. Формування рівноваги на грошовому ринку. Монетариська концепція впливу грошової пропозиції на рівновагу грошового ринку. На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть попиту на гроші. Банківська с-ма управляє пропозицією грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. При більш високому співвідношенні готівки відносно депозитів величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься. Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він у кратно разів примножує кількісні параметри грошової маси, тобто він показує максимальну кількість нових грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар, гривня тощо) від операцій па кредитному ринку. Принципово важливою функцією грошового ринку є забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Монетаристами опрацьовано декілька теоретичних моделей встановлення грошової рівноваги на основі взаємодії грошової маси, реальних доходів і норми відсотка. Монетарна теорія має декілька теоретичних моделей встановлення рівноваги на грошовому ринку. В одному випадку рівновага встановлюється як функція номінальної норми відсотка, в іншому - як функція від динаміки цін. Перший випадок - це кейнсіанський підхід до проблеми встановлення рівно-ваги па даному ринку, другий - монетаристський. За цими розбіжностями, як відомо, приховується різниця в методологічних принципах аналізу всієї системи грошових відносин, хоча, на наш погляд, їх не треба абсолютизувати, тому що кожен підхід не тільки дає можливість розглянути проблему в різних аспектах, з "різних боків", але і несе відповідне практичне навантаження, Класична та неокласична теорія (її наслідує сучасний монетаризм) виходить з того, ідо розвинена ринкова економіка формує автоматичний механізм саморегуляції попиту і пропозиції грошей. Порушення рівноваги на грошовому ринку може спричинитися зміною попиту на гроші. У разі збільшення реального обсягу виробництва або рівня ціп попит на гроші збільшується. Протилежні випадки спостерігаються розпорядженні центрального банку є економічні важелі, серед яких важливе місце належить таким макроекономічним показникам: грошова база; банківські резерви; грошово-кредитний мультикліка-тор, які широко викор-ся у визначенні потенційних можливостей емісії та прогнозування динаміки грош. маси.