2.4. Особливості та жанри публічних виступів.

Сфера використання усного літературного мовлення сьогодні надзвичайно розширюється – в суспільно-політичному житті, виробничій, науково-освітній, військовій, культурно-мистецькій галузях, дипломатії тощо. Виникають нові функціональні різновиди, жанри і форми усного мовлення, вдосконалюються засоби і технічні можливості усномовного спілкування. Основними формами вираження усного ділового мовлення є монолог та діалог.

Професійна публічна мова є одним із ефективних засобів впливу на соціальні явища і процеси, а професійне володіння публічною мовою розглядається як важлива складова успіху в усіх сферах діяльності людини.

Публічною вважається мова, адресована широкому загалу. Одним із основних різновидів є ораторська мова, що функціонує як форма живого спілкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього і переконання.

Ораторська мова – систематизована сукупність мовних засобів граматичного, лексичного та фонетико-орфоепічного рівнів, дібраних відповідно до потреб стилю, підстилю, жанру і організованих у живий (промову) або писаний текст за законами риторики.

Історія публічної мови, її родо-жанрова диференціація сягає античних часів. У сучасній риториці роди і види публічної мови виділяють залежно від сфери комунікації – наукової, ділової, інформаційно-пропагандистської, соціально-побутової, релігійної.

Відповідно розрізняють такі роди красномовства: академічне, соціально-політичне, дипломатичне, судове, соціально-побутове і церковно-богословське. Кожен з цих родів на основі конкретних ознак поділяють на види (див. табл. 1). Цей поділ має ситуативно-тематичний характер, оскільки враховує ситуацію виступу, тему і мету.

Академічне красномовство – рід професійної публічної мови, що спрямований на формування наукового світогляду і характеризується науковим викладом, глибокою аргументованістю, логічною культурою.

Соціально-політичне красномовство – рід професійної публічної мови, який характеризується оцінністю та обґрунтуванням, гостротою порушених питань.

Дипломатичне красномовство – рід професійної публічної мови, спрямований на налагодження або збереження добросусідських відносин між державами.

Судове красномовство – рід професійної публічної мови, зверненої до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, що містить висновки щодо справи, яку розглядають.

Соціально-побутове красномовство – рід публічної мови, що використовується в побуті і має виразно окреслений національний характер, обслуговує, зберігає і продовжує традиції та звичаї народу.

Церковно-богословське красномовство – рід професійної публічної мови, якою користуються у християнських церковних відправах та проповідницькій діяльності.

Таблиця 1

Роди і види професійної публічної мови

Рід професійної публічної мови	Вид професійної публічної мови
Академічне красномовство	наукова доповідь, лекція, науковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція
Соціально-політичне красномовство	звітна доповідь на зборах (конференції, з’їзді), доповіді на соціально-політичні, політично-економічні, соціально-культурні, морально-етичні теми, парламентський виступ, мітингова промова, військово-патріотична промова, агітаційна промова, політичний огляд
Дипломатичне красномовство	промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах тощо
Судове красномовство	промова державного обвинувача, захисна (адвокатська) промова, самозахисна промова, промова громадського обвинувача, промова громадського захисника, промова цивільного позивача.
Соціально-побутове красномовство	ювілейна промова, застільне слово, похоронна промова
Церковно-богословське красномовство	проповідь, різні види лекцій, які використовують у духовних семінаріях і академіях, промова на соборах, присвячених різним теологічним проблемам, тлумаченню тих чи інших канонів, апостольських послань тощо

Підготовка промови є важливим і відповідальним етапом у діяльності будь-якого оратора, особливо початківця. Вона вимагає натхнення, вдумливості, цілеспрямованості, наполегливості, допитливості, терпіння, а також ґрунтовних професійних знань, широкої ерудиції, мовної майстерності, комунікативної компетенції. Підготовка промови є творчим процесом (див. табл. 2).

Таблиця 2

Етапи підготовки і виголошення промови

Вибір теми,

визначення ідеї, мети

Зовнішність і поведінка автора, контакт зі слухачами

Аналіз власних успіхів і невдач

Збір

інформації

Техніка виголошення промови

Структуру-вання

матеріалу

Удосконален-ня і доопра-цювання промови для майбутнього виступу

Полеміка, відповіді на запитання

Написання

промови

Незалежно від роду у виду промови, в її структурі виділяють три частини: вступ, основну частину, висновок. Це класична схема, яка сформувалася ще в античні часи.

Структура професійної публічної промови – закономірне, мотивоване змістом і задумом розміщення всіх частин виступу і доцільне їх співвідношення; система організування матеріалу.

Вступ покликаний психологічно підготувати слухачів до суті промови і ввести їх у процес сприйняття її змісту:

– закріпити контакт, увагу і зацікавленість, які були викликані зачином, створити необхідний настрій;

– повідомити тему, описати цільову настанову, коротко схарактеризувати проблеми, які аналізуватимуться в основній частині;

– наголосити на специфіці теми, її актуальності.

В основній частині висвітлюють зміст промови. Основна частина передбачає виклад матеріалу, доказ, спростування.

Під час викладу матеріалу використовують кілька функціональних типів мовлення: розповідь, опис, роздум.

Розповідь – динамічний функціонально-змістовий тип мовлення, що виражає повідомлення про послідовний розвиток подій.

Опис – це систематизований виклад предмета промови, його частин, особливостей.

Роздум – це тип мовлення, за допомогою якого доводять або спростовують якісь тези, розкривають зв’язки між явищами дійсності.

Докази є логічним доведенням чогось, засобом переконання слухачів.

Спростування – це доказ від протилежного. Спростування може спричинити полеміку або суперечку між опонентами, які бачать істину інакше або в чомусь іншому. Така публічна промова спрямована на переконання.

У висновках промови підсумовують сказане, узагальнюють думки, висловлені в основній частині. Можна стисло повторити основні положення виступу, ще раз акцентувати увагу на головній думці та важливості для слухачів розглянутої теми. Висновки мають бути обґрунтованими і чітко сформульованими, випливати зі змісту промови. Психологи стверджують, що останні слова оратора запам’ятовуються найкраще. Це зобов’язує ретельно продумати закінчення свого публічного виступу, адже в ньому має бути зосереджена сила могутнього емоційного впливу.

Кінцівка містить етикетні мовні формули: наразі це все, час вичерпано, зустріч добігла кінця, дякую за увагу тощо.