29. Теорія мультиплікатора. Пояснення мультиплікаційного ефектку та його графічна ілюстрація.
Слово «мультиплікатор» у перекладі з латинської мови означає множник. За Кейнсом, мультиплікатор — це числовий коефіцієнт, який показує залежність змін доходу від змін інвестицій. Мультиплікатор використовується для визначення числового коефіцієнта, що показує, у скільки разів зміниться національний доход при певній конкретній зміні інвестицій. З приводу цього Дж. Кейнс зазначав, що у разі, коли здійснюються додаткові інвестиції, отримуваний доход зростає на суму, яка в к разів перевищує суму, на яку збільшені інвестиції. Отже, мультиплікатор є тим коефіцієнтом або числом, на яке слід помножити приріст інвестицій, щоб дати прогнозні оцінки майбутньому зростанню національного доходу. Ефект мультиплікаційного процесу МПС прямо пропорційно залежить від величини граничної схильності до споживання ГССП: зі зменшенням ГССи зменшується МПС, зі збільшенням ГССП збільшується і МПе. Оскільки 1 - ГССП = ГСЗ, то ефект мультиплікатора можна подати через граничну схильність до заощадження. МПС = 1 / ГСЗ. Межу розгортання мультиплікатора визначає гранична схильність до заощадження ГСЗ: чим менша ГСЗ, тим більший мультиплікатор; і навпаки: A3 = АД. Отже, доход зростатиме доти, доки обсяг інвестицій не зрівняється з обсягом передбачуваних заощаджень. За моделлю кейнсіанського мультиплікатора збільшення інвестицій зумовлює розширення обсягів виробництва і зростання рівня зайнятості, а зменшення інвестицій — згортання виробництва і зменшення рівня зайнятості. Акселератор. У мультиплікаційному процесі чільне місце посідає принцип акселератора. Його сутність полягає в тому, що збільшений доход, отриманий у результаті мультиплікуючого впливу початкових інвестицій, приводить до зростання попиту на споживчі товари. Акселератор — це коефіцієнт, який відбиває залежність між інвестиційним та споживчим попитом.
30. Сукупна пропозиція в короткостроковому та довгостроковому періоді та фактори її заміни. Потенційний внп.
Сукупна пропозиція — це обсяг кінцевих товарів і послуг, який може бути запропонований.
Величина сукупної пропозиції визначається наявними в економіці капіталом, працею і технологією і може бути записана на основі виробничої функції. Класична виробнича функція відображає зв'язок між чинниками виробництва та реальним ВВП, або сукупною пропозицією:
Y = F(L, K, T),
де Y — реальний ВВП, L — праця, К — капітал, Т — технологічний процес, F(L, К, Т) — виробнича функція.
Причинами додатної залежності можуть бути: 1) неправильні уявлення економічних суб'єктів про рівень цін; 2) жорстка фіксованість заробітної плати. Заробітна плата змінюється дуже повільно. А це означає, що за низького рівня цін на товари виробництво стає невигідним і сприяє зменшенню обсягу пропонованих товарів і послуг; 3) негнучкість цін. Ціни змінюються повільно, тому вони є жорсткими в короткостроковому періоді.
Ціновими чинниками сукупної пропозиції є зміни :відсоткової ставки;рівня цін.
До нецінових чинників сукупної пропозиції відносяться зміни :цін на ресурси; в продуктивності праці;податків з підприємств та субсидій.
Якщо змінюються нецінові чинники, змінюються й середні витрати.
Кейнсіанську модель сукупного попиту та сукупної пропозиції використовують для аналізу короткострокових коливань в економіці.
При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, при зменшенні — бути меншим за потенційний. Рівень цін впливає на обсяг виробництва, а обсяг виробництва, у свою чергу, — на рівень цін.
Обсяг продукції в довгостроковому періоді залежить від наявних в економіці величин праці, капіталу та технології. Обсяг пропозиції не залежить від загального рівня цін , і тому довгострокова крива сукупної пропозиції є вертикальною в точці потенційного ВВП.
Потенційний ВНП вимірюється рівнем, на якому б знаходився реальний ВНП, якщо б усі ресурси повністю використовувалися. Це не означає, що ресурси праці і капіталу використовуються повністю тобто на 100%. Це не можливо, безробіття від 2 до 5,5% природнє, так як робочі по своєму бажанні міняють місце праці, а також із-за тимчасової втрати роботи. (Велике розкидання цієї норми безробіття в умовах повної зайнятості, відображає рівень ефективності в різних країнах, на яку впливає ефективність системи перерозподілу робочої сили.) За “повне використання” основного капіталу зазвичай приймається коефіцієнт загрузки виробничих потужностей 85-90 %.