Тема 18. Забезпечення конкурентоспроможності продукції та підприємств агропродовольчого комплексу

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Ґрунтовне вивчення даної теми дасть змогу читачеві ліпше засвоїти весь спектр питань, безпосередньо пов'язаних з проблемою ефективно­сті виробництва. У попередній темі детально було розглянуто вплив ці­ни на підвищення рентабельності виробництва. У свою чергу, якість продукції істотно впливає на ціну, отже, засвоєння читачем даної теми є необхідною передумовою формування ним комплексу знань, достат­нього для прийняття майбутніми фахівцями обґрунтованих рішень що­до підвищення ефективності виробництва і конкурентоспроможності продукції.

Починати вивчення даної теми доцільно зі з'ясування суті поняття «якість продукції» і вироблення чіткого уявлення про характер вияву в довгостроковому та короткостроковому періодах тенденції до послідов­ного підвищення якості товарів, зумовленої дією закону зростаючих потреб. Крім того, потрібно усвідомити зміст терміна «показник якості» і методичний підхід до визначення рівня якості продукції.

Для характеристики якості сільськогосподарської продукції необ­хідно обов'язково брати до уваги її поділ за критерієм цільового при­значення на продукцію кінцевого споживання, проміжну і сировину. З урахуванням такого поділу треба засвоїти перелік і сутність таких по­казників якості, як біологічні, показники технологічності, транспорта­бельності, надійності, екологічності, безпеки, естетичності, патентно- правові та економічні показники. Для продовольчих товарів найбільш важливим є біологічні (калорійність, консистенція, запах, смак, вміст поживних речовин) показники, показники надійності й екологічності. Для підприємств агропродовольчого комплексу важливо знати і загаль­ний рівень якості всієї сукупності продукції, що вимірюється групою таких показників, як частка принципово нових виробів у загальному обсязі, частка продукції, на яку одержано сертифікат якості, коефіцієнт оновлення асортименту, частка експортованої продукції в загальному обсязі реалізації, частка продукції вищих категорій якості.

Особливу увагу потрібно звернути на велике значення якості про­дукції для підвищення її конкурентоспроможності. У зв'язку з цим потрібно скласти чітке уявлення про сутність понять «конкуренто­спроможність продукції за якістю» і «конкурентоспроможність під­приємства» та про їхній взаємозв'язок. Важливо усвідомити, що, по- перше, зменшуючи ціну, підприємство здобуває тимчасову перевагу над конкурентами щодо підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, тимчасом як підвищення якості забезпечує йому довго­строкову перевагу і нерідко дає змогу навіть підвищувати ціну на продукцію, не втрачаючи при цьому своїх споживачів, по-друге, ви­робництво конкурентоспроможної продукції є необхідною головною умовою забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Отже, треба обов'язково опанувати сутність цього поняття і значення для підприємства підтримки його конкурентоспроможності в коротко- і довгостроковому періодах.

Щоб підприємство мало змогу постійно підтримувати й удоскона­лювати якість продукції, важливо забезпечити своєчасність, оператив­ність і достовірність визначення показників якості. Тому майбутнім фа­хівцям необхідно знати, які існують методи такого визначення, а також можливості цих методів для оцінки різних параметрів якості продукції, що виробляється переробними та аграрними підприємствами і АПФ. Зокрема, слід з' ясувати спектр напрямів використання органолептично­го, лабораторного (вимірювального), соціологічного та економіко-ста- тистичного методів. Особливу увагу необхідно сконцентрувати на останньому з них, оскільки за його допомогою економічна служба під­приємств у змозі визначити такі важливі економіко-статистичні показ­ники, що характеризують якість продукції, як коефіцієнт заліковості, коефіцієнт ґатунковості, загальний коефіцієнт якості та інтегральний показник якості. Потрібно засвоїти методику визначення та економіч­ний зміст цих показників, а також механізм їх використання для оцінки рівня якості продукції підприємства. Допоможе такому засвоєнню ви­конання завдань 18.1 та 18.6.

Якість продукції справляє істотний вплив на економіку і конкурен­тоспроможність підприємства. Це питання має викликати у майбутніх економістів особливий інтерес. Насамперед треба знати, що підвищен­ня якості продукції забезпечує повніше задоволення попиту спожива­чів, сприяє виходу підприємства на світовий ринок, формує імідж під­приємства, підвищує ефективність виробництва і фінансову стійкість фірми. Вивчаючи це питання, увагу доцільно сконцентрувати на голо­вних параметрах якості основних видів сільськогосподарської продук­ції і на реальних можливостях або одержання додаткового економічно­го ефекту, або зазнання втрат від поліпшення (погіршення) цих параметрів. Це вимагає ґрунтовного опанування методики визначення втрат (додаткового ефекту) від зміни якості різних видів продукції рос­линництва, тваринництва, продовольчих товарів. Головне при цьому — зрозуміти, які існують загальні підходи до розв'язання цього питання і які особливості потрібно враховувати щодо продукції окремих галузей. Виконання завдань 18.2—18.4 допоможе читачеві набути практичного досвіду використання зазначеної методики в сільськогосподарському та в промислово-переробному виробництві.

Важливо ґрунтовно вивчити одне з вузлових питань теми, що при­свячене витратам на поліпшення якості продукції і напрямам забезпе­чення її конкурентоспроможності. Потрібно насамперед знати, що ці витрати розглядаються як змінні і що висока якість продукції не повин­на досягатися будь-якою ціною. Головне при цьому усвідомити, що оп­тимальний рівень якості досягається тоді, коли різниця між додатковим ефектом від її поліпшення і додатковими витратами на таке поліпшення найбільша. Водночас слід пам' ятати, що додатковий ефект від підви­щення якості продукції залежить не тільки від величини витрат, а й від їхньої цільової структури. У зв' язку з цим доцільно вивчити світовий досвід щодо впливу цього фактора на якість продукції і на скорочення витрат, пов'язаних із забезпеченням її високого рівня.

Для визначення ефективності витрат на підвищення якості продукції читачеві пропонується виконати завдання 18.5.

Вельми важливо з'ясувати, у чому полягають суть і значення функ­ціонального аспекту якості. Зокрема, слід усвідомити, що лише та про­дукція має збут, яка повніше задовольняє потреби споживачів. Чим ви­щий ступінь такого задоволення, тим ліпша функціональна якість товару. Але при цьому не слід пропустити повз увагу і ту обставину, що функціональна якість може бути низькою і за умови надання товару надмірних з погляду споживача властивостей (параметрів якості), за які він повинен платити, купуючи його за вищою ціною. Найімовірніше, такий товар буде проігнорований покупцем, і підприємство зазнає еко­номічних втрат.

Майбутнім економістам потрібно пам'ятати, що для досягнення конкурентоспроможності товару за якістю кожне підприємство повин­но обґрунтовано здійснювати управління якістю, орієнтуючись при цьому на такі сучасні світові тенденції в його удосконаленні, як найпов­ніше задоволення запитів споживачів, надання пріоритетності запобіж­ним (профілактичним) заходам, спрямованим на недопущення дефектів замість орієнтації на їх виправлення, створення на підприємствах такої робочої атмосфери, за якої кожен працівник зміг би впливати на якість продукції (підвищення професійної підготовки працівників, створення гуртків якості тощо). Читач повинен знати, що спираючись на ці зага­льні підходи до забезпечення вищої якості продукції, кожне підприємс­тво має враховувати низку інших важливих чинників, які можна об' єд­нати в чотири групи: техніко-технологічні, організаційні, планово- економічні і соціальні. З огляду на специфіку сільського господарства читачеві потрібно звернути увагу на напрями забезпечення високої конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції за якістю і на ключову роль у такому забезпеченні додержання вимог технології її виробництва.

Особлива увага має бути приділена читачем сучасній концепції управління якістю, що ґрунтується на сукупності принципів менедж­менту якості. У зв'язку з цим важливо опанувати принципи, сформу­льовані Е. Демінгом (постійна мета діяльності підприємства — поліп­шення якості продукції; недопущення дефектів у будь-якій сфері діяль­ності; вимагання від постачальників гарантій якості продукції, що ними продається; неукладання контрактів на поставку продукції з орієнтацією на низькі ціни; постійне навчання працівників; недопущення виникнен­ня у працівників страху відповідальності за допущені помилки; усунен­ня причин, що зменшують у працівників почуття поваги і гордості за свою організацію, і деякі інші).

Крім того, необхідно знати, що сучасні принципи менеджменту яко­сті сформульовані більш узагальнено Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO), і вони покладені в основу стандартів серії 9000 версії 2000 року. Таких принципів є вісім:

• орієнтація на споживача — урахування теперішніх та майбутніх його потреб;

• лідерство — визначення лідерами напряму дій і створення середо­вища для досягнення людьми поставлених цілей;

• залучення персоналу — повне залучення можливостей людей (пер­соналу) як основи організації до діяльності фірми сприяє досягненню цілей;

• процесний підхід — система управління організацією будується на основі управління мережею процесів;

• системний підхід — означає ідентифікацію, розуміння та керу­вання системою взаємозалежних процесів за їхніми внесками в досяг­нення поставлених цілей;

• постійне поліпшення — стратегічна мета організації;

• прийняття рішень на основі фактів — забезпечує їх ефективність завдяки використанню, аналізу й оцінці об'єктивної достатньо повної інформації;

• взаємовигідні відносини з постачальниками — посилюють мож­ливості обох сторін у досягненні поставлених ними цілей.

Читачеві варто з'ясувати сутність всеосяжного менеджменту якості, який у західній літературі та практиці набув назви TQM (Total Quality Management). Метою його застосування є досягнення довгострокового успіху за допомогою повнішого задоволення всіх зацікавлених у діяль­ності підприємства сторін, а завданням — постійне поліпшення якості і забезпечення конкурентоспроможності завдяки регулярному аналізу результатів і коригуванню діяльності, недопущенню (мінімізації) де­фектів, використанню новітніх технологій, мінімізації непродуктивних витрат, повнішому використанню енергії колективу, задоволенню по­треб усіх зацікавлених сторін.

Необхідно також знати основні методи управління якістю в методо­логії TQM, зокрема:

• методи статистичного управління якістю (розробка контрольних карт, за В. Шухартом, для здійснення оперативного регулювання тех­нологічного процесу з запобігання виникненню дефектів; застосування таблиць вибіркового контролю Х. Доджа для здійснення вибіркового контролю якості вхідних ресурсів і готової продукції та ін.);

• цикл PDCA (Plan-Do-Cherk-Act) — система постійного циклічно­го поліпшення процесів під час виконання чотирьох етапів робіт: пла­нування — виконання — перевірка — дія;

• концепція всеосяжного контролю якості (TQC — Total Quality Control) — передбачає поширення контролю на всі стадії створення продукту;

• концепція постійного поліпшення якості Дж. Джурана (AQI — Annual Quality Improvement) — передбачає концентрацію зусиль на стратегічних рішеннях, завдяки чому забезпечується безперервне здій­снення робіт з управління якістю: планування якості — контроль якості — поліпшення якості (трилогія Джурана);

• методи Г. Тагучі — спрямовані на підвищення якості у плану­ванні продукції з урахуванням варіацій і невизначеності.

До більш сучасних методів менеджменту якості відносять:

• концепція постійного поліпшення якості KAIZEN — характерна для японського менеджменту і передбачає здійснення кожним праців­ником компанії постійних системних невеликих кроків щодо підви­щення якості;

• метод структурування функцій якості QFP (Quality Function Deployment) — передбачає гарантування якості продукту, яка б відпо­відала очікуваним потребам споживачів, з першої стадії створення і розвитку нового продукту. Метод охоплює чотири етапи: планування продукту, проектування продукту, проектування процесу і проектуван­ня виробництва;

• концепція будинку якості (Quality House) — орієнтована на ви­вчення і практичне втілення вимог споживачів щодо якості продукту за мінімальної його вартості;

• методологія «шість сигм» (6- 5) — розвинута компанією Моторо­ла у 1990 р. і передбачає заходи з виявлення й усування причин поми­лок або дефектів у бізнес-процесах, зокрема за допомгою зосередження на принципово важливих для споживача вихідних параметрах.

Необхідно знати, що у підвищенні якості продукції особливо важ­ливу роль відіграють стандартизація і сертифікація продукції. Важливо з'ясувати суть поняття «стандартизація», її цілі і принципи, пам'ятаючи при цьому, що за визначенням ISO об'єктами стандартизації є продук­ція, послуги та процеси. Результатом стандартизації є такі нормативні документи, як стандарт, кодекс усталеної практики і технічні умови. Потрібно знати сутність цих нормативних документів та умови їх за­стосування. Крім того, необхідно скласти чітке уявлення про класифі­кацію стандартів за критерієм рівня суб'єкта стандартизації, який ухва­лює документи у сфері стандартизації (національні стандарти, що ухва­лені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації; стандарти, ухвалені іншими суб'єктами стандартизації; міжнародні стан­дарти; стандарти підприємств).

Потрібно з'ясувати суть, сферу і межі застосування цих стандар­тів, порядок їх розробки і затвердження. Варто більш детально озна­йомитись із цілями розробки і видами стандартів окремих підпри­ємств, оскільки їх застосування дає змогу додержувати вимог тех­нології виробництва продукції і цим самим забезпечувати підвищен­ня її якості. Не має пройти повз увагу читача і положення Закону України «Про стандартизацію» (2001 р.), згідно з яким орган держа­вної влади ухвалює Технічний регламент, яким передбачаються обов'язкові вимоги до продукції: захист життя, здоров'я та майна людини, захист рослин і тварин, охорона довкілля та ін. Треба також знати умови, за яких стандарти стають обов'язковими для виконання в повному обсязі, незважаючи на добровільність їх застосування ви­робниками (але з обов'язковим додержанням вимог Технічного рег­ламенту).

Важливо усвідомити суть і значення сертифікації продукції, а та­кож межу і завдання її здійснення в законодавчо регульованій і зако­нодавчо нерегульованій сферах. В Україні сертифікація здійснюється в системі УкрСЕПРО, яку створено відповідно до вимог нормативних документів ISO/ІЕС. Варто пам'ятати, що за критерієм об'єкта серти­фікації вирізняють такі її види: 1) сертифікацію продукції; 2) атеста­цію виробництва, що здійснюється для забезпечення стабільного рів­ня якості продукції; 3) сертифікацію систем якості, що здійснюється на предмет підтвердження її відповідності вимогам міжнародних стан­дартів ISO серії 9000.

Необхідно зважати на те, що нині у світі відбувається швидке по­ширення сім'ї міжнародних стандартів 1SO 9000, які регламентують єдині всесвітні вимоги до систем якості фірм-постачальників. Треба мати на увазі, що, поряд з універсальними стандартами ISO 9000, ви­користовуються і галузеві стандарти, орієнтовані в основному на створення систем управління виробництвом. Для продуктів харчуван­ня використовується Система управління виробництва продуктів хар­чування, що базується на принципах ХАССП (Hazard Analysis and Critical Points) — аналіз ризиків і критичні контрольні точки. Упрова­дження цієї системи має на меті досягнення максимальної безпечності продуктів харчування завдяки мінімізації ризиків у критичних конт­рольних точках виробництва.

Нині складається така ситуація, що фірми, які не володіють сер­тифікатом на систему якості, котрий підтверджує її відповідність стандартам 1SO 9000, майже не мають надії на укладення більш- менш пристойного контракту, не мають шансів на участь у міжнарод­них тендерах. Крім того, потрібно знати, що забезпечення якості відповідно до стандартів 1SO 9000 — це умова необхідна, але ще недостатня для гарантії конкурентоспроможності товару, оскільки ці стандарти встановлюють лише мінімальні вимоги до систем якості фірм-постачальників. Тому багато з них ідуть далі, удосконалюючи виробництво з орієнтацією на випуск товару з ще ліпшими якісними параметрами. Важливо також знати, що провідні компанії світу орі­єнтуються також на використання стандартів ISO 14000, основним предметом яких є система екологічного менеджменту (Environmental Management System — EMS).

Завдання 18.1. Визначте залікову масу і коефіцієнт заліковості зерна озимої пшениці м'якої, а також коефіцієнт ґатунковості та загальний кое­фіцієнт якості. Розрахуйте грошову виручку, яку одержить підприємство від реалізації цієї продукції, її середньореалізаційну ціну та рентабельність продажу. Чи буде відповідати вимогам ЄС до якості зерна поставлене зер­но озимої пшениці після доробки його на елеваторі? Яких втрат зазнало підприємство від реалізації зерна четвертим і п'ятим класом, а не третім?

Вихідна інформація. Підприємство реалізувало 20 тис. ц зерна озимої пшениці, у тому числі третього класу — 13 500 ц, четвертого — 5200 і п'ятого — 2400 ц за ціною реалізації відповідно 130, 115 і 101 грн за 1 ц. Базисні норми поставки зерна озимої пшениці, відповідно до яких здійснюються грошові розрахунки з виробником, такі: вологість зерна — 14,5 %, сміттєві домішки — 1 %. Фактично зерно було поста­влено вологістю 17 %, сміттєві домішки — 3 %. Повна собівартість ви­робництва зерна — 70 грн за 1 ц.

Після просушування зерна і його доочищення, воно мало такі харак­теристики: вологість — 14,0 %, натура зерна, г/л — 740, вміст протеїну — 10,6 %, число падіння Герберга (активність альфаамілази) — 220.

Методика виконання. Коефіцієнт заліковості розраховується як час­тка від ділення залікової маси продукції на її фізичну масу. Залікова маса зерна визначається так: його фізична маса зменшується на стільки процен­тних пунктів, на скільки процентних пунктів відхиляються фактичні нор­ми поставки за вологістю і засміченістю від базисних. Загальний коефіці­єнт якості є часткою від ділення фактично одержаної грошової виручки від реалізації продукції на грошову виручку, визначену множенням обсягу за­гальної маси продукції на ціну вищого ґатунку для даної партії реалізова­ної продукції (у нашому прикладі — це третій клас пшениці).

Коефіцієнт ґатунковості визначається за формулою

к ґ = |Z Q_t • K _р, I: Z Q, ,

V i=i ) i=i

де Qj — обсяг реалізації продукції z'-го ґатунку; K _р. — коефіцієнт роз­мірності г'-го ґатунку (розраховується відношенням обсягу реалізації продукції г'-го ґатунку до обсягу реалізації продукції найвищого ґатунку в реалізованому зерні (у нашому прикладі — 3-й ґатунок).

Грошова виручка від реалізації зерна розраховується як сума добут­ків обсягу проданої продукції відповідного класу (ґатунку) на відповід­ну цьому класу (ґатунку) ціну з наступним коригуванням результату на коефіцієнт заліковості.

Вимоги ЄС до якості зерна наведені в таблиці поряд з такими самими показниками якості, але з іншими кількісними значеннями. Читачу потріб­но знайти серед цієї інформації потрібну і зробити відповідний висновок.

Основні показники якості зерна пшениці м'якої, у тому числі вимо­ги ЄС до їх мінімальної (максимальної) величини, наведені в таблиці:

Показник якості	Варіант
	І	ІІ	ІІІ
Максимальна вологість	13,5	15,0	14,5
Мінімальна натура, г/л	750	780	730
Мінімальний вміст протеїну	11,0	11,5	10,5
Число падіння Герберга	250	220	220

Відповідь

Залікова маса зерна, тис. ц: 18,9; 17,5; 19,1; 19,8

Коефіцієнт ґатунковості зерна: 0,601; 0,705; 0,793; 0,844.

Загальний коефіцієнт якості: 0,97; 0,96; 0,95.

Грошова виручка від реалізації зерна, тис. грн: 2100,9; 2409,1; 2855,4.

Середня ціна реалізації зерна, грн за 1 ц: 110,65; 115,21; 120,45.

Рентабельність продажу, %: 41,9; 39,2; 36,4.

Втрати підприємства від продажу частини зерна нижчим класом, тис. грн: 80,7; 76,5; 73,9.

Реалізоване зерно:

а) повністю відповідає вимогам ЄС до якості;

б) частково відповідає лише за окремими показниками (вказати за якими);

в) повністю не відповідає.

Завдання 18.2. Визначте величину втрат грошового доходу АПФ від реалізації цукрового буряку з нижчою порівняно з нормативною цук­ристістю. Розрахуйте також, на скільки процентних пунктів стане ниж­чою із цієї причини рентабельність продажу цукрового буряку, на скіль­ки зменшиться сума прибутку на 1 га посіву цієї культури і скільки недоодержить цукру цукровий завод за коефіцієнта вилучення цукру 0,8.

Вихідна інформація. В АПФ площа посіву цукрового буряку ста­новить 200 га. Фактично реалізовано цукрового буряку — 80 тис. ц цу­кристістю 15,5 %, або нижче від нормативної на ... п. п. (визначте са­мостійно). Ціна реалізації 1 ц коренеплодів за нормативною цукрис­тістю — 16,2 грн. Коефіцієнт коригування базової ціни — 0,917. Повна собівартість виробництва 1 ц цукрового буряку — 12 грн.

Методика виконання. Втрати грошового доходу АПФ (ВТ) можна визначити за формулою

Вт_Гд = Q • Цн -Q• Цн • Кпц = Q-(Цн - Цн • Кпц),

де Q — обсяг реалізації цукрового буряку, ц; Ц_н — ціна 1 ц цукрового буряку за нормативної цукристості, грн.; К_нц — коефіцієнт коригування базової ціни, що встановлюється централізовано залежно від ступеня відхилення фактичної цукристості від нормативної.

Щоб визначити, на скільки процентних пунктів стане нижчою рен­табельність продажу, потрібно розрахувати цей показник за ціною, що встановлена на цукровий буряк з нормативною цукристістю, і за ціною, зменшеною на коефіцієнт коригування. Різниця між цими двома показ­никами і дасть шуканий результат.

Для того щоб розрахувати, на яку суму зменшиться маса прибутку на 1 га посіву цукрового буряку (Вт_мп), можна скористатися розгорну­тою формулою

Втмп = (у • Цн - У • С)-(У • Цн • К пц - У • с) ,

де У — урожайність цукрового буряку, ц/га; С — собівартість 1 ц цук­рового буряку, грн. Після спрощення попередня формула набуває ви­гляду:

ВТ = У • Ц •б - К ).

мп н пц

Обсяг недоодержаного цукру цукровим заводом (НЦ) визначається як різниця між обсягом виробництва цукру за нормативної цукристості цукрового буряку й обсягом його виробництва за фактичної цукристос­ті, тобто:

НЦ = Q • БЦн • К в_Ц - Q • БЦф • К в_Ц = Q • К в_Ц •(БЦ - БЦ_ф),

де К_вц — коефіцієнт вилучення цукру; БЦ_н і БЦф — нормативна і фак­тична цукристість цукрового буряку, коефіцієнт.

Відповідь:

• Втрати грошового доходу АПФ, тис. грн: 107,6; 120,1; 131,5; 135,4.

• Рентабельність продажу зменшиться, п.п.: 3,5; 2,9; 2,1; 1,7.

• Прибуток на 1 га посіву зменшиться, грн: 410,5; 490,8; 501,2; 537,8.

• Цукровий завод недоодержить цукру, т: 30,1; 32,0; 35,5; 36,8.

Завдання 18.3. Визначте величину економічних втрат, яких потен­ційно зазнає підприємство через реалізацію молодняку великої рогатої худоби нижчих вагових кондицій порівняно з молодняком вищих ваго­вих кондицій за умови, що тварини обох вагових кондицій досягли ви­щої категорії вгодованості. Визначте також, яку доплату одержить під­приємство за реалізацію важковагового молодняку.

Вихідна інформація. У звітному році підприємство реалізувало 120 голів молодняку великої рогатої худоби загальною живою вагою 492 ц і 65 голів молодняку живою масою 224,2 ц. Договірна ціна за 1 кг живої маси молодняку вищої категорії вгодованості становила 9,5 грн. Собівартість 1 ц живої маси в середньому за всім поголів'ям молодняку — 700 грн.

За кожний кілограм живої маси важковагового молодняку здійсню­ється доплата у розмірі 0,5 грн за умови, що жива вага однієї його голо­ви становить більше ніж 375 кг.

Методика виконання. Втрата прибутку підприємства (Вт^) можна визначити за формулою

Вт =(Ж - Ж )• П • Ц - В ,

пр V вк нк / нк ^ яж '

де Жвк і Жнк — середня жива вага однієї голови молодняку відповідно вищих вагових категорій і нижчих вагових кондицій. Розраховується відповідно до кількості реалізованих голів та їх загальної живої ваги; П_нк — поголів'я реалізованого молодняку нижчих вагових кондицій; Ц — ціна реалізації за 1 кг живої маси молодняку вищої категорії вго­дованості; В_яж — витрати, яких мало б здійснити підприємство для досяг­нення молодняком нижчих вагових кондицій вищої вагової категорії.

Ці витрати можуть бути визначені (дещо наближено) виходячи із собівартості 1 ц живої маси молодняку за формулою

^Вяж = ^(Жвк ^{- Ж}нк ⁾ • ^Пнк • ^Скг ^,

де С_кг — собівартість 1 кг живої маси молодняку.

Для визначення суми доплат за продаж важковагового молодняку потрібно сумарну живу масу важковагового молодняку помножити на розмір доплати за 1 кг. Щоб визначити втрати, яких зазнає підприємст­во через реалізацію 65 голів молодняку нижчими ваговими кондиціями, потрібно їх розрахункову живу масу, визначену згідно з умовою про досягнення мінімальної живої ваги однієї голови молодняку, що стиму­люється, помножити на ставку доплати за 1 кг.

Відповідь

• Втрати прибутку підприємством від реалізації молодняку нижчих вагових кондицій, тис. грн: 12,2; 11,3; 10,4; 9,8;

• Доплата за важковаговий молодняк, тис. грн: 15,2; 17,5; 20,2; 24,6;

• Втрати на доплатах за важковаговий молодняк, тис. грн: 12,2; 13,5; 14,1; 15,6.

Завдання 18.4. Визначте, скільки додатково одержить цукровий завод цукру і грошових надходжень від переробки більш якісної сиро­вини — буряку з вищим біологічним вмістом цукру — порівняно з цим показником торік, а також завдяки підвищенню коефіцієнта вилучення цукру. Яка сума грошей залишиться в розпорядженні цукрового заводу з урахуванням тієї обставини, що підприємство виплатило сільськогос­подарським товаровиробникам за поставлений цукровий буряк вищої цукристості 1100 тис. грн?

Вихідна інформація. Цукровий завод у минулому сезоні переробив 270 тис. т цукрового буряку із середньою біологічною цукристістю 16,4 %. Коефіцієнт вилучення цукру становив 0,756. У поточному році це підприємство переробило 240 тис. т цукрового буряку з біологічною цукристістю 16,9 %, забезпечивши підвищення коефіцієнта вилучення цукру до 0,768. Оптова ціна реалізації 1 т цукру з ПДВ — 2800 грн.

Методика виконання. Насамперед потрібно визначити обсяг ви­робництва цукру (ОЦ) у базовому та звітному роках за формулою

ОЦ = Q • БЦ • К_вц, (1)

де Q — обсяг переробки цукрового буряку, т; БЦ — біологічний вміст цукру в цукровому буряку, коефіцієнт; К_ВЦ — коефіцієнт вилучення цукру.

Визначення додаткових грошових надходжень від збільшення вироб­ництва цукру завдяки переробці більш якісної сировини було б простим завданням, якби у звітному році параметри виробництва були незмін­ними, крім досліджуваного — біологічного вмісту цукру. Тому постає необхідність одночасного врахування кількісного впливу на виробниц­тво цукру і таких факторів, як обсяг переробки цукрового буряку і коефі­цієнт вилучення цукру. Методично це завдання розвязується за допо­могою індексного методу. При цьому загальний індекс виробництва цукру (I_оц ) розраховується за формулою

Q₁ • БЦ, • К_ВТТ

I _оц —^ ^. (2)

^Qo • ^БЦ 0 •^КВЦ о

У чисельнику формули наведені технологічні показники виробництва цукру у звітному році, а в знаменнику — базового. Ступінь впливу фак­тору обсягу переробки цукрових буряків розраховують за формулою

Ql • БЦ 0 • К