175

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ

УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

УКРАЇНСЬКА МОВА

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

2008

Рецензент: С.К.Стефанюк, професор кафедри інноваційних технологій Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди; В.Ф.Жовтобрюх, к.філ.н., доцент кафедри українознавства Харківського національного економічного університету.

Автор: ст. викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Проскуріна Т.В.

Українська мова: Навч. посібник для самост. вивч. дисц./ Т.В. Проскуріна. – Харків: ХІФ УДУФМТ, 2008.– 171 с.

Навчальний посібник складено на базі навчальної програми з дисципліни «Українська мова» для підготовки бакалаврів, галузь знань – 0305 «Економіка та підприємництво», напрям підготовки – 6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030509 «Облік і аудит».

Посібник призначений для формування загальних мовних навичок і мовної компетенції фахівців фінансово-економічного профілю. Видання орієнтоване на студентів, які вільно володіють рідною мовою і мають бажання підвищити свій загальнокомунікативний рівень. Навчальний посібик складається з двох частин: теоретичної і практичної, також уміщено короткий тлумачний словник найбільш поширених термінів у галузі мови та літератури.

Навчальний посібник «Українська мова» призначений для студентів денної і заочної форм навчання, націлює на організацію самостійної роботи під час підготовки до практичних занять, поточного і підсумкового контролю.

ЗМІСТ

Передмова	5
Тема 1. Мова й література як основи формування націоцентричного світогляду особистості	6
1.1. Мова як суспільне явище. Функціональне призначення мови.	6–10
1.2. З історії становлення та розвитку української мови.	11–13
1.3. Суть понять «мова», «літературна мова», «ділова мова». Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.	13–16
1.4. Суть поняття «література». Вплив літератури на формування національної свідомості.	16–18
Тема 2. Культура мови. Публічний виступ як різновид усної мови	19
2.1. Культура мови і мовлення	19–21
2.2. Мовні норми.	21–23
2.3. Класифікація стилів сучасної української літературної мови.	23–28
2.4. Особливості та жанри публічних виступів.	28–31
2.5. Вимова і наголос.	31–33
Тема 3. Текст як засіб різностильової комунікації	34
3.1. Текст і його ознаки.	34–37
3.2. Текстові норми офіційно-ділового стилю.	37–39
3.3. Мовні засоби текстового зв’язку.	39–41
3.4. Текст як форма існування наукового знання.	41–45
Тема 4. Художня література як основа формування культури мови особистості	46
4.1. Роль художньої літератури в житті і розвитку суспільства.	46–47
4.2. Мовний світ давньої і нової української літератури.	47–49
4.3. Усна народна творчість.	49–50
4.4. Ономастика, імена та прізвища в українській мовній традиції. Правопис і відмінювання українських прізвищ та імен по батькові.	50–55
4.5. Вокативні речення. Кличний відмінок іменників. Правопис власних і загальних назв при звертанні.	55–58
Тема 5. Мовний світ сучасної української літератури	59
5.1. Функціонально-стилістична диференціація української лексики.	59–60
5.2. Диференціація української лексики з погляду форм існування мови. Молодіжне комунікативне середовище. Молодіжний жаргон.	60–62
5.3. Суть поняття «творча індивідуальність автора». Лексико-стилістичні особливості сучасної української поезії і прози.	62–66
Тема 6. Лексичні та фразеологічні засоби мови в різностильових текстах	67
6.1. Суть понять «лексика», «лексикологія». Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови.	67–68
6.2. Корінна і запозичена лексика.	68–72
6.3. Правопис слів іншомовного походження.	72–73
6.4. Активна і пасивна лексика.	73–74
6.5. Терміни і професіоналізми.	74–78
6.6. Особливості використання синонімів, антонімів, паронімів і омонімів у різностильових текстах.	78–83
6.7. Фразеологічне багатство української мови.	83–86
Тема 7. Писемне мовлення. Сучасні правописні норми в різностильових текстах	87
7.1. Специфіка писемного мовлення офіційно-ділового і наукового стилів.	87–89
7.2. Мовні штампи та канцеляризми. Тавтологія і плеоназм.	89–91
7.3. Абревіація як спосіб скорочування слів.	91–93
7.4. Орфографічні норми української мови.	93–94
7.5. Чергування голосних і приголосних в українській мові.	94–96
7.6. Спрощення в групах приголосних.	96
7.7. Уживання апострофа.	97
7.8. Уживання м’якого знака.	97–98
7.9. Основні правила уживання розділових знаків.	98–100
7.10. Пряма й непряма мова в тексті.	101–102
Тема 8. Граматичні засоби мови в різностильових текстах	103
8.1. Словотворчі норми української мови.	103–105
8.2. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок).	105–110
8.3. Правопис закінчень родового відмінка іменників чоловічого роду ІІ відміни.	110–111
8.4. Власні й загальні назви.	111–113
8.5. Прикметник у професійному мовленні.	113–115
8.6. Написання складних іменників і прикметників.	115–117
8.7. Нормативність уживання граматичних форм числівника.	117–123
8.8. Займенник у діловому мовленні.	123–125
8.9. Дієслово в діловому мовленні. Зауваження щодо вживання та написання дієприкметників і дієприслівників.	125–128
8.10. Правопис прислівників в українській мові.	128–131
Тема 9. Шляхи формування мовної компетенції особистості	132
9.1. Види словників та їх призначення. Електронні словники.	132–139
9.2. Синтаксичні норми української мови. Особливості та специфіка редагування різностильових текстів.	139–145
Короткий тлумачний словник.	146–150
Додаток. Вправи і завдання.	151–173
Література	174–175

Передмова

У добу розбудови незалежної Української держави питання мови, її культури на різних рівнях комунікації набувають особливої ваги. Мова має стати чинником консолідації усіх верств населення нашої держави.

Відповідно до рішень і постанов державних органів про функціонування української мови в Україні для всіх студентів, незалежно від фаху, впроваджується спеціальний курс «Українська мова».

Нормативна дисципліна «Українська мова» покликана не тільки поглибити, а й по-новому осмислити знання в галузі сучасної української літературної мови, які студенти здобули у школі, дати лінгвістичну освіту, необхідну для вільного і правильного користування мовою, зокрема у майбутній фаховій діяльності.

Предметом навчальної дисципліни «Українська мова» є практичний аспект сучасної української літературної мови; особливості української мови й літератури в системі культурних цінностей українського суспільства, мовні стереотипи комунікацій, що функціонують у фаховій галузі.

Мета вивчення навчальної дисципліни полягає в отриманні теоретичних знань щодо сутності основних теоретичних положень; формуванні високого рівня мовної компетентності в професійній і науковій сферах комунікації; підвищенні мовнокультурного та інтелектуального рівня особистості;

Навчальний посібник «Українська мова» орієнтований на студентів, які вільно володіють рідною мовою і мають бажання підвищити свій загальнокомунікативний рівень. Посібик складається з двох частин: теоретичної і практичної, також уміщено короткий тлумачний словник найбільш поширених термінів у галузі мови та літератури.

Навчальний посібник «Українська мова» спрямований на те, щоб виробити активне ставлення до українського слова, навчити володіти ним не тільки як засобом інформації, але й як засобом вираження думки, набути необхідних професійних навичок і знань з української мови, удосконалити знання з фонетики, лексики, морфології, орфографії, синтаксису, стилістики української мови.

Тема 1. Мова й література як основи формування націоцентричного світогляду особистості

1.1. Мова як суспільне явище. Функціональне призначення мови.

1.2. З історії становлення та розвитку української мови.

1.3. Суть понять «мова», «літературна мова», «ділова мова». Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.

1.4. Суть поняття «література». Вплив літератури на формування національної свідомості.

1.1. Мова як суспільне явище. Функціональне призначення мови.

Мова є суспільним явищем, вона становить невід’ємну ознаку людського колективу. Мова є акумулятором усіх змін у політичному, економічному і культурному житті суспільства в процесі історичного розвитку. Без мови неможливе саме існування суспільства в цілому і людини зокрема. Виникнувши з практичної потреби людей обмінюватися думками в процесі трудової діяльності, мова водночас справила величезний вплив на розвиток їхнього мислення.

Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мислення – це внутрішнє мовлення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер не лише своєю природою, а й функцією в суспільстві. За допомогою мови людина пізнавала навколишній світ, узагальнювала досвід. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливе лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Згодом почала розвиватися й писемна мова, завдяки якій стало можливим нагромаджування знань і досвіду та передача їх іншим людям, навіть віддаленим у просторі й часі.

Отже, мова – явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Мова не може існувати поза людиною і суспільством. Мова – найважливіше знаряддя соціалізації людини, джерело інформації про світ, про свій народ. Це також спосіб сприймання світу, відтворення його у свідомості людини.

Мова лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту. Кожен народ сприймає світ по-своєму, тому кожна мова є неповторно, оригінальною, її втрата нічим не може бути компенсована. Утративши свою мову народ гине як окрема історична величина. Історія дає багато прикладів тому. З XVIII століття вийшла з ужитку через утрату носіїв полабська мова – і припинив існування один зі слов’янських народів – полаби (полабські слов’яни жили між Одрою й Лабою, звідки й походить їх назва). Трагічною є доля української мови, яка попри всі перешкоди, утиски, духовне і фізичне нищення її носіїв – українців – змогла зберегти свою національну ідентичність і посісти гідне місце серед інших мов світу.

Мова – це характер народу, його пам’ять, історія і духовна могутність. У ній відбивається психічний склад народу, його розум і досвід, краса і сила душі. Усе це народ оформлює словом. Освіта, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов’язані з мовним вихованням особистості й суспільства в цілому, мають глибоко національний характер. Мова тісно пов’язана з поступом суспільства і є акумулятором розвитку мислення в процесі пізнавання об’єктивного світу, отже є засобом творення духовної культури. Це складний і тривалий процес, що має різні форми вияву.

Розглянувши конкретний, практичний вияв мови в різних сферах життєдіяльності людини, ми можемо простежити її роль у суспільстві. Виходячи з цього, виділяють наступні функції мови, які можна узагальнити як функції спілкування, повідомлення і впливу.

Номінативна функція. За допомогою слів людина називає предмети і явища (об’єкти) навколишнього світу, дії, кількість, реальні та ірреальні сутності. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.

Незважаючи на те, що у світі існують реалії, спільні для багатьох народів, кожна нація сприймає їх по-різному. Українська мова – це самобутня мовна картина світу української нації, її генотип, досвід буття, ментальність. Навіть у середовищі однієї етномовної групи можна знайти відмінності в походженні, творенні, сферах уживання тих чи інших слів. Порівняймо: українське слово нарядний, пов’язане з нарядом як документом, а російське нарядный означає гарно одягнений; українське слово лікарня пов’язане зі словами ліки, лікар, лікувати, а російське больница асоціюється зі словами боль, болеть.

Про творчі здобутки якогось артиста чи колективу часто пишуть: «Виступ співака користувався незмінним успіхом»; «Артист користується увагою», – за аналогією до російського вислову пользоваться успехом («Пьеса пользуется большим успехом у зрителей»). В українській мові слова користуватися, користатися, користати мають вужче значення, вказуючи лише на отримання якоїсь користі чи прибутку: «І благо тому чоловікові, котрий користується з сього світла» (Г. Квітка-Основ’яненко); «Прикро, але поки що доводилося користатися допомогою товаришів» (М. Олійник); «Користую милим часом» (Леся Українка). Такому російському вислову, як пользоваться дурной репутацией, відповідають українські: недобру славу мати, в неславі бути; пользоваться славой (успехом) – мати славу (успіх).

Омовлені загальнолюдські поняття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і соціально-культурного простору саме української нації, наприклад: лани широкополі, доля стелиться рушником, заквітчати барвінком та ін.

Процес омовлення світу не є замкненим у просторі і часі, його можна уявити як щоденні відкриття. Останніми роками з’явилося чимало нових понять у галузі економіки: інформаційні системи в менеджменті, економічна кібернетика, економічна соціологія, логістика тощо.

Комунікативна функція. Мова є засобом спілкування між різними суб’єктами суспільства, що знаходить реалізацію майже в усіх сферах суспільної діяльності людей. Це одна з найважливіших соціально-практичних функцій людини. Усе життя людина спілкується з рідними, друзями, колегами по роботі. Спілкування між людьми сприяє їхній здатності відчувати та співчувати, переживати та співпереживати, бути совісними, милосердними, доброчесними та порядними. Мовленнєві контакти людини зі світом можна визначити як певні форми спілкування. Кожна із цих форм передбачає свою мовну поведінку.