- •Передмова
- •Тема 1. Мова й література як основи формування націоцентричного світогляду особистості
- •Форми спілкування
- •1.2. З історії становлення та розвитку української мови.
- •1.3. Суть понять «мова», «літературна мова», «ділова мова». Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.
- •1.4. Суть поняття «література». Вплив літератури на формування національної свідомості.
- •Запитання для самоконтролю
- •Тема 2. Культура мови. Публічний виступ як різновид усної мови
- •2.2. Мовні норми.
- •2.3. Класифікація стилів сучасної української літературної мови.
- •2.4. Особливості та жанри публічних виступів.
- •Роди і види професійної публічної мови
- •2.5. Вимова і наголос.
- •Запитання для самоконтролю
- •Тема 3. Текст як засіб різностильової комунікації
- •3.2. Текстові норми офіційно-ділового стилю.
- •3.3. Мовні засоби текстового зв’язку.
- •3.4. Текст як форма існування наукового знання.
- •Запитання для самоконтролю
- •Тема 4. Художня література як основа формування культури мови особистості
- •4.2. Мовний світ давньої і нової української літератури.
- •4.3. Усна народна творчість.
- •4.4. Ономастика, імена та прізвища в українській мовній традиції. Правопис і відмінювання українських прізвищ та імен по батькові.
- •4.5. Вокативні речення. Кличний відмінок іменників. Правопис власних і загальних назв при звертанні.
- •Запитання для самоконтролю
- •Тема 5. Мовний світ сучасної української літератури
- •5.2. Диференціація української лексики з погляду форм існування мови. Молодіжне комунікативне середовище. Молодіжний жаргон.
- •5.3. Суть поняття «творча індивідуальність автора». Лексико-стилістичні особливості сучасної української поезії і прози.
- •Запитання для самоконтролю
- •Тема 6. Лексичні та фразеологічні засоби мови в різностильових текстах
- •Лексика української мови з погляду
- •Походження
- •Вживання
- •6.2. Корінна і запозичена лексика.
- •Правила використання запозиченої лексики:
- •6.3. Правопис слів іншомовного походження.
- •6.4. Активна і пасивна лексика.
- •6.5. Терміни і професіоналізми.
- •Особливості термінів
- •Термінологічна лексика
- •Загальнонаукова
- •Вузькоспеціальна
- •Фінансово-економічні й банківські терміни, запозичені з різних мов:
- •6.6. Особливості використання синонімів, антонімів, паронімів і омонімів у різностильових текстах.
- •Запам’ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:
- •6.7. Фразеологічне багатство української мови.
- •Запитання для самоконтролю
- •Тема 7. Писемне мовлення. Сучасні правописні норми в різностильових текстах
- •7.2. Мовні штампи та канцеляризми. Тавтологія і плеоназм.
- •7.3. Абревіація як спосіб скорочування слів.
- •7.4. Орфографічні норми української мови.
- •7.5. Чергування голосних і приголосних в українській мові.
- •7.6. Спрощення в групах приголосних.
- •7.7. Уживання апострофа.
- •7.8. Уживання м’якого знака.
- •7.9. Основні правила уживання розділових знаків.
- •7.10. Пряма й непряма мова в тексті.
- •Запитання для самоконтролю
- •Тема 8. Граматичні засоби мови в різностильових текстах
- •8.2. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок).
- •8.3. Правопис закінчень родового відмінка іменників чоловічого роду іі відміни.
- •8.4. Власні й загальні назви.
- •8.5. Прикметник у професійному мовленні.
- •8.6. Написання складних іменників і прикметників.
- •8.7. Нормативність уживання граматичних форм числівника.
- •8.8. Займенник у діловому мовленні.
- •8.9. Дієслово в діловому мовленні. Зауваження щодо вживання та написання дієприкметників і дієприслівників.
- •8.10. Правопис прислівників в українській мові.
- •Правопис прислівників і прислівникових сполучень
- •Запитання для самоконтролю
- •Тема 9. Шляхи формування мовної компетенції особистості
- •9.1. Види словників та їх призначення. Електронні словники.
- •9.2. Синтаксичні норми української мови. Особливості та специфіка редагування різностильових текстів.
- •9.1. Види словників та їх призначення. Електронні словники.
- •9.2. Синтаксичні норми української мови. Особливості та специфіка редагування різностильових текстів.
- •Запитання для самокотролю
- •Короткий тлумачний словник
- •Вправи і завдання
- •Тема 1. Мова й література як основи формування націоцентричного світогляду особистості
- •1. Прочитайте висловлювання про мову. Яке значення має мова в житті суспільства та людини?
- •2. Поясніть значення раніше відомих слів слів, уживання яких активізувалося або розширилося на сучасному етапі розвитку мови.
- •3. Яким має бути керівник? Прочитайте про „гріхи” керівника. Чи погоджуєтесь ви із запропонованими висловлюваннями?
- •Тема 2. Культура мови. Публічний виступ як різновид усної мови
- •1. Визначте функціональний стиль поданого тексту, його підстиль і жанр. Назвіть сфери застосування й найважливіші риси.
- •2. Напишіть невеликий виступ, який належав би до того чи іншого роду та виду професійної публічної мови.
- •3. Поясніть відмінність у значенні слів.
- •Тема 3. Текст як засіб різностильової комунікації
- •1. Відредагуйте речення.
- •2. Утворіть словосполучення за поданими схемами.
- •3. Виділіть у поданих реченнях вставні слова і словосполучення. До яких груп вони належать? Поясніть, із якою метою використовуються вставні конструкції у діловому мовленні?
- •Тема 4. Художня література як основа формування культури мови особистості
- •Тема 5. Мовний світ сучасної української літератури
- •Тема 6. Лексичні та фразеологічні засоби мови в різностильових текстах
- •2. Перекладіть текст українською мовою
- •3. Поясніть значення слів, користуючись словником:
- •4. Із поданими словами і словосполученнями складіть речення:
- •6. Позначте рядок, у якому слова іншомовного походження написані неправильно
- •7. Установіть відповідність між синонімічними фразеологізмами:
- •14. Установіть відповідність між фразеологізмом та його лексичним синонімом:
- •Тема 7. Писемне мовлення. Сучасні правописні норми в різностильових текстах
- •11. Виберіть рядок, у якому в усі слова потрібно вставити буквосполучення ьо:
- •17. Позначте відповідність між реченням з прямою мовою та його схемою (розділові знаки пропущені, велика буква замінена малою).
- •18. Перепишіть текст, розкриваючи дужки, вставляючи замість крапок, де потрібно, букви, розставляючи пропущені розділові знаки. Поясніть їх написання.
- •Тема 8. Граматичні засоби мови в різностильових текстах
- •1. Позначте рядок, у якому всі іменники належать до чоловічого роду:
- •3. Позначте рядок іменників, у кожному з яких правильно визначений рід:
- •4. Виберіть рядок, у якому всі слова потрібно писати з великої літери:
- •5. Позначте словосполучення, в якому дієслово вжито з порушенням мовленнєвих норм:
- •7. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання:
- •13. Укажіть, де форма ступеня порівняння прикметника утворена неправильно:
- •17. Позначте рядок іменників, кожний з яких у родовому відмінку однини має закінчення -а (-я):
- •18. Позначте рядок, у якому всі прикметники пишуться разом:
- •20. Наведені власні географічні назви запишіть у родовому відмінку. Складіть з ними на вибір 10 речень.
- •21. Виділіть у поданих реченнях вставні слова і словосполучення. До яких груп вони належать? Поясніть, із якою метою використовуються вставні конструкції у діловому мовленні?
- •22.З поданими прислівниками й іменниками з прийменниками складіть речення:
- •23. Запишіть подані слова разом, окремо, через дефіс. Поясніть їх написання:
- •Тема 9. Шляхи формування мовної компетенції особистості
- •1. Позначте речення, яке потребує редагування:
- •3. Скориставшись Тлумачним словником або Словником іншомовних слів, знайдіть і випишіть словникові статті до нижченаведених слів.
- •4. Використовуючи програму Access 2003, створіть електронну картотеку професійної лексики. Література Основна
- •Додаткова
Запитання для самоконтролю
1. З’ясуйте суть понять «культура мови» і «культура мовлення». Як вони взаємопов’язані?
2. Які чинники впливають на формування культури мовлення?
3. З’ясуйте суть поняття «мовна норма». Які існують види норм української літературної мови?
4. З’ясуйте суть понять «стиль», «стилістика». Які існують функціональні стилі сучасної української літературної мови?
5. Назвіть найважливіші риси й підстилі наукового стилю.
6. Які основні ознаки офіційно-ділового стилю? Назвіть його підстилі.
7. Назвіть сфери застосування й найважливіші риси публіцистичного стилю.
8. Зробіть порівняльний аналіз художнього і розмовного стилів.
9. Схарактеризуйте особливості публічної мови. З’ясуйте суть поняття «ораторська мова».
10. Які роди і види професійної публічної мови ви знаєте?
11. Назвіть етапи підготовки і виголошення промови.
12. Яка структура професійної публічної промови сформувалася ще в античні часи?
13. Які стилі вимови існують? Назвіть причини помилок при вимові.
14. Що називається наголосом? Назвіть основні особливості українського наголосу.
Тема 3. Текст як засіб різностильової комунікації
3.1.Текст і його ознаки.
3.2. Текстові норми офіційно-ділового стилю.
3.3. Мовні засоби текстового зв’язку.
3.4. Текст як форма існування наукового знання.
3.1.Текст і його ознаки.
Терміном «текст» послуговуються різні галузі знань: лінгвістика, літературознавство, філософія, семіотика та ін. Текст – це основний засіб комунікації. Він є продуктом мовленнєво-мисленнєвої діяльності адресанта і предметом перцепції (сприйняття) адресата. Здатність розуміти і правильно будувати різні типи тексту з урахуванням специфіки конкретної мовленнєвої ситуації покладена в основу мовнокомунікативної компетенції.
Текст (лат. textum – тканина, сплетіння) (у лінгвістиці) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими і формально-граматичними зв’язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю.
Основними ознаками тексту є зв’язність, цілісність, членованість, лінійність, інформативність, завершеність.
Зв’язність тексту. Вона є однією з основних категорій тексту, оскільки опосередковує розвиток теми і забезпечує його цілісність. У лінгвістичній літературі категорія зв’язності розглядається в двох аспектах – структурно-граматичному і змістовому. У першому випадку вивчають формальні засоби зв’язності: семантично близькі слова і фрази, граматичні і стилістичні одиниці, форми і категорії, що формують текст. У другому йдеться про розвиток теми, яка виступає основним засобом зв’язності тексту. Обидва види зв’язності тісно пов’язані і виокремлюють їх лише з метою наукового аналізу.
Зв’язність розглядається також як властивість, що забезпечує інформаційний обмін на основі взаємодії мовних і позамовних чинників. Мовне вираження інформації може відбуватися без використання мовних засобів зв’язку, але текст буде зрозумілим і зв’язним: Осінній ранок. Туман. Мряка. Холодно. Тому зв’язність тексту розглядають у зв’язку зі свідомістю людини, її обізнаністю, а також ситуацією спілкування.
Розрізняють такі показники зв’язності:
1. Сегментні: лексичні (повтор, синоніми, антоніми, однокореневі слова, однотемні слова); морфологічні ( сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, узгодження часово-видових форм дієслова, ступені порівняння); синтаксичні (порядок слів, порядок зчеплення частин, послідовність); стилістичні (синтаксичний паралелізм, еліпс, градація, питальні речення тощо).
2. Суперсегментні (інтонація, пауза, наголоси).
3. Ситуативні (ситуації, асоціації).
Між частинами тексту розрізняють лінійний (ланцюговий) зв’язок, коли частини тексту, наприклад висловлювання, зв’язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної; паралельний зв’язок (за структурною співвіднесеністю); приєднувальний зв’язок. У плані мовного втілення думки лінійний зв’язок реалізується за моделлю «дані – нове», в наступному реченні «нове» стає «даним» і йому знову приписується нова ознака. Паралельні зв’язки за своєю природою призначені для описів і розповідей. Характерними ознаками речень з паралельними зв’язками є синтаксичний паралелізм структури і єдність видо-часових форм присудків. Приєднувальний зв’язок виявляється в тому, що частина висловлювання у вигляді окремої додаткової інформації приєднується до основного повідомлення. За допомогою цього зв’язку імітується жива розмовна мова з її розкутістю і невимушеністю.
Цілісність тексту. Сутність її полягає в єдності кількох видів цілісностей: змістової (єдність ідеї, теми, змісту); комунікативної (єдність мети, намірів мовного спілкування); структурної і формально-граматичної (єдність мовленнєвих жанрів, їх комплексів, узгоджуваність і координація форм).
Змістова цілісність тексту забезпечується лексичним рівнем мови, системою домінування, структурно-граматична – системою узгодженості граматичних форм і зв’язків, а комунікативна – єдністю задуму і результату реалізації цього задуму.
Членованість тексту. Властивість тексту бути комунікативно членованою одиницею свідчить про гармонійність його природи. Розрізняють членування тексту за кількома ознаками: змістове і технічне, концептуальне й методичне, глибинне і поверхове, об’єктивне і суб’єктивне та композиційне формально виражене.
Відповідно до цих ознак розрізняють кілька видів членування. Змістове і технічне членування знаходять вираження у поліграфічному оформленні від заголовка до глави, розділу, параграфа та абзацу; концептуальне – відповідає певним концептам (ідеям, ментальним праобразам, темам, судженням і поняттям); методичне – підпорядковується певній прикладній освітній меті; глибинне – відповідає задуму, ідеї і сутності намірів, етапам досягнення мети; поверхове – може бути зовнішнім відображенням глибинного, але через якісь формально видимі ознаки (наприклад, паузи); об’єктивне і суб’єктивне – найпомітніше в художніх текстах, де може діяти кілька ліній текстових модальностей, авторських задумів, рецепцій і рефлексій; композиційне формально виражене членування – суттєво залежить від стилю, підстилю, жанру тексту, його змістової інформації, а також прагматичної настанови творця тексту.
Розмір частин тексту визначають з урахуванням можливостей читача сприймати інформацію.
Лінійність тексту. Лінійність ніби організовує мовні одиниці в послідовність мовного викладу і спрямовує континуум (просторово-часову протяжність тексту; певну послідовність фактів, подій, що розгортаються в часі і просторі) у певному напрямку. Вона відображає живий мовний матеріал і його виголошення. Нині текст долає лінійність і перетворюється на гіпертекст з нелінійною структурою.
Гіпертекст – це особлива форма збереження і представлення ієрархічно структурованої текстової інформації, що має специфічні засоби переходу від одного інформаційного блоку до іншого. Структура гіпертексту – це фрагменти знань, зафіксовані в писемному чи електронному вигляді, пов’язані між собою вибірковими відношеннями за допомогою певних технологій.
Текст розвивається паралельно до культури. Так, первісно безписемна культура (інформація передавалася усно) перетворилася на писемну (інформація передається через писемні тексти – лінійні тексти). Наступним етапом її розвитку є гіпермедіальна епоха, сутність якої полягає в нелінійності, а також у можливості інтерактивного підходу до окремих елементів тексту, тобто доступі до кожного вузла неоднорідного культурного простору, зафіксованого в комп’ютерній мережі. Гіпертекст завдяки гнучкості його структури, використанню засобів комп’ютерних технологій уможливлю перетворення численних текстів на єдине ціле, що характеризується нескінченністю можливих інтерпретацій і є втіленням концепції World Wide Web (WWW).
Інформативність тексту. Кожний текст, що має названі вище ознаки, є інформативним: разом із мовними знаннями він передає екстралінгвістичні знання. Текст є акумулятором інформації і каналом її передавання. Інформація як здобуті людським розумом і досвідом знання та повідомлення про них є основою, місткістю і наповненням мовних текстів.
Тексти у різних комбінаціях можуть містити такі види змістової інформації:
– фактологічну (відповідає емпіричному рівню пізнання);
– концептуальну і гіпотетичну (відповідає теоретичному рівню пізнання);
– методичну (висвітлює опис способів і прийомів засвоєння інформації);
– естетичну (містить категорії оцінного, емоційного, морально-етичного планів);
– інструктивну (містить орієнтацію на певні дії).
Більшість текстів наукового стилю охоплює переважно фактологічну, концептуальну і гіпотетичну інформацію; науково-навчального – методичну; офіційно-ділового – інструктивну; художнього – фактологічну і естетичну; публіцистичного – фактологічну і оцінно-емоційну.
Завершеність тексту. У лінгвістиці тексту єдиного розуміння цієї категорії немає. Сучасні вчені все частіше повязують завершеність із формою, а не змістом тексту. Текст як продукт мовлення й предмет перцепції фігурує в комунікативному середовищі як своєрідна графічно-мовна система й структура. Його матеріальна оболонка завжди чітко окреслена, але семантичний і семіотичний простір безмежний. У зв’язку з цим виникає поняття метатексту.
Взаємодія векторів автор – текст – читач розкривається через поняття метатексту. Метатекст – особливе післятекстове утворення, часто критичне по відношенню до претексту, звільнене від апріорної заданості смислового об’єму, перетворене на полівалентну розімкненість, самоцінний реальний феномен, який необхідно пізнати і розкодувати.
На шляху від автора до читача текст втрачає або набуває певних смислів, підтекстів, значень. Саме тому авторський зміст тексту й читацький не завжди є однаковим, але форма тексту (матеріальна оболонка) залишається незмінною.
Отже, текст являє собою складну багаторівневу цілісну структуру, створену із мовного матеріалу і наповнену великим обсягом різнотипної інформації. Він завжди має зовнішні межі (обмежений у просторі і часі), характеризується зв’язністю, цілісністю, членованістю, інформативністю, діалогічністю.