5.3. Суть поняття «творча індивідуальність автора». Лексико-стилістичні особливості сучасної української поезії і прози.

Однією з найсуттєвіших категорій у структурі художнього твору є образ автора. Образ автора – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача.

Перші підходи до осмислення образу автора розпочалися ще в античну добу, але набули виразності в період Ренесансу, де окреслилась ідеалізована, богорівна особистість, титан думки (Данте Аліґ’єрі, Мікеланджело Буонарроті, М. де Сервантес, В Шекспір та ін.). класицизм сформував свій тип образу автора – прагматичний інтелектуал, громадянин. У романтизмі він збагачується моральними та світоглядними характеристиками, виражає ідейно-естетичну позицію письменника – пророка, месії чи вигнанця (Т. Шевченко). У реалістичній літературі образ автора позбавляється своєї винятковості, зазнає своєрідного заземлення. У літературі ХХ ст. він відображає особистість з трагічно розірваною, відчуженою свідомістю (Ф. Кафка, Дж. Джойс, М. Хвильовий та ін.). «Автор як реальна постать» та «образ автора» – поняття співвідносні, але не тотожні. У кожному з трьох літературних родів – епосі, ліриці й драмі – вирізняються своєю специфікою. В епічних творах автобіографічного характеру образ автора розкривається найповніше. В ліриці, перейнятій суб’єктивними переживаннями, образ автора найчастіше втілюється в ліричному героєві та в суб’єктові лірики, у певному ліричному персонажеві, явно відмінному від самого поета («Плач Еврідіки» Л. Первомайського, «Любов Нансена» Ліни Костенко, «Балада про відро» І. Драча, «А я у гай ходила» П. Тичини тощо).

У текстах художньої літератури, крім поетичної лексики, вживаються слова, які характерні для інших стилів, а також просторіччя, діалектизми, жаргонізми. Вони є засобом творення образності. Художньо-естетичну функцію виконують і синоніми, антоніми, омоніми, пароніми, застарілі слова, неологізми, старослов’янізми, метафора, метонімія, синекдоха тощо.

Синоніми у художніх творах використовують з метою:

• точного і повного передавання думки й характеризування явища. Наприклад: Журба, турбота і сум, і смуток... вклоняюсь вам! (М. Хвильовий);

Ой у полі три криниченьки –

Не напитися водиченьки,

Не напитися, не умитися,

Тільки стати зажуритися.

Невідомо, не раховано,

Скільки люду там поховано,

Невідомо, не полічено,

Скільки вбито й покалічено.

(Д. Павличко)

• урізноманітнення викладу і створення вищого ступеня експресивності. Наприклад: у романі О. Гончара „Берег любові” наявний синонімічний ряд курява, пил, пилюга, кушпела, кушпелище;

• створення евфемізму. Евфемізм – слово або словосполучення, що відтворює зміст у пом’якшеній, ввічливій формі. Наприклад: замість брехати – говорити неправду, відхилятися від істини, помилятися, фантазувати, вигадувати; дурний – немудрий, не хапає зірок з неба. Як евфемізми можуть використовуватися терміни з суспільно-політичної галузі: лібералізація цін, вільне підприємництво та ін. Наприклад: Насправді це не лібералізація, не вільне підприємництво, а дике зростання цін і неприкрита спекуляція.

Антоніми у художньому мовленні виконують такі функції:

• увиразнюють думку автора, забезпечують контрастну характеристику образів, предметів, явищ. Наприклад: Переживай завжди з народом і горе й радість на землі (В. Сосюра). Земля пахне торішніми травами і молодою м’ятою, вічністю і миттю (Григір Тютюнник).

• є основою створення антитези – мовної фігури, що полягає в особливо вираженому протиставленні двох явищ, понять, почуттів, думок тощо. Наприклад:

Я – Оксана, вічна твоя рана,

Журна вишня в золотих роях,

Я твоя надія і омана,

Іскра нероздмухана твоя!

(І. Драч)

• беруть участь у створенні оксиморонів – мовних фігур, в яких поєднуються два протилежних за змістом поняття, що суперечать одне одному, але в сукупності дають нове поняття. Уміле використання оксиморонів надає мовленню витонченості й дотепності, тому поети, прозаїки, публіцисти часто вдаються до цієї фігури, зокрема в заголовках: Безчесна доброчесність, Отруйна протиотрута, Невлаштований благоустрій, Небезпечна безпека, Солодкий біль, Далеке стало близьким.

Прощай, прощай, чужа мені людино!

Ще не було ріднішого, як ти,

Оце і є той випадок єдиний,

Коли найбільша мужність – утекти.

(Л. Костенко)

Омоніми використовують для створення дотепів, каламбурів, гри слів, що дають змогу привернути увагу читача до висловлюваної думки, нерідко надаючи їй іронічного чи сатиричного забарвлення. Наприклад:

Вересню мій, веслами веселіш греби,

Ждуть тебе на березі з кошиком гриби.

(Б. Олійник)

Поезії ясне світило,

З тобою жить, тебе любить!

Понад сто років ти світило

І будеш вічно з нами жить!

(П. Тичина)

Яка була зустріч! Яка була з уст річ! (О. Різниченко).

Пароніми завдяки звуковій близькості відмінник за значенням слів дають можливість розширити політ думки, змалювати яскравішу картину, насичену образами. Паронімія забезпечує музичність фрази

У графа профіль – як у грифа,

А я бродячий менестрель.

Я ще нікому не приносив лиха,

А лютня в мене срібна, як форель.

Дружина в нього – справжня королева,

Вона печальна, чи мені здалось?

Вона дзвенить як чарка кришталева, в якій шампанське льодом узялось.

Ах, заспокойтесь, нащо ці баталії?

Ця ваша злість безсила і нудна.

Отак би взяти за тоненьку талію.

І поцілунком випити до дна.

(Л. Костенко)

Як і омоніми, пароніми використовуються для створення каламбурів.

Хоч буран, хоч бур’ян чи туман

А мені – сонячно.

(Б. Олійник)

Застаріла лексика (архаїзми, історизми) в художньому стилі вживається найчастіше для зображення минулих епох, колориту певної доби, особливостей світосприймання людей минулого. Широко вживаються історизми в творах Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, І. Кочерги, М. Бажана, З. Тулуб, Р. Іваничука, В. Малика та інших митців українського слова. „...Мамонти тут колись водились, бо їм було тут гарно. Еллінські мореплавці прагнули до цих берегів і складали про них золоті легенди. Царства степовиків, царства скіфські, половецькі іржали тут кіньми, зоставивши потім після себе високі степові могили, розмиті дощами, розвіювані вітрами, але не загладжені часом” (О. Гончар).

Індивідуально-авторські неологізми поширені в художньому стилі, особливо в поезії. Їх використовують для створення особливої експресивності мовлення. Ці неологізми справляють естетичний вплив на читача. „Київ, нівроку, розбудовується, аж гай гуде. Зокрема моїм рідним Печерськом, від „панських” Липок до „людського” Печерського мосту, вже ні проїхати, ні пройти. Енергійно розбиті велетенські котловани викликають химерні асоціації чи то з романом Платонова, чи з кратерами на поверхні Місяця. Ситуація упікантнюється дощовим літом, отже, човгаючи до метро по кісточки в багнюці, мимоволі пригадуєш епоху чунів і калош” (О. Забужко).

З метою надання мовленню урочистості, піднесеності до тексту вводять старослов’янізми. Наприклад: Благословенні матерія і простір, число і міра! (П. Тичина). Вони також можуть бути засобом створення іронії, сарказму. Наприклад:

А ви, святиє предтечі,

По всьому світу розійшлись

І крихту хліба принесли

Царям убогим

(Т. Шевченко)

У художньому мовленні широко використовуються засоби образності: метафора, метонімія і синекдоха, які надають текстам експресивності. Метафора побудована на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності за кольором, формою, призначенням. „Там море дере свою синю одежу на білі клапті і закидає ними весь берег” (М. Коцюбинський). Метонімія побудована на перенесенні значення за суміжністю, тобто на основі тісного взаємозв’язку між зіставлюваними поняттями. Наприклад:

Петербурзьким шляхом, по коліна

Грузнучи в заметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна,

Муку притуливши до чола.

(І. Драч)

Синекдоха побудована на кількісній заміні: однина вживається замість множини, частина замість цілого. Наприклад:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата.

А буде син і буде мати,

І будуть люде на землі.

(Т. Шевченко)

Отже, всі вищезазначені елементи лексики сучасної української мови крім номінативної функції виконують ще художньо-естетичну, виступаючи засобами творення образності. Цю їх властивість широко використовують письменники.