Правила використання запозиченої лексики:

1.Віддавати перевагу власне українській лексиці, якщо є відповідники в іншій мові (не в термінологічному значенні), напр.:

• аргумент – підстава, мотив, обґрунтування, доказ;

• експеримент – дослід, спроба;

• пріоритет – перевага, першість;

• лаконічний – стислий, небагатослівний;

• відсоток – процент;

• екземпляр – примірник.

2. Іншомовні слова повинні бути зрозумілими, для тих хто їх слухає і читає, напр.:

• домінувати – переважати;

• координувати – погоджувати;

• лімітувати – обмежувати;

3. Уживати слово точно, відповідно до значення. Наприклад: сервіс – обслуговування (сервіс – обслуговування побутових потреб населення), значить, тут однослівна заміна слова сервіс неможлива. Порівняйте: кредитне обслуговування – готельний сервіс.

4. Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник – зупинити вибір на одному із них, напр.:

• патент – авторське свідоцтво;

• компенсація – відшкодування;

• тінейджер – підліток;

• екстраординарний – особливий;

• індиферентно – байдуже;

• ігнорувати – не помічати;

• лімітувати – обмежувати;

• орієнтовно – приблизно;

• функціонувати – діяти;

• диверсифікація – різноманітність;

• детермінувати – визначати.

У ХХ – на початку ХХІ століття найінтенсивніше запозичується до української мови лексика англійського та російського походження. Значна кількість англіцизмів потрапила до української мови за роки незалежності України, що спричинене розвитком новітніх технологій у США, а також відкритістю українського суспільства.

Проте використання деяких із них є недоречним, засмічує і переобтяжує мову. Наприклад, бізнесвумен – ділова жінка, паблік рилейшнз – зв’язки з громадськістю, піар – обробка громадської думки, шопінг – похід по магазинах.

Отже, іншомовна лексика збагачує словниковий склад мови, виступає засобом синонімії, допомагають уникати повторів (тавтології), іноді більш точно й повно характеризує рід занять дії чи предмети, пов’язані з певними сферами життєдіяльності людини.

6.3. Правопис слів іншомовного походження.

1. И пишемо у загальних і власних назвах після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед буквами на позначення приголосних: Аддис-Абеба, Скандинавія, Ватикан, Тибет, Бразилія, візит, Сирія, Сицилія, бравісимо, піанісимо, фортисимо, циліндр, піцикато, Алжир, джинси, Чикаго, Чилі, Вашингтон, шифр, Флорида, ритмічний.

2. І пишемо:

а) на початку слова: ієрогліф, імпульс, інерція;

б) після б,п,в,м,ф,г,к,х,л,н перед буквами на позначення приголосних: бібліотека, пігмей, вібріон, мільярд, фільтр, гігант, кілограм, хірург, ліміт, нікотин, але: вимпел, спирт, гиря, кинджал, єпископ, християнство, Єгипет, Єрусалим, Китай, Пакистан (відповідно до вимови);

в) після букв на позначення приголосних перед буквами на позначення голосних та й: клієнт, аксіома, радіус, ентузіазм, геній, барій;

г) у кінці слів перед я: аудієнція, алергія, теорія;

д) у кінці невідмінюваних слів після букв на позначення приголосних: мерсі, попурі, таксі.

3. Ї пишемо після букв на позначення голосних: альтруїзм, кофеїн, наївний, але: антиінфляційний (після префікса).

4. Е пишемо на початку, у середині і в кінці слів: екземпляр, екзекуція, проект, макраме, форте.

5. Є пишемо:

а) на початку слів, коли іншомовне е вимовляється як [йе]: єзуїт, єретик, Єрусалим;

б) після апострофа, е, і, й та м'якого знака: прем'єра, конвеєр, феєрверк, інгредієнт, фойє, ательє;

в) у слові траєкторія.

6. У, а не ю пишемо після ж, ш, а також у словах парфуми, парфумерія: журі, Жуль Верн, брошура, парашут.

7. Слова іншомовного походження з подвоєними і неподвоєними буквами: аннали, бонна, брутто, ванна, Голландія (голландець), мадонна, манна, нетто, панна, пенні, тонна, білль (законопроект), булла, вілла, мулла, мірра; агресія, акумуляція, алея, апарат, атестат, бароко, беладона, белетристика, бравісимо, ват (але: Ватт), грип, група, ідилія, інтелектуал, інтелігент, інтермецо, каса, клас, колектив, комісія, комуна, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, сума, фін (фіни), фортисимо, шасі.