Термінологічна лексика
Загальнонаукова
Вузькоспеціальна
науково-термінологічна
(матерія,
диктатура, рефлекс) адміністративно-ділова
(акт, бланк, угода
виробничо-професійна
(емісія,
маржа, лізинг, сальдо)
Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. В українській мові виділяють такі основні групи термінологічної лексики:
математичну (множення, кут, дільник, квадрат);
фізичну (молекула, електрон, калорія, вольт);
літературознавчу (драма, поема, сюжет, персонаж, гіпербола);
лінгвістичну (фонема, іменник, сполучник, лексикологія, діалект);
філософську (метафізика, базис, діалектика);
фінансову (банк, кредит, дебет, баланс);
хімічну (водень, кисень, оксиди, іон);
біологічну (рецептор, клітина, тичинка);
медичну (хірургія, ін'єкція, термометр, пеніцилін);
музичну (соло, тріо, квінтет, октава, гітара);
морську (катер, боцман, кубрик, навігація);
залізничну (купе, експрес, тамбур, начальник тяги);
спортивну (футбол, тайм, гол, аут, шахи, гросмейстер);
електротехнічну (контакт, струм, заземлення, ізоляція);
радіотехнічну (антена, радіоцентр, радіоприймач).
Звернемося до історичних джерел творення української термінології. Коли на Східній Україні діяла заборона української мови, коли просвітні змагання „Основи” і основ’ян були придушені, у Галичині ж, навпаки, саме в цей час починається активна робота по створення підручників, збирання матеріалів до української термінології, видання словників.
Своїми міркуваннями у різних статтях М.П.Драгоманов підхопив обірваний забороною 1863 року процес формування української термінології на Східній Україні і певним чином уплинув на процес термінотворення у Західній Україні.
Для того, щоб українська термінологія не була системою, побудованою виключно за принципом оригінальності і своєрідності, він пропонував використовувати різноманітні джерела для її творення: запозичення зі споріднених мов, калькування слів, збереження слів романо-германського походження.
Особливе місце в концепції М.П.Драгоманова посідала російська мова як джерело творення термінології. Ураховуючи ті реальні обставини, що більшість українців Царської Росії здобували освіту російською мовою, учений уважав, що запозичення російських слів чи термінів полегшить витворення української термінології й оволодіння нею. Очевидно, що з лінгвістичного погляду, за природного складання української термінології в умовах рівноправності мов, запозичення з російської мови, творення українських слів за моделями російських, не могло б загрожувати українській термінології настільки, щоб зашкодити її національному характеру. Але М.П.Драгоманов не міг передбачити можливість насильницької русифікації української термінології, якої вона зазнала за часів розвитку соціалістичних націй.
М.П.Драгоманов активно утворював терміни з такими суфіксами:
-ість- – безсистемність, замкнутість, виключність;
-ств(о) – дилетантство, українофільство, українство;
-щин(а) – московщина, писаревщина.
Запозичення в термінології необхідно розглядати як об'єктивний і неминучий фактор її еволюції. Однак вони доцільні тільки тоді, коли відповідають життєвим потребам і засвоюються, не порушуючи національної специфіки терміносистеми. Співвідношення між національними та інтернаціональними елементами у термінологічних системах встановлюються в доцільних пропорціях тільки за умови, якщо розв'язане питання національного.
В умовах розширення Європейського Союзу в Україні значно зростає роль національного термінотворення у сфері фінансово-кредитних відносин та грошового обігу, що адекватно і природно відображають і творять ці відносини.
Сучасна термінологія, в тому числі економічна, характеризується надмірною синонімічністю (виторг – виручка, витрати граничні – витрати маргінальні, обмеження – рестрикція, знижка – дисконт тощо), паралельним функціонуванням іншомовних та національних термінів: санація – санування, індексація – індексування. Це питання, які вирішить час і практика – саме там відбувається відбір оптимальних варіантів, термінів, що задовольняють вимоги професіоналів.