20. Філософія піфагорійців

Піфагореї́зм — давньогрецька філософська школа піфагорійців. Назва школи походить від імені засновника — Піфагора (6 століття до н. е.).

Близько 532р.д.н.е у м. Кронті виникає впливова релігійно-філософська група – Піфагорійський союз. Найбільш відомими піфагорійцями були Філолай, Евріт, Архіт, Алкмеон. Вони вважали, що першоосновою є не матеріальний першоелемент; він є поза реальним світом реальних речей, у математичному порядку. Слово «космос» (порядок, лад) набирає у них значення впорядкованого вищою силою світу. Отже, число стаю в них нематеріальною основою світу.

Тому піфагорійці вважали, що тільки математика може дати знання законів Космосу (1 — це точка, 2 — лінія, З — площина, 4 — тіло тощо). Знаходження числових закономірностей світу готувало народження суто ідеалістичної філософії. Таблицю множення, теорему Піфагора, тощо піфагорійці розглядали саме як доказ їхньої теорії світу.

21.Вчення про рух (Елейська школа: Парменід, Зенон Елейський)Еле́йська шко́ла — давньогрецька філософська школа, що виникла в місті Елея у 6-5 століттях до н. е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський.На відміну від мілетської та піфагорійської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей. Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, бо жодне знання не є опорою ані в теорії, ані в практичному житті.Елейська школа вперше розрізнила мислення та чуттєві дані, виділила буття як поняття про дійсність. Завдяки цьому вперше був здійснений поділ між поняттям і тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослідження. Елеати змогли сформулювати поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності.Парменід заперечував реальне існування окремих речей і відкидав можливість руху. За ним буття неподільне, несуперечливе, нерухоме, вічне, має форму кулі(досконалості). Істина у Парменіда – логос(розум)., який осяга буття у його цілісності, бо почуття сприймають множинність речей-явищв їх постійній зміні, вони є джерелом омани, відчуття сприймають за існуюче те, що реально не існує. Він ототожнював буття і мислення. Зенон розриває чуттєве і раціональне пізнання. Істинним він однозначно визнає раціональне пізнання, а чуттєве пізнання веде до не розвя’зуваних суперечностей. Він прославився саме через вияснення суперечностей між розумом і відчуттями. Апорії зенона: «Дихотомія», «Стадій», «Стріла»(розглядає траєкторію польоту стріли і стверджує, що в кожний момент часу польоту стріла знаходиться в певному місці. Отже, видимий рух стріли є сумою її станів спокою).

25. Атомістична філософія Демокріта

Згідно з Демокрітом, існують два перпюпочатки речей: атоми і порожнеча (як неодмінна умова, руху атомів). Атоми Демокріт уявляє як неподільні часточки матерії; вони вічні і перебувають у постійному русі. Розвиваючи атомістичну теорію, Демокріт наблизився до механістичного світорозуміння. Джерело руху він убачав в самій матерії, а не в зовнішніх надприродних силах. Атоми відрізняються один від одного формою, величиною, положенням і порядком. Інші властивості, такі як звук, колір, смак тощо, атомам не притаманні. Із поєднань атомів виникають тіла, а роз'єднання атомів призводить до загибелі тіл.

Демокріт був послідовним матеріалістом. Душа також складається з атомів. Вона смертна і не може існувати без тіла. Демокріт виступав також проти віри в Бога

На думку філософа, існують два види пізнання: чуттєве і раціональне. Чуттєве пізнання є необхідною умовою мислення, але воно є обмеженим. Розум здатний пізнати основи всього - атоми і порожнечу.

Демокріт самоосліпив себе. Ціцерон цей факт пояснював так: "Демокріт сам позбавив себе зору, бо вважав, що роздуми та розмисли розуму під час спостерігання та обдумування природи будуть більш живими, коли звільняться від розваг, зору та перепон очей".

неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності.Парменід заперечував реальне існування окремих речей і відкидав можливість руху. За ним буття неподільне, несуперечливе, нерухоме, вічне, має форму кулі(досконалості). Істина у Парменіда – логос(розум)., який осяга буття у його цілісності, бо почуття сприймають множинність речей-явищв їх постійній зміні, вони є джерелом омани, відчуття сприймають за існуюче те, що реально не існує. Він ототожнював буття і мислення. Зенон розриває чуттєве і раціональне пізнання. Істинним він однозначно визнає раціональне пізнання, а чуттєве пізнання веде до не розвя’зуваних суперечностей. Він прославився саме через вияснення суперечностей між розумом і відчуттями. Апорії зенона: «Дихотомія», «Стадій», «Стріла»(розглядає траєкторію польоту стріли і стверджує, що в кожний момент часу польоту стріла знаходиться в певному місці. Отже, видимий рух стріли є сумою її станів спокою).