65. Гуманістичні ідеї у творчості ф. Петрарки

Для культури В. характерно світське сприйняття й осмислення світу, утвердження цінності земного буття, величі розуму і творчих здібностей людини, достоїнства особистості.

Гуманізм (від лат. humanus - людський) став ідейною основою культури Гуманісти виступили проти диктатури католицької церкви в духовному житті суспільства. критикували метод схоластичної науки, заснований на формальній логіці (діалектиці) , відкидали її догматизм і віру в авторитети, розчищаючи тим самим шлях для вільного розвитку наукової думки.

Автор числених трактатів, у яких вперше сформульовані ідеї та принципи гуманізму, італійський поет і філософ Франческо Петрарка першим почав говорити про необхідність відродження античного духу, ідеалів античності.

У центрі уваги - римська духовна спадщина, якій надавав перевагу грецькою, вважаючи Рим класичним зразком цивілізації загалом. ... зацікавлень Петрарки входить й середньовічна ф., зокрема, духовна спадщина Августина. П. протягом усього життя прагнув примирити християнство з античністю. В той же час він виступав проти схоластичної обмеженості та невігластва.«Про своє та чуже невігластво». У ньому Петрарка виступає проти всієї системи середньовічної ученості. . вказує на невігластво самих схоластів. Їхній уявній ученості протиставляються нові знання і культура. В цих знаннях немає місця авторитетові якогось одного ф. (для схоластів це арист.), бо справжня освіченість полягає у засвоєнні усього багатства створеної людством культури. Петрарка проголошує принципову відкритість до всієї античної спадщини. головні причини «зіпсутості» і «безбожжя» свого часу і шляхи боротьби з ними: 1. захоплення «натуралізмом», тобто вивченням природи, запозиченного від арабів. необхідно знову повернутися до людини та її душі; 2. захоплення раціоналістичними методами мислення, тобто діалектикою і логікою. треба боротися повернувшись до гуманітарних наук і їхніх методів.

П.проголосив кардинальну гуманістичну ідею – необхідність пізнання людини, яка посідає найвище місце серед інших створінь, все у цьому світі створено для неї. Завдяки розуму людина перевершує усіх тварин, а головна її перевага полягає не у походженні, а в освіченості.

67. Пантеїстична натурф. Джордано Бруно

В епоху Відродження природа тлумачиться пантеїстично. В перекладі з грец. "пантеїзм" означає -"всебожжя". Христ. бог втрачає свій трансцендентальний, надприродний характер, він неначебто зливається з природою, а остання тим самим обожнюється і набуває рис, котрі не були їй притаманні в античності.

Оскільки Бог нескінчений, тому і світ – нескінчений; оскільки Бог, будучи максимумом, є і мінімумом, тому він міститься і в кожній точці цього світу. Кожна частина. Кожен атом світу є богом. А оскільки рушійним механізмом світу (тим початком. Який приводить світ в рух і одушевлює його) є бог, тому через збіг мінімуму і максимуму кожна частина світу є богом. І тому кожна частина світу, кожен його атом мають джерело руху самі в собі. Світ і Бог тотожні, тому світ розвивається сам.

Бруно заперечує проти арістотелівського розділення матерії і форми і вказує, що не існує ніякої першоматерії. Матерія і форма існують завжди разом, тому матерія вічна. Світ не створений в часі, він так само нескінченний і вічний, як і бог.

Натурф. вірно визначила одне з найважливіших своїх завдань: відмовитися від зовнішнього першодвигуна, скерувати думку на пошуки внутрішніх джерел руху. Незалежно від особистісного відношення деяких мислителів до релігії 9серед них були щиро віруючі люди) це невідворотно приводило до розриву з теологією.

Головним і новим у вченні Бруно про матерію було уявлення про само рухомість, про необхідність пошуків джерел не тільки руху, а й життя, не тільки життя, але й свідомості в надрах природи. Цим самим було відкинуто зовнішнє, божественне втручання в розвиток матеріального світу.

Бруно прийшов до ідеї Єдиного – однієї із центральних ідей своєї ф..

Єдиний всесвіт не створений він існує вічно і не може зникнути. У всесвіті відбуваються безперервні зміни і рух. Але сам він нерухомий, бо всесвіт в цілому не може переміщатися, він сам собою заповнює все. Він єдиний у всіх речах, якими він виповнений.

Бог в ф. Бруно зливається з природою. Він – «в речах», тобто, в самому матеріальному світі, а не поза ним, він не протистоїть природі як творець, а внутрішньо тотожній їй, як властива природі активна основа. Не лише проти людиноподібного божества, але й проти теологічного уявлення про поза- і надприродного бога скероване вчення бруно. Природа і бог збігаються, вони одна основа речей. Природа не мислиться мислителем поза дійсним існуванням речей, а «порядок речей», ототожнений з Богом, і є сама природа.