6.7. Фразеологічне багатство української мови.

Українська мова здавна славиться багатою фразеологією.

Фразеологізми – це усталені семантично нерозкладні сполучення слів, які відтворюються в мові і характеризуються метафоричністю та слабкою формальною варіативністю.

Класифікування фразеологічних одиниць є важливою проблемою мовознавства. Найбільшого поширення набула класифікація, розроблена російським лінгвістом Віктором Виноградовим (1895–1969). Дослідник виокремлював три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення – це стійкі сполучення слів, значення яких характеризується абсолютною нерозкладністю, невмотивованістю семантики окремих компонентів, наприклад: на руку ковінька – вигідно, бити байдики – ледарювати, збити з пантелику – заплутати когось, собаку з’їсти – набути досвіду, скакати в гречку – порушувати шлюбну вірність, ряст топтати – жити, півня пускати – підпалювати, свиню підкласти – діяти підступно, дати гарбуза – відмовити парубкові, що сватається. Такі одиниці називають ще ідіомами. Фразеологічні зрощення близькі до окремих повнозначних слів, тому їх можна замінити одним словом, наприклад: накрити мокрим рядном – лаяти, кури не клюють – багато, врізати дуба – вмерти, перемивати кісточки – пліткувати, дати драла – втекти.

Фразеологічні зрощення творяться на основі переосмислення окремих вільних словосполучень і певний час зберігають умотивованість. Так, накрити мокрим рядном означає „спіймати, застати когось зненацька на гарячому, вилаяти”. Колись злодіїв, справді, намагалися накрити мокрим рядном, яке прилипало до тіла, і з-під нього було важко вирватися. Поступово зв’язок між фразеологізмом і вільним словосполученням зник.

Фразеологічні єдності – стійкі сполучення слів, значення яких нерозкладне і частково вмотивоване семантикою окремих компонентів, наприклад: тримати камінь за пазухою – таїти зло проти когось (схованим каменем можна сильно вдарити); гнути спину – важко працювати (багато видів фізичної праці виконують зігнувшись). Отже у складі фразеологічних єдностей є компоненти, які сприяють мотивації значення фразеологізму загалом.

Фразеологічні сполучення – це стійкі мовні звороти, що характеризуються певною самостійністю значення компонентів, яким притаманна обмежена сполучуваність з іншими словами, наприклад: поставити питання, добрі наміри, справа рук (чиїхось), зазнати поразки, налити по вінця. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим і не може бути замінене іншим, а слово або слова, що його характеризують, можуть бути замінені. Наприклад, у фразеологічному сполученні охопив смуток стрижневим словом є охопив, а замість слова смуток можна вживати інші (охопив жаль, охопив сум, охопив страх, охопив жах тощо); взяти участь (взяти до уваги, взяти до відома, взяти за горло, взяти за душу тощо).

Класифікування фразеологізмів пов’язане з проблемою визначення статусу прислів’їв, приказок і крилатих висловів.

Прислів’я – це стійкий вислів, що має форму самостійного судження, інтонаційно і граматично оформленого як речення, в якому зафіксовано практичний досвід народу. У них відбита глибока народна мудрість, вікова культура, боротьба проти неправди і кривди, виражено ставлення до праці, науки, засуджуються негативні риси людини. Наприклад: Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. Під лежачий камінь вода не тече. У чужий черевик ноги не сунь. Гречана каша сама себе хвалить. Вірний приятель – то найбільший скарб.

Приказкою є стійкий вислів, оформлений як частина судження, що образно розкриває певне явище через його емоційно-експресивну оцінку. Наприклад: Порошині ніде впасти; Твоїми устами та мед пити; Хоч сядь та плач.

Крилаті вислови – це сталі словесні формули, які виникли внаслідок частого повторення в в писемному й усному мовленні видатних осіб, цитат із літературних творів, що набули узагальненого змісту, назв історичних та міфологічних подій, які набули переносного значення, власних назв історичних, міфологічних та літературних героїв, що набули символічного значення. Наприклад: Самозакоханий Нарцис; Ахіллесова п’ята; Авгієві стайні (міфологія); Глас вопіющего в пустелі; Берегти, як зіницю ока; Повертатися на круги своя; Прощайте ворогам вашим; Маслинова гілка; Ловці душ; Співати Лазаря; Книга за сімома печатями; Кожний камінь кричить (Біблія і Євангеліє); Убий – не здамся (Л.Українка); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л.Глібов); Борітеся – поборете (Т.Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П.Тичина); Сміх крізь сльози (М.Гоголь); Сидіння між двома стільцями (М.Салтиков-Щедрін); А судді хто? (О.Грибоєдов); Бути чи не бути (В.Шекспір); Я знаю, що я нічого не знаю (Сократ).

Деякі мовознавці не вважають прислів’я, приказки і крилаті вислови фразеологічними одиницями.

Серед фразеологізмів поширені явища синонімії, антонімії, омонімії. Наприклад такі фразеологізми-синоніми: байдики бити, сидіти склавши руки, і в вус не дути, і вухом не вести, і за холодну воду не братися, палець об палець не вдарити, горобцям дулі давати – об’єднані спільним значенням „ледарювати”.

Деякі фразеологізми української мови протиставляються за значенням, наприклад: у рот води набрати – теревені правити, кров з молоком – від вітру хилиться, як кіт наплакав – хоч греблю гати, працювати в поті чола – працювати через пень-колоду, молоко на губах не обсохло – стріляний горобець.

Для української мови характерні і фразеологічні омоніми, наприклад: дати волю рукам – „затіяти, бійку” і „обіймати кого-небудь”; голова тріщить – „відчувається сильний головний біль” і „хтось має багато клопоту”.

Фразеологічне багатство української мови відбиває глибоку мудрість народу, його історію, культуру. Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження певної думки, прислів’я і приказки вживаються здебільшого в усному мовленні (бесіди, лекції, публічні виступи, промови). В окремих випадках використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше – як засіб влучного і образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. У письмовому діловому мовленні, зокрема в офіційних документах, уживання фразеологізмів не допускається.