Тема 24. Економічна безпека підприємств

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Розвиток підприємств, стабільність їх функціонування, можливості нарощування ними виробничого та інвестиційного потенціалу, а також досягнення поставлених бізнесом цілей значною мірою залежать від за­безпечення економічної безпеки цих суб'єктів господарювання. У краї­нах з розвинутою ринковою економікою проблемі безпеки підприємств надається велике значення, оскільки за її слабкої дієвості вони можуть зазнати втрат (шкоди) через використання зацікавленими особами (юридичними і фізичними) у своїх інтересах існуючих або спеціально створених недоліків статуту підприємств або його організаційної стру­ктури та (або) побудови бізнес-процесів, особистісних нахилів окремих працівників, власників і керівників. Втрат підприємство може зазнати і через недосконалість законодавства, нецивілізованість конкурентних відносин, умисних на шкоду підприємству дій фіскальних органів та протиправних посягань інших недоброзичливців.

Тому читачеві під час вивчення даної теми насамперед потрібно з'ясувати сутність поняття «економічна безпека підприємства». Слід знати, що в літературних джерелах наводиться чимало визначень цього поняття, причому нерідко між ними немає істотних відмінностей. До­сить обґрунтованим визначенням є таке: економічна безпека підприєм­ства — це такий стан суб'єкта господарювання, за якого він спромож­ний захищати себе від внутрішніх і зовнішніх загроз і досягати поставлених цілей бізнесу в конкурентному середовищі.

Отже, економічна безпека підприємства пов'язана із захистом його життєво важливих інтересів, кадрового та інтелектуального потенціалу, інформації, технологій, майна за допомогою заходів правового, режим­ного, організаційного та інформаційно-технічного характеру.

З'ясування суті поняття «економічна безпека підприємства» передба­чає чітке розуміння читачем терміна «загроза». Його можна трактувати як негативний розвиток подій або здійснення дій (бездіяльність), у результаті яких з' являється можливість або підвищується ймовірність завдання під­приємству втрат (шкоди). Тож загроза в разі дальшого її розвитку може призвести до порушення нормального функціонування підприємства і до неможливості досягнення ним поставленої мети, одержання збитків.

Водночас читач повинен знати і класифікацію загроз. У літературі на­водиться багато кваліфікаційних ознак загроз, наприклад, за джерелами виникнення вирізняють загрози внутрішні і зовнішні; за природою виник­нення — політичні, кримінальні, конкурентні, контрагентські; за ймовірніс­тю реалізації — реальні, потенційні; за об'єктом спрямованості — персо­нал, інформація, фінанси, товарно-матеріальні цінності, ділова репутація; за величиною очікуваних втрат (шкоди) — катастрофічні, значні, відносно невеликі та ін. Проте серед цих ознак на особливу увагу заслуговує класи­фікація загроз за джерелами виникнення: внутрішні і зовнішні загрози.

Зовнішні загрози породжуються тією обставиною, що підприємство працює на ринку в умовах конкуренції, і всі суб'єкти, з якими воно вступає у ділові відносини, намагаються одержати, нерідко будь-якою, навіть протизаконною, ціною, більшу економічну вигоду. Крім цієї об­ставини є й інші. Тому читачеві потрібно знати, що серед зовнішніх за­гроз в літературі виділяють:

• протиправну діяльність конкурентів, кримінальних структур, приватних осіб;

• намагання здійснення промислового шпіонажу;

• правопорушення з боку корумпованих елементів з числа контро­льних і правоохоронних органів;

• навмисну дію у своїх інтересах ділових партнерів;

• різні шкідливі дії окремих раніше звільнених з підприємства співробітників.

Тому підприємство повинне так будувати свої взаємовідносини із зовнішнім середовищем, щоб гарантувати максимально можливий рі­вень своєї економічної безпеки.

До внутрішніх загроз і дестабілізаційних факторів (за Г. Лянним) відносять:

• дію або бездіяльність (зумисні чи незумисні) співробітників під­приємства, що суперечать його комерційним інтересам і можуть при­звести до економічних втрат;

• витік або втрату інформації, що є комерційною таємницею і (або) належить до конфіденційної інформації;

• підрив ділового іміджу підприємства в бізнесовому колі;

• створення конфліктних ситуацій з конкурентами, з діловими пар­тнерами, контрольними і правоохоронними органами;

• травматизм та загибель персоналу.

Слід мати на увазі, що більшість загроз, що можуть спричинити сер­йозні втрати підприємства, — внутрішні загрози. За даними консалтинго­вої фірми «Ernst and Young International» про шахрайство на підприємст­вах 82 % усіх розкритих проступків здійснено співробітниками відповід­них підприємств. Скажімо, джерелом внутрішніх загроз підприємства може бути мотивація персоналу, якщо вона побудована неефективно, є низькою, не заохочує працівників до ліпшої праці. У таких випадках пра­цівники частіше вдаються до порушень нормального перебігу фінансово- господарської діяльності з метою одержання для себе особистої вигоди. Нерідко джерелом загроз можуть стати керівники вищого рівня управлін­ня, які можуть використати свої важелі впливу для одержання матеріаль­ної вигоди за рахунок комерційних інтересів підприємства.

Читачеві варто звернути увагу на те, що зазначені загрози, з ураху­ванням інших загроз, можуть бути класифіковані як суб'єктивні та об'єктивні. Перші з них виникають через неефективне управління під­приємством, недостатню кваліфікацію кадрів, їхні дії, що суперечать економічним інтересам фірми, низьку якість продукції та її ринкову не­конкурентоспроможність тощо. Тобто суб'єктивні загрози виникають у внутрішньому середовищі підприємства.

Загрози об'єктивного характеру виникають не з вини підприємства; на­приклад, високі темпи інфляції, зниження кон'юнктури ринку, різні форс- мажорні обставини. Для вітчизняної практики особливо небезпечною ста­ла загроза рейдерства — незаконного захоплення підприємства фізичними і (або) юридичними особами через недосконалість вітчизняного законо­давства, а головно, через корумпованість судової гілки влади і правоохо­ронних органів. Необхідно звернути увагу на те, що схем рейдерства існує багато, але найбільш поширеними є такі, коли акціонер-рейдер, маючи ма­лий пакет акцій, позиває до суду справжніх власників, звинувачуючи їх у «незаконному» придбанні активів. Суд в особі корумпованих суддів на­кладає арешт на майно (акції) власників і ухвалює рішення не враховувати голоси власника на загальних зборах акціонерів. За таких умов рейдери з колись малим пакетом акцій набувають більшість голосів, змінюють ке­рівництво підприємства й усі рішення приймають на свою користь. Часто рейдерство супроводжується силовим захопленням підприємства, фальси­фікацією рішень загальних зборів акціонерів.

Інша схема рейдерства — збільшення статутного капіталу підпри­ємства за допомогою додаткової емісії акцій, у результаті чого «розми­вається» пакет акцій міноритарного акціонера до такої міри, щоб по­збавити його будь-якого впливу на прийняття рішень загальними зборами акціонерів. Щоб акціонер не зміг чинити опору такому «роз­миванню акцій», його через корумпований суд позбавляють будь-яких прав способом арешту акцій, а отже, їх неврахування у визначенні кво­руму загальних зборів акціонерів і в підрахунку голосів. Зокрема, така рейдерська атака була здійснена з метою позбавлення міноритарного акціонера ВАТ «Північно-східна будівельна компанія» будь-якого впливу на рішення ВАТ «Київметробуд», в якому частка згаданого ак­ціонера в статутному капіталі ВАТ «Київметробуд» становила 35 %, або 1,4 млн акцій. Бородянський суд наклав арешт на ці акції і постано­вив, що 100 % статутного капіталу тепер буде не 4 млн акцій, як це бу­ло раніше, а 4 - 1,4 = 2,6 млн акцій. Було допущено ще одне порушен­ня, на яке свідомо не реагував суд: рішення про збільшення статутного капіталу через емісію акацій було прийняте правлінням ВАТ «Київ- міськбуд», хоча це є компетенцією загальних зборів акціонерів. Сфаль­сифіковано було і кворум загальних зборів: фактично було присутніх 52 % акціонерів, а зареєстровано 60 %.

Верховний суд України (2007 р.) припинив цю рейдерську атаку з відповідними правовими висновками. Проте загрози рейдерства залиша­ються навіть з урахуванням тієї обставини, що ухвалений Закон України «Про акціонерні товариства в Україні» значною мірою позбавив можли­востей потенційних рейдерів здійснювати рейдерські атаки. Тому на під­приємствах мають вживатися заходи проти рейдерських загроз.

Читачеві необхідно усвідомити, що наявність зовнішніх і внутрі­шніх загроз зумовлює необхідність забезпечення економічної безпеки підприємства. Тому на великих підприємствах може створюватися служба економічної безпеки (СЕБ), основною функцією якої є розробка комплексу організаційно-управлінських, режимних, технічних, профі­лактично-пропагандистських заходів, спрямованих на захист економіч­них інтересів підприємства від внутрішніх та зовнішніх загроз.

Для ефективної організації служби економічної безпеки важливо в системі економічної безпеки підприємства чітко розмежовувати її під­системи, такі як суто економічна безпека, екологічна безпека, інформа­ційна безпека, науково-технічна безпека, патентна безпека, безпека праці. Тут треба мати на увазі, що економічна безпека, по суті, є інтег­ральною, вона характеризує стан підприємства в цілому, у ній відобра­жаються всі інші види безпеки, оскільки, врешті-решт, будь-яка реалі­зована загроза, що стосується будь-якого виду безпеки, виявляється в економічній втраті (шкоді).

Варто пам'ятати, що СЕБ має будуватись на основі додержання низки важливих принципів. У літературі виділяють їх кілька: законності, ком­петентності, конфіденційності, централізованого управління, корпорати­вної етики, сучасної технічної оснащеності, самостійності та відповіда­льності за забезпечення безпеки, економічної доцільності, розумної достатності, повного охоплення фінансово-господарської діяльності.

Необхідно знати, що в будь-якій схемі одержання суб'єктами неза­конної вигоди є два основоположні моменти: як саме одержати цю ви­году і як це приховати. Наприклад, співробітники підприємства, що мають справу з товарно-матеріальними цінностями (ТМЦ), можуть одержати незаконну вигоду такими способами: співробітник підприєм­ства здійснює або сприяє здійсненню укладання угоди за ціною, вищою від ринкової, одержуючи за це відповідну «плату»; співробітник під­приємства приймає ресурс від постачальника за параметрами якості, що не відповідають угоді, одержуючи за це вигоду від постачальника; співробітник підприємства за надану йому економічну вигоду постача­льником пропонує закуповувати ресурси в більшому обсязі, ніж це ро­биться зазвичай, мотивуючи це надуманими причинами; крадіжки ТМЦ зі складу співробітниками або сторонніми особами; завищення норм втрат під час зберігання з наступним привласненням «залишків»; спи­сання ТМЦ за різних надуманих причин і т. д.

Значні загрози підприємству несуть укладання угод з підставними фірмами; укладання угод щодо залучення коштів за підвищеними про­центними ставками; здійснення передоплати на адресу підставної фір­ми за ТМЦ (роботи, послуги) з наступним недопостачанням цих ТМЦ (робіт, послуг) та ін.

З урахуванням можливих загроз, які можуть завдати економічних втрат підприємству, і визначаються основні завдання служб економіч­ної безпеки підприємства. Це — важливе питання, на яке потрібно звер­нути особливу увагу. У деяких працях акцент робиться на таких її ос­новних завданнях:

• захист законних прав та інтересів підприємства та його співробіт­ників;

• виявлення недобросовісної конкуренції з боку інших підприємств;

• вивчення партнерів, клієнтів, конкурентів, кандидатів на роботу в підприємстві;

• захист життя і здоров' я персоналу від протиправних посягань;

• фізична і технічна охорона майна підприємства, недопущення технічного проникнення на підприємство зі злочинною метою;

• недопущення проникнення на підприємство структур економічної розвідки і розслідування фактів розголошення комерційної таємниці підприємства;

• розслідування фактів неправомірного використання товарних зна­ків (ТМ) підприємства;

• охорона інформації, що є комерційною таємницею підприємства, і здобуття необхідної інформації для вироблення керівництвом обґрун­тованих рішень;

• виявлення некредитоспроможних, ненадійних ділових партнерів та збір інформації для проведення ділових переговорів;

• забезпечення відшкодування матеріальних і моральних втрат, за­вданих у результаті неправомірних дій організацій і окремих осіб;

• консультування керівництва і персоналу підприємства з питань забезпечення безпеки;

• формування серед ділових партнерів і населення сприятливої дум­ки про підприємство.

Виходячи із цих завдань, що стоять перед СЕБ, і має вирішуватися питання її організаційної будови. На думку В. П. Мак-Мак [5], у такій службі потрібно створити як мінімум три підрозділи служби безпеки: розвідку, контррозвідку й охорону. Такі служби можуть забезпечити комп'ютерну і технічну безпеку, безпеку зв'язку, захист комерційної таємниці та конфіденційність інформації, безпеку господарсько-дого­вірної діяльності, протипожежну, екологічну та радіаційно-хімічну без­пеку, здійснення конкурентної розвідки, фізичну безпеку тощо.

Служба економічної безпеки повинна тісно співпрацювати з іншими підрозділами підприємства: фінансово-економічним відділом, відділом кадрів, відділом маркетингу, технічним відділом та ін. Скажімо, служба маркетингу — це фактично зовнішня економічна розвідка підприємст­ва, тому дуже важливим є налагодження її тісної співпраці із СЕБ.

Читачеві необхідно знати, що діяльність СЕБ повинна мати запобіж­ний характер, а надійність та ефективність її роботи може оцінюватися, на думку Г. Лянного, такими показниками, як досягнення стабільної роботи підприємства, збереження і примноження їх майна, запобігання кризовим ситуаціям, у тому числі різним надзвичайним ситуаціям, пов'язаним з діяльністю «зовнішніх» і «внутрішніх» недоброзичливців.

На особливу увагу у вивченні даної теми заслуговує питання визна­чення коефіцієнта економічної безпеки підприємства. Читач повинен засвоїти методику визначення цього коефіцієнта і з'ясувати його еко­номічний зміст. Прикладне застосування коефіцієнта економічної без­пеки вимагає знання методики визначення виробничого важеля і меха­нізму його застосування під час розрахунку відсоткового зростання прибутку та його абсолютної величини. Для практичного засвоєння цих питань читачеві пропонується виконати завдання 24.1.

Для поглибленого з' ясування стану економічної безпеки розвитку окремих галузей підприємства треба засвоїти методику визначення об­сягу беззбиткового виробництва і граничну беззбитковість виробництва продукції в умовах невизначеності, що базується на використанні ін­струментарію теорії нечітких множин. Для такого засвоєння читачеві пропонується виконати завдання 24.2.

Завдання 24.1. Визначте маржинальний і операційний прибуток та коефіцієнт економічної безпеки підприємства. Розрахуйте також обсяг виробництва, який забезпечує рентабельність власного капіталу 18 % та виробничий важіль . На скільки відсотків зросте прибуток за збільшен­ня обсягу виробництва на 20 % і яка буде його абсолютна величина?

У літературі нерідко виробничий важіль називають операційним лівериджем, і на­впаки. Ми вважаємо, що операційний ліверидж визначається відношенням постійних витрат до змінних витрат.

Вихідна інформація. Обсяг продажу на переробному підприємстві становить 18 млн грн. Витрати на виробництво і збут цієї продукції до­рівнюють 12 млн грн, у тому числі постійні витрати — 3 млн грн. Влас­ний капітал підприємства становить 36 млн грн.

Методика виконання. Маржинальний прибуток визначається як різниця між обсягом продажу продукції і змінними витратами, а опера­ційний прибуток — як результат від зменшення маржинального прибут­ку на суму постійних витрат.

Далі потрібно розрахувати коефіцієнт маржинальтного прибутку за формулою

_{К —} МП

^К МП ^- ГВ ^,

де МП — маржинальний прибуток; ГВ — обсяг продажу (грошова ви­ручка від реалізації продукції). Звідси обсяг беззбиткового виробництва

у грошовому виразі можна визначити так: ОБ . Тепер є можли-

^КМП

вість обчислити коефіцієнт економічного безпеки підприємства за опе­раційною діяльністю:

ГВ - ОБ

К _еб — .

^еб ГВ

Для визначення обсягу продажу, який забезпечує необхідну рента­бельність власного капіталу, необхідно спочатку розрахувати цільовий (бажаний) прибуток:

ЦП — (ВК • БР_ВК ): 100,

де ВК — власний капітал підприємства; БР_ВК — бажана рентабель­ність власного капіталу (у нашому прикладі — 18 %). Звідси необхід­ний обсяг виробництва (продажу) продукції можна розрахувати так:

НОВ — ^{ПВ + цп}.

^К МП

Виробничий важіль визначають за формулою

ВВ_А — МП,^А ОП

де ОП — операційний прибуток. Відповідь

1. Коефіцієнт економічної безпеки: 0,56; 0,61; 0,67; 0,74.

2. Обсяг виробництва, що забезпечує рентабельність власного капі­талу 18 %, тис. грн: 17 750; 18 100; 18 960; 19 422.

3. Операційний ліверидж: 1,2; 1,3; 1,4; 1,5.

4. За зростання обсягу виробництва на 20 % прибуток становитиме, тис. грн: 7800; 8500; 9100; 9920.

Оцінка одержаних результатів. Зі збільшенням коефіцієнта економічної безпеки зростає й економічна безпека підприємства у сфері операційної діяльності. Його величина вказує, на скільки відсотків мо­же бути знижено обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб не пе­рейти межу безприбуткового виробництва продукції. Якщо, наприклад, коефіцієнт економічної безпеки становить 0,59, або 59 %, то це означає, що лише за зниження обсягу реалізації на 59 % підприємство досягне порогу беззбитковості. Отже, коефіцієнт економічної безпеки, по суті, є мірою операційного ризику.

Виробничий важіль (ВВ_А) вказує, на скільки відсотків зміниться прибуток за зміни обсягу виробництва (продажу) на 1 %, тобто:

ВВ_А = дОП_В : дГВ_В,

де дОП_В — відсоткове зростання операційного прибутку; дГВ_В — те саме грошової виручки.

Якщо чисельник і знаменник формули виразити через вихідні мето­дичні підходи до їх визначення, за яких дОП_В = дОП: ОП, а дГВ_В = дГВ : ГВ , то, здійснивши необхідні математичні перетворення, дістанемо: ВВ_А = МП: ОП. Коли, скажімо, виробничий важіль дорів­нює 1,2, то це означає, що за зміни обсягу виробництва на 1 % прибу­ток зросте на 1,2 %.

Знаючи величину виробничого важеля, можна визначити, на скільки відсотків зросте прибуток за відповідного відсоткового зростання обся­гу продажу, і яка буде величина цього прибутку:

(1) = | (вгв • вва )• ОП

ОПкч = і V— ^А/ — - | + ОП ,

І 100 )

де ВГВ — відсоткове зростання грошової виручки, %.

Завдання 24.2. Визначте обсяг беззбиткового виробництва і гра­ничну беззбитковість виробництва продукції в умовах невизначеності, використовуючи інструментарій теорії нечітких множин. Порівняйте здобуті результати і зробіть відповідні висновки.

Вихідна інформація

Під час розробки виробничої програми для провідної галузі підприємс­тва ймовірні постійні витрати визначені в інтервалі [1600, 1680] тис. грн, у тому числі амортизаційні відрахування — в інтервалі [320, 336] тис. грн. Змінні витрати на одиницю продукції передбачаються в інтервалі [280, 296] грн, а ціна реалізації одиниці товару — [400, 440] грн.

Методика виконання. Спочатку потрібно визначити інтервал ме­жі беззбитковості (#_Б) за умови, що береться до уваги вся сума по­стійних витрат, включаючи і амортизацію. Для цього використовуєть­ся формула

_н = [ПВ1, ПВ 2 ] =[ПВ1, ПВ 2 ] Ц 2 ]-[ЗВод1, ЗВод.2 ] [(Ц1 - ЗВод2 ), (Ц 2 - ЗВод1)] = [ : (Ц2 -ЗВод1), ПВ2 : (Ц -ЗВод2)]= Б1, Б2.

У даному разі Б₁, Б₂ — це межа беззбитковості в інтервалі, напри­клад, 11 500 од. і 13 200 од. продукції. Таке відхилення в межах беззбит­ковості можна структуризувати з метою більш однозначного підходу до прийняття рішення. Для цього визначається очікувана точка беззбитко­вості як середньоарифметична величина з мінімальної і максимальної меж беззбитковості за умови, що є однакова ймовірність оптимістично­го і песимістичного варіантів діяльності підприємства.

Для визначення граничної беззбитковості використовується анало­гічний методичний підхід лише з тією особливістю, що постійні витра­ти за обома варіантами (песимістичним і оптимістичним) зменшується на суму амортизаційних відрахувань. Для аналізу економічної ситуації таке зменшення доцільне, оскільки амортизаційні відрахування не є ви­тратами у формі грошових видатків, тобто для їх покриття не потрібна готівка. Отже, гранична беззбитковість розраховується на основі ви­трат, пов'язаних з реальними виплатами. Відповідь

1. Межа беззбитковості виробництва за всієї суми постійних витрат пе­ребуває в інтервалі [5926, 8235], [6310, 8768], [6801, 9453], [7115, 9890].

2. Межа граничної беззбитковості виробництва перебуває в інтерва­лі [3990, 5548], [4322, 6008], [4741, 6588], [5800, 8062].

3. Гранична точка беззбитковості як середньоарифметична величина за однакової ймовірності песимістичного й оптимістичного варіантів є меншою від точки беззбиткового виробництва, визначеної за усією су­мою постійних витрат, на таку кількість одиницю продукції: 1210; 1415;1680;1921.

Оцінка одержаних результатів. Чим менша межа беззбитково­го виробництва за обома варіантами їх визначення, тим вищий ступінь економічної безпеки функціонування галузі. Для підприємства також важливо, щоб гранична беззбитковість на більший відсоток відрізня­лася від беззбиткового виробництва за умови врахування всіх постій­них витрат.

У разі коли, на думку спеціалістів, імовірність настання оптимісти­чного і песимістичного варіантів очікуваної межі беззбиткового вироб­ництва неоднакова, то очікувану точку беззбитковості визначають зурахуванням цього фактора. Наприклад, якщо межа граничної беззбит­ковості виробництва перебуває в інтервалі [4322, 6008], а ймовірність настання нижньої межі становить 0,45, а верхньої — 0,55, то очікувана точка беззбитковості буде становити: 4322 • 0,45 + 6008 • 0,55 = 5249 од. продукції.

1 На особливу увагу

2

3

4

68