22) Поняття про мотивацію праці. Структура та система організації заробітної плати.

Результат діяльності підприємства значною мірою залежить від формування системи мотивації персоналу.

Система мотивації характеризує сукупність взаємозв’язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства.

Загальновживана класифікація методів мотивації поділяє їх на три групи

Економічні (прямі): відрядна оплата; почасова оплата; премії за раціоналізацію; участь у прибутках; оплата навчання; виплати за максимальне використання робочого часу;

Економічні (непрямі): пільгове харчування; доплати за стаж; пільгове користування житлом, транспортом та ін..;

Негрошові: збагачення праці; гнучкі робочі графіки, охорона праці, програми підвищення якості праці, просування по службі, участь у прийнятті рішень на більш високому рівні.

Заробітна плата – це основна форма оплати праці за виконану роботу або надані послуги згідно з трудовими договорами працівників, як правило, у грошовій формі. В окремих випадках може виплачуватися в натуральній формі.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені вказаними нормами актами.

Під системою організації оплати праці розуміється спосіб обчислення розмірів винагороди, що підлягає виплаті працівникам підприємства згідно із здійсненими витратами праці або за результати роботи.

Система організації оплати праці регулюється на основі Кодексу законів про працю (КЗпП) та системою угод, що укладаються на відповідних рівнях: генеральна угода, галузева (регіональна) угода, колективний договір та індивідуальний трудовий договір (рис. 10.3).

Основним законодавчим актом у сфері трудових відносин є Кодекс законів про працю. Він регулює трудові відносини працівників усіх підприємств незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

На державному рівні між Кабінетом Міністрів України та об’єднаннями профспілок укладається Генеральна угода. Нею регулюється основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема, щодо мінімальних соціальних гарантій з оплати праці і доходів всіх соціальних груп.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми щодо нормування і оплати праці з урахуванням галузевої специфіки. Галузева угода укладається між відповідним галузевим міністерством та Центральною Радою профспілки галузі, як правило, на рік.

З метою визначення прав, обов’язків та відповідальності працівників, з одного, боку, та власника з іншого, на підприємствах усіх форм власності складається колективний договір.

Індивідуальний трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, керівником установи, організації, або уповноваженим ним органом.