Тема 21. Агропромислова інтеграція та організаційні форми її вияву

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

На початку вивчення даної теми читач має усвідомити, що агропро­мислова інтеграція, як і спеціалізація — це форма суспільної організації виробництва, що спрямована на підвищення його ефективності. Цим і визначається місце та значення даної теми для засвоєння дисципліни «Економіка підприємств» і для висококваліфікованої підготовки май­бутніх економістів агропромислового виробництва.

Насамперед читачеві потрібно засвоїти економічний зміст таких по­нять, як «інтеграція» в широкому й у власному (вузькому) розумінні та «агропромислова інтеграція» в широкому розумінні і «вертикальна аг­ропромислова інтеграція». При цьому треба чітко усвідомити, що є спі­льного між вертикальною агропромисловою інтеграцією та вертикаль­ною координацією, а що істотно відрізняє їх. Крім того, потрібно з'ясувати сутність конгломератної вертикальної інтеграції, що виникла останніми роками в результаті вливання капіталу в сільське господарс­тво та переробну промисловість з інших, не пов'язаних із сільським гос­подарством, сфер економіки. Водночас слід звернути увагу на важли­вість розвитку горизонтальної інтеграції та горизонтальної координації в агропродовольчому комплексі. Це стане запорукою того, що читач буде в змозі ґрунтовно оволодіти всіма питаннями, пов'язаними з орга­нізаційним та економічним механізмом функціонування різних типів агропромислових формувань.

Важливо також скласти правильне уявлення про економічне та соці­альне значення агропромислової інтеграції. Особливу увагу при цьому слід звернути на сутність синергічного ефекту і на джерела його виник­нення в умовах реального поєднання сільськогосподарського та агропе- реробного виробництв. Водночас варто пам'ятати, що, поряд із си­нергічним ефектом, аграрні товаровиробники завдяки інтеграції одер­жують і додатковий ефект від реалізації кінцевої продукції споживачам. Необхідно з'ясувати механізм виникнення цього додаткового ефекту і зробити висновок, які структури його привласнюють, коли виробницт­во відокремлене.

Майбутнім фахівцям з економіки агропромислового виробництва необхідно знати, що організаційно-правовою формою агропромислової інтеграції є агропромислові структури господарського типу. Що ж сто­сується регіональних агропромислових структур, які набули певного поширення в радянські часи, то в ринкових умовах вони виявилися не­конкурентоспроможними, тому припинили своє існування.

Для повнішого з'ясування суті агропромислової інтеграції варто цю форму суспільної організації виробництва вивчати в процесі розвитку за роки становлення ринкових відносин в Україні. У контексті сказано­го на увагу заслуговує спроба здійснення агропромислової інтеграції через приватизацію власності агропереробних підприємств відповідно до вимог Закону України «Про особливості приватизації майна в агро­промисловому комплексі (липень 1996 р.). Законом передбачалася пе­редача 51 % акцій агропереробних підприємств, що приватизуються, сільським працівникам—фізичним особам за майнові сертифікати, а та­кож юридичним особам—недержавним аграрним підприємствам. Ма­лося на увазі, що аграрні підприємства разом із сільськими працівника­ми, маючи контрольний пакет акцій, зможуть активно впливати на діяльність підприємств, у тому числі на перерозподіл доходів на свою користь через виплату на акції дивідендів.

Утім читачеві потрібно усвідомити, що такий спосіб інтеграції сіль­ськогосподарського й агропереробного виробництва не розв'язав проб­леми поєднання економічних інтересів аграрних і переробних підпри­ємств із кількох причин. Основні з них полягають у тому, що через ни­зький рівень ефективності в переробних підприємствах, високу спра­цьованість їхнього основного капіталу і застарілість технологій виплата дивідендів цими підприємствами стала проблематичною. Більше того, економічні інтереси аграрного підприємства як власника акцій і водно­час як постачальника переробному підприємству сировини не збігають­ся з економічними інтересами останнього. Необхідно з'ясувати причи­ни цього і зробити відповідні висновки щодо існування реальних можливостей досягнення мети, передбаченої згаданим законом. При цьому потрібно брати до уваги і дію ще одного фактора — розвитку вторинного ринку цінних паперів і продажу акцій переробних підпри­ємств юридичним і фізичним особам, які не мають нічого спільного із сільськогосподарським виробництвом.

Читачеві пропонується для вивчення і самостійної оцінки один з можливих варіантів агропромислової інтеграції, що ґрунтується на за­провадженні принципово нового економічного механізму поєднання економічних інтересів аграрних і агропереробних підприємств. Цей ме­ханізм передбачає, що між учасниками інтеграційного процесу розпо­діл кінцевого результату — грошової виручки від реалізації кінцевої продукції (цукру, м' яса, молока, масла, олії тощо) здійснюється відпо­відно до наперед обґрунтованого кількісного співвідношення участі кожного з учасників інтегрованого агропромислового виробництва у створенні цієї продукції. Для цього на кожній стадії єдиного технологі­чного процесу визначаються нормативні витрати з наступним розрахун­ком їхньої частки в загальній сумі цих витрат. Дані частки, врешті- решт, використовуються як критерій розподілу грошової виручки між партнерами з урахуванням при цьому співвідношення між постійними та змінними витратами. Детально дану методику читач зможе засвоїти, виконавши завдання 21.2.

Значна увага під час вивчення даної теми має бути приділена госпо­дарським агропромисловим структурам — агропромисловим підприєм­ствам, створення яких розпочалось у 1919 р. у виноградарсько-винороб­ному виробництві. Агропромислове підприємство — не якийсь новий вид підприємства, воно може мати різний юридично-правовий статус, отже, його назва лише відбиває специфіку галузевої структури, наяв­ність у ній переробки. Важливо засвоїти особливості цього типу госпо­дарського формування, його переваги перед неінтегрованими підпри­ємствами аграрного типу. Потрібно пам'ятати, що ефективність госпо­дарських агропромислових формувань зростає за раціонального поєд­нання сільськогосподарських галузей і переробних виробництв. Тому слід знати, яке саме поєднання є бажаним для відповідної галузі (на­приклад, овочівництво — консервний завод (цех), холодильник).

Слід брати до уваги, що на практиці, коли йдеться про аграрні під­приємства, що розвивають переробні виробництва, їх часто називають агрофірмами. Читач повинен знати, що агрофірма також є агропромис­ловим підприємством, лише з тією особливістю, що вона розвиває два і більше переробних виробництва з відносно невеликою їх часткою у грошових надходженнях такого підприємства.

Читачеві потрібно здійснити об'єктивну оцінку процесу швидкого зростання господарських агропромислових формувань у 1990-ті роки за­вдяки будівництву багатьма аграрними підприємствами переробних це­хів. При цьому слід ураховувати спонукальні мотиви цих підприємств до такого будівництва, а також негативні риси цього процесу. За результа­тами вивчення цього питання читач має дійти висновку щодо перспектив­ності розвитку аграрними підприємствами переробних виробництв, їх­ньої життєздатності у майбутньому конкурентному середовищі.

Водночас потрібно скласти власну думку про доцільність розв'язання проблеми створення власного агропереробного виробництва через коо­перацію кількох аграрних підприємств з метою створення ними екологі­чно безпечного спільного агропромислового підприємства, раціонально­го за розмірами і з глибинною переробкою сировини, що забезпечує виробництво конкурентоспроможної за якістю та ціною кінцевої продук­ції. З іншого бокку, треба з'ясувати й можливості розв'язання цієї пробле­ми в сучасних умовах, коли значну частку на ринку продовольства мають великі агропромислові компанії і коли вони й далі нарощують потужнос­ті з переробки сільськогосподарської сировини за допомогою будівницт­ва нових переробних підприємств і реконструкції старих.

Вивчаючи різноманітність організаційних форм господарювання на селі, потрібно усвідомити сутність капіталізації сільського господарст­ва за різними напрямами її здійснення, звернувши особливу увагу на такий з них, як приплив капіталу в галузь з інших сфер економіки, у тому числі з таких, які технологічно не пов'язані з аграрним виробниц­твом. Це дасть змогу усвідомити механізм зосередження капіталу й аг­ропромислового виробництва в одних центрах (одних руках) через створення великих агропромислових формувань (АПФ). Варто пам'ята­ти, що АПФ можуть бути різного юридичного статусу і створюються вони на засадах вертикальної інтеграції, яка здійснюється на основі єдиної (спільної) власності.

Особливу увагу необхідно звернути на класифікацію АПФ. Зокрема, треба знати, що за критерієм способу концентрації й організації агропро­мислового виробництва та характером управління ними можна виділити два види АПФ: агропромислове формування як цілісне підприємство і АПФ, що створене в результаті економічної концентрації з організацією управління агропромисловим виробництвом на засадах холдингу.

АПФ як цілісні підприємства може мати два різновиди. Перший з них — продагропідприємство, в якому переважна частка в товарній продукції припадає на продукцію промислової переробки. У такі транс­формувалися, як правило, підприємства харчової і переробної промис­ловості, які з метою забезпечення себе сировиною стали орендувати землю, майно і створювати на їх базі виробничі аграрні підрозділи. Другий різновид — агропродовольче підприємство, в якому переважна частка в товарній продукції припадає на сільськогосподарську продук­цію і менша — на продукти її переробки.

АПФ, що створені в результаті економічної концентрації, — холдин­ги агропродовольчого комплексу. При цьому потрібно пам'ятати, що залежно від того, яка структура є материнською компанією, можуть бу­ти різні різновиди таких холдингів: продагрохолдинг, агропродхолдинг, фінпродагрохолдинг, торгагрохолдинг і промагрохолдинг.

Важливо усвідомити, які мотиви існують для створення АПФ, які вони мають переваги і які несуть загрози для розвитку сільського гос­подарства, а отже, яких регуляторних заходів необхідно вживати дер­жаві, щоб АПФ забезпечували поступальний розвиток агропромислово­го виробництва і зміцнювали соціальну сферу села.

Водночас слід мати на увазі, що в АПК України набувають поши­рення процеси складного переплетіння власності, у результаті яких ті самі холдинги агропродовольчого комплексу часто перестають бути самостійними суб'єктами ринку, стаючи власністю інших приватних структур зі своїми щаблями власності. У цих умовах важко побудувати «піраміду власності» і визначитись, хто ж насправді є на її вершині як кінцевий (головний) власник.

У вивченні питання капіталізації сільського господарства треба мати на увазі, що великі АПФ, що прийшли в агробізнес як у довгострокову сферу діяльності, швидше розв'язують важливу і складну проблему на­буття вищого статусу — компанії міжнародного рівня — завдяки розмі­щенню своїх акцій на міжнародних фондових ринках — IPO (Initial Pub­lic Offering). Це — публічна пропозиція інвесторам стати акціонерами компанії, зроблена нею вперше на міжнародній біржі. Реалізація цієї пропозиції означає розміщення акцій компанії на фондовій біржі з вне­сенням їх у список акцій, що котируються на цій біржі (лістинг).

Читачеві потрібно знати, що таке розміщення, по-перше, значно підвищує імідж компанії, по-друге, розглядається як засіб фінансування дальшого розвитку компанії, оскільки відкривається доступ до більш дешевих джерел такого фінансування, по-третє, дає змогу залучати зна­чно більше коштів, ніж за альтернативних джерел фінансування; почетверте, котирування акцій на біржі дозволяє компанії визначити свою капіталізацію або реальну ринкову вартість. Не виключається можли­вість одержання так званого установчого прибутку як різниці між су­мою від продажу випущених акцій і капіталом, що справді вкладений власниками в агробізнес.

Важливо також пам'ятати, що для виходу на рівень ІРО потрібно ма­ти достатньо ефективний високоорганізований відкритий («чистий») біз­нес. Такі компанії повинні пройти міжнародний аудит і потім регулярно оприлюднювати інформацію про свій фінансовий стан та про вкладників, які володіють більше ніж 5 % акцій компанії. При цьому на авторитетних міжнародних фондових біржах розміщують не дрібні, а достатньо великі пакети акцій, близькі до блокувального, інколи навіть до 50 %.

Потрібно звернути увагу й на ту обставину, що, як свідчить практика, вихід на ІРО вимагає кілька років, оскільки передбачає формування кредит­ної історії, здійснення переходу систем звітності на міжнародні стандарти (на GC GAAP або IAS (МСФО), оцінку альтернативних ІРО джерел фінан­сування з огляду на стратегічні цілі компанії, вибір компанії — андеррай­тера. Остання координує весь проект виходу на ІРО, визначає обсяги роз­міщення акцій, їх ціну, площадки, структуру угоди, інвесторів тощо.

Для українських агропромислових компаній (АПФ) вихід на ІРО — поки що явище нечасте. Читачеві варто знати кілька прикладів такого виходу. Скажімо, компанія «Миронівський хлібопродукт» завдяки ІРО залучила $ 322 млн. Компанія «Landcom International» залучила 54 млн фунтів стерлінгів, капіталізація компанії — $ 200,6 млн; вона обробляє 30 тис. га сільськогосподарських угідь і планує збільшити їх площу до 350 тис. га. Вивели свої акції на ІРО і залучили кошти й такі українські компанії, як «Мрія», «Астарта» та деякі інші. Утім варто зазначити, що станом на 2009 р. жодній українській компанії не вдалося вийти на пре­стижні американські та японські біржі.

Завдання 21.1. Визначте суму прибутку промислової сфери АПФ, що сформована завдяки оцінці сільськогосподарської сировини власно­го виробництва за її собівартістю, а також здійсніть факторний аналіз прибутку від реалізації кінцевої продукції такого формування.

Вихідна інформація. Агропромислове формування є цілісним під­приємством, промислова сфера якого представлена цукровим заводом. Собівартість виробництва 1 т цукрового буряку власними відокремле­ними аграрними підрозділами становить 135,5 грн, закупівельна ціна 1 т цукрового буряку встановлена Кабінетом Міністрів України на по­точний маркетинговий рік, — 183,3 грн без ПДВ. За сезон цукровим за­водом було перероблено 525 тис. т цукрового буряку, у тому числі 230 тис. т власного виробництва. Коефіцієнт вилучення цукру становив 0,795, оптова ціна 1 т цукру без ПДВ у звітному році дорівнювала 2666,7, у базовому — 2400 грн. Постійні витрати в заводу становили 16 504 тис. грн у звітному році і 15 900 тис. грн — у базовому. Витрати на 1 т цукру відповідно 1604 і 1560 грн. Обсяг реалізації цукру у звіт­ному році досяг 69 850 т, у базовому році — 66 050 т.

Методика виконання. Суму прибутку промислової сфери АПФ, що сформована завдяки оцінці цукрового буряку власного виробництва за його собівартістю, можна визначити за формулою

ДП = (ЗЦ_К - С_к)• ОВ • БЦ • Квц,

де ЗЦ_к — закупівельна ціна 1 т цукрового буряку, грн; С_к — собівар­тість 1 т коренеплодів цієї культури власного виробництва; ОВ — обсяг власного вирощування цукрового буряку, т; К_вц — коефіцієнт вилучен­ня цукру; БЦ — фактична біологічна цукристість цукрового буряку, ко­ефіцієнт.

Факторний аналіз маси прибутку цукрового заводу, одержаного від реалізації кінцевої продукції — цукру, можна здійснити за такою мето­дикою. Спочатку подамо алгоритм визначення маси прибутку заводу таким способом:

П = ОРЦ -(Ц_ц - ЗВ_т)-ПВ,

де ОРЦ — обсяг реалізації цукру-піску, т; ЗВ_т — змінні витрати на 1 т цукру, грн; Ц_ц — оптова ціна реалізації 1 т цукру без ПДВ, грн; ПВ — постійні витрати.

Для визначення обсягу виробництва (реалізації) цукру послугову­ються методикою, викладеною в завданні 18.4.

Щоб виявити кількісний вплив цих факторів (кожного елемента фор­мули) на масу прибутку звітного періоду порівняно з базовим, можна застосувати елімінування. При цьому символи 1 і 0 вказують на належ­ність фактора відповідно до звітного і базового років (періодів).

Зокрема, вплив зміни обсягу реалізації цукру на масу прибутку мож­на визначити за формулою

^ДПор = ^[(ОРЦ1 • ⁽Цц₀ - ^ЗВт₀ ) - ^ПВ0^)]- ^ОРДс • ⁽Цц₀ - ^ЗВт0 )- ^ПВ0 вплив зміни ціни:

ДПц = [(ОРЦ1 • (Цщ - ЗВ_Т0)- ПВ₀)]- ОРЦ • (Цц0 - ЗВ_Т0)- ПВ₀

вплив зміни змінних витрат в розрахунку на одиницю продукції:

ДПзвт = [(орц • Ц - ЗВт!)- ПВ₀)]- ОРЦ1 • (Цщ - ЗВт0)- ПВ₀вплив зміни постійних витрат:

дПпв = [(ОРЦ1 • (Цщ - ЗВт_і)- ПВ)]- ОРЦ1 • (Цщ - ЗВт_і)- ПВ₀.

Відповідь

Сума прибутку, що сформована за рахунок оцінки сировини власно­го виробництва за собівартістю, тис. грн: 2010; 1795; 1413; 993.

Зміна прибутку за рахунок зміни обсягу реалізації цукру, тис. грн: 3496;3845; 4001; 4229.

Зміна прибутку за рахунок зміни постійних витрат, тис. грн: 604; -604; -819; -1111.

Оцінка одержаних результатів. Розрахунок за другою частиною завдання зроблено правильно, якщо різниця між масою прибутку звіт­ного року і масою прибутку базового року дорівнює сумі кількісних змін цього ефекту за кожним фактором зокрема, тобто:

П1 - П ₀ = ДП;

ДП = ДПор + ДПц + ДПзвт + ДПпв,

де П₁ і П₀ — маса прибутку від реалізації цукру відповідно у звітному і базовому роках.

Завдання 21.2. Здійсніть розподіл грошової виручки від реаліза­ції кінцевої продукції — цукру між сільськогосподарськими товаро­виробниками і цукровим заводом за такими варіантами: коли вироб­нича потужність заводу використовується на 100 %, на 70 % і 50 %. Економічні взаємовідносини між вказаними партнерами будуються на умовах вертикальної координації. Критерієм розподілу грошової ви­ручки є співвідношення нормативних витрат, визначених на кожній стадії технологічного циклу. Для сільськогосподарських товаровироб­ників — це витрати на виробництво сировини та її транспортування до місця переробки, а для цукрового заводу — витрати на заготівлю сировини, її переробку та на підготовку до реалізації й оптову реалі­зацію готової продукції — цукру. Кожному учасникові інтеграційного процесу спрямовується така частка виручки від реалізації кінцевої продукції, яка дорівнює частці нормативних витрат учасника в сукуп­них нормативних витратах, узятих на всіх стадіях технологічного цик­лу. Для забезпечення повної об'єктивності розподілу грошової вируч­ки механізмом такого розподілу передбачається використання різних методичних підходів до врахування змінних і постійних витрат обох партнерів інтеграційного процесу. Скільки одержить грошей аграрне підприємство, якщо воно згідно з контрактом поставило заводу 11 250 т цукрового буряку цукристістю 17 % за умови, що потужність цього підприємства використовується на 100 %?

Вихідна інформація. Потужність цукрового заводу становить 540 тис. т переробки цукрового буряку за сезон. Нормативне виробництво цукру за біологічної цукристості коренеплодів 16 % і коефіцієнта вилучення цукру 0,785 становить 67 624 тонн. Витрати заводу на заготівлю сиро­вини, її переробку і оптову реалізацію цукру дорівнюють (без вартості сировини) 38 100 тис. грн, у тому числі постійні витрати — 20 536 (53,9 %) і змінні — 17 564 тис. т (46,1 %).

Витрати сільськогосподарських товаровиробників на вирощуван­ня і транспортування цукрового буряку обсягом 540 тис. т становлять 70 200 тис. грн, у тому числі постійні витрати — 21 060 тис. грн (30 %), змінні витрати — 49 140 тис. грн (70 %).

Оптова ціна реалізації цукру — 2666,7 грн за 1 т.

Методика виконання. Механізм розподілу грошової виручки між партнерами передбачає зміну пропорцій такого розподілу залежно від ступеня використання виробничої потужності заводу. Наведена вихід­на інформація є базовою і відповідає 100 %-му використанню вироб­ничої потужності заводу. За цієї умови зіставлення нормативних ви­трат сільськогосподарських товаровиробників і цукрового заводу ви­значається виходячи із загальної суми витрат (постійних і змінних), здійснених кожним із цих партнерів. Звідси частка грошової виручки, що буде спрямовуватися сільськогосподарським товаровиробникам і цукровому заводу визначається діленням витрат (постійних і змінних) відповідного учасника інтеграційного процесу на сумарні витрати всіх учасників.

За умови, що потужність цукрового заводу використовується не повністю через недопоставку сільськогосподарськими товаровиробни­ками сировини, нормативна величина витрат кожного з партнерів ви­значається з урахуванням для них співвідношення постійних і змінних витрат, що дає змогу здійснювати об'єктивний розподіл грошової виру­чки за будь-якого коефіцієнта використання потужності.

За таких умов нормативні витрати переробного підприємства (НВ_п) можна визначити за формулою

НВп = ПВп + (ЗВп • ГП),

а аграрних підприємств (НВ_а) —

НВа = ПВа +(ЗВа • СС) ,

де ПВ_п і ПВ_а — загальна сума постійних витрат відповідно в перероб­ному підприємстві (цукровому заводі) і в аграрних підприємствах (сіль­ськогосподарських товаровиробниках); ЗВ_п і ЗВ_а — змінні витрати на 1 т відповідно кінцевої продукції переробного підприємства (цукрового заводу) і 1 т сільськогосподарської сировини; ГП — обсяг виробленої готової продукції переробного підприємства (цукру), т; СС — обсяг по­ставленої на переробку сільськогосподарської сировини.

У зв'язку з меншими поставками сировини потрібно буде для кож­ного наступного варіанта здійснити перерахунок виробництва готової продукції.

Величину грошового доходу, який одержить аграрне підприємство за поставку цукровому заводу цукрового буряку, можна визначити за формулою

ГКап = ОС • ФБЦ • КВЦ • Цц • Чап ,

де ОС — обсяг поставленої аграрним підприємством сировини, т; ФБЦ — фактична біологічна цукристість поставленого підприємством цук­рового буряку; Ц_ц — оптова ціна реалізації 1 т цукру; Ч_ап — частка грошової виручки, яка спрямовується сільськогосподарським товарови­робникам і яка визначена з урахуванням коефіцієнта використання по­тужності заводу.

В/'дпов/'дь. Пропорції розподілу грошової виручки між цукровим за­водом та сільськогосподарськими товаровиробниками:

а) за 100 %-го використання потужності заводу: 34,1:65,9; 35,2:64,8; 36,1:63,9; 38,9:61,1;

б) за використання потужності на 70 %: 35,2:64,8; 36,1:63,9; 37,2:62,8; 39,5:60,5;

в) за використання потужності на 50 %: 36,1:63,9; 37,5:62,5; 38,8:61,2; 39,1:60,9.

Сума грошей, яку одержить аграрне підприємство за поставлений цу­кровому заводу цукровий буряк, тис. грн: 2594,3; 2235,9; 1998,0; 1846,7.

Оцінка одержаних результатів. Механізм впливу постійних ви­трат у сукупних витратах партнерів на пропорції розподілу грошової виручки діє в такому режимі, за якого зі зменшенням коефіцієнта вико­ристання потужності збільшується частка відрахувань від грошової ви­ручки за тим учасником інтеграційного процесу, в якого вища питома вага постійних витрат, і навпаки. Це економічно виправдано, бо в ін­шому разі партнер з більшою питомою вагою постійних витрат підда­вався б більшому ризику зазнати збитків. За однакової частки постій­них витрат в обох учасників інтеграційного процесу пропорції розпо­ділу грошової виручки залишатимуться однаковими за будь-якого рівня використання виробничої потужності.