Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Андре.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
565.51 Кб
Скачать

Тема 15. Ефективність діяльності підприємств агропродовольчого комплексу та оцінка їх ринкової позиції

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Дана тема є однією з найважливіших у курсі, оскільки вміння пра­вильно визначати й аналізувати рівень ефективності виробництва є не­обхідною умовою обґрунтованого прийняття рішень щодо підвищення дохідності підприємств, забезпечення їх конкурентоспроможності, під­вищення темпів економічного розвитку. Тому вкрай важливо детально та всебічно вивчити всі аспекти проблеми ефективності — теоретико- методологічний, методичний та аналітичний.

Насамперед слід з'ясувати суть ефективності як загальнонаукової ка­тегорії, спираючись на ту обставину, що термін «ефективність» є похід­ним від слова «ефект» (від лат. еАвкш — виконання, результат певної причини або дії). Це дасть змогу, врешті-решт, дійти правильного трак­тування цієї категорії як співвідношення між одержаним ефектом (ре­зультатом) і витратами (зусиллями), що зумовили його створення.

Водночас треба знати, що в економіці категорія ефективності набуває особливої форми вияву, трансформуючись у поняття економічної ефекти­вності, сутність якого виявляється у співвідношенні між ефектом від еко­номічної діяльності і витраченими на його одержання економічними ре­сурсами. Важливо при цьому звернути увагу на необхідність трактування економічної ефективності більш розширено з урахуванням притаманного їй одного з двох цільових орієнтирів: досягнення заданого ефекту за міні­мальних витрат ресурсів або максимізація ефекту за фіксованих ресурсів.

Необхідно також у теоретико-методологічному аспекті розкрити, як співвідносяться між собою поняття економічної ефективності, продук­тивності і результативності. Читач повинен пам'ятати, що це питання залишається поки що дискусійним. Тому, зваживши різні підходи до його розв'язання, потрібно дійти певного висновку щодо трактування цих понять. Наприклад, існує думка, що продуктивність — це одна з форм вияву економічної ефективності, яка відображає співвідношення між обсягом одержаної продукції і витраченими на її виробництво ре­сурсами. Що ж стосується результативності, то досить обґрунтованою є позиція, згідно з якою вирізняють три форми її вияву: економічну ре­зультативність, що тотожна поняттю економічної ефективності, корис- нісну результативність і планово-фактову (прогнозно-фактову) резуль­тативність . їх тлумачення наведено в підрозділі «Терміни і поняття».

Читачеві необхідно пам'ятати, що важливими формами вияву ефек­тивності є технологічна ефективність, соціальна та екологічна ефектив­ність. Варто усвідомити сутність цих понять, основні методичні підхо­ди до вимірювання кожного з названих видів ефективності та їх взаємозв'язок з економічною ефективністю.

Особливу увагу потрібно звернути на загальну методологію визна­чення економічної ефективності методом аналізу оболонки даних — DEA (Data Envelopment Analysis), розробленого М. Фареллом і його по­слідовниками Чарнсом, Купером і Родером. Цей метод широко застосо­вується в країнах Заходу, але в Україні він залишається й досі малові­домим, тому варто його розглянути детальніше.

Критерієм для виявлення ефективності за DEA є досягнення опти­муму Парето, за якого стосовно підприємств агропродовольчого ком­плексу вважається, що вони лише тоді будуть ефективними на 100 %, коли, по-перше, виробництво будь-якого продукту (вихідного парамет­ра) не може бути збільшеним без збільшення одного або кількох факто­рів виробництва (вхідних параметрів) або зменшення виробництва ін­ших продуктів (зниження інших параметрів), по-друге, будь-який фактор виробництва (вхідний параметр) не може зменшуватися без зменшення одного або кількох продуктів (вихідних параметрів) або ж підвищення інших вхідних параметрів.

Методологія застосування методу DEA передбачає визначення за кожним суб'єктом господарювання продуктивності й окремо ефектив­ності виробництва. Продуктивність агропромислового виробництва в західній економічній літературі, у тому числі для потреб методу DEA, визначають через співвідношення певного кінцевого продукту (англ. — output) до вхідного фактора (англ. — input), що використаний для його виробництва.

Максимальна продуктивність факторів виражається методом вироб­ничих можливостей (англ. production frontier), а тому визначення ефек­тивності зводиться, врешті-решт, до визначення віддаленості підприємства від цієї межі. За допомогою БЕЛ визначають три види ефек­тивності: технічну, алокаційну (розподіл ресурсів) та загальну економі­чну ефективність. Фарелл визначає технічну ефективність як здатність підприємства досягти за даної кількості факторів максимального обсягу виробництва продукції, що задається граничною функцією виробницт­ва. Графічно технічну та алокаційну ефективність демонструють у та­кий спосіб (рис. 15.1). Тут ізокванта 55' — це межа ефективності. Усі ті підприємства, що перебувають на цій межі, розглядаються як такі, що мають стовідсоткову ефективність. Проте насправді є багато під­приємств, які не повністю використовують свої потенційні можливості.

Рис. 15.1. Технічна та алокаційна ефективність за іприі-орієнтованої моделі (модель оптимізації витрат) для заданого обсягу виробництва продукції

Вони розташовані за межами кривої виробничих можливостей, і їх­ня нижча ефективність виявляється в більшому використанні ресурсів на одиницю продукції. Так, підприємство, що перебуває в точці Р, ви­користовує більше ресурсів для одержання того самого обсягу продук­ції. У даному разі технічна неефективність цього підприємства подана відстанню QP , або, інакше кажучи, цей відрізок вказує на обсяг пере­витрат ресурсів. Отже, на цей обсяг підприємство може зменшити ви­користання ресурсів і одержувати при цьому ту саму кількість продук­ції. Звідси технічна ефективність за варіанта мінімізації ресурсів визначається за формулою

ТЕ = OQ: ОР

і перебуває в межах 0 < ТЕ < 1.

Економічний зміст технічної ефективності полягає в тому, що вона вказує, на скільки можна зменшити використання факторів виробницт­ва для виробництва того самого обсягу продукції. Якщо така межа до­сягається, то технічна ефективність дорівнюватиме одиниці.

Алокаційна ефективність (ефективність розподілу ресурсів) досягає свого максимуму (одиниці) у тому разі, коли підприємство вибирає ре­сурси для виробництва продукції за відомих цін на них з мінімальними витратами. На рис. 15.1 ізокоста AA' відображає співвідношення цін на фактори виробництва. За наявності такої інформації алокаційну ефек­тивність (AE) можна визначити за формулою

AE = OR:OQ,

і перебуває вона в межах 0 < AE < 1.

Відрізок RQ вказує на можливе зменшення виробничих витрат, що за­безпечить досягнення підприємством максимальної алокаційної й технічної ефективності в точці Q'. Зауважимо, що в точці Q підприємство досягало лише технічної ефективності, але не алокаційної. Загальну економічну ефек­тивність (QE) за методом DEA визначають як добуток технічної та алока-

ційної ефективності, тобто QE = TE х AE = (oq : op) х (or : oq), що рів­нозначно

QE = OR : OP.

При цьому 0 < QE < 1.

Економічна ефективність, визначена даним способом, відбиває від­мінності між фактичним і потенційним виробництвом продукції.

Під час вивчення даної теми читачеві необхідно ґрунтовно засвоїти методику визначення показників економічної ефективності виробницт­ва. При цьому потрібно знати, що виділяють чотири групи таких показ­ників: 1) показники продуктивності виробничих ресурсів (застосовува­них і окремо виробничо спожитих); 2) показники рентабельності виробничих ресурсів (застосовуваних і виробничо спожитих); 3) показ­ники рентабельності продажу (обороту); 4) показники ефективності за методом DEA. Водночас потрібно з'ясувати, які показники за першими трьома групами можуть виконувати функцію узагальнювальних і чому.

Особливу увагу потрібно звернути на показники рентабельності. У зв'язку з цим важливо розкрити сутність терміна «рентабельне ведення виробництва» та економічний зміст таких показників, як рівень рента­бельності, рентабельність продажу, норма прибутку (рентабельність виробничого капіталу), приведеної маси прибутку на одиницю площі і на одиницю продукції. Причому необхідно знати, які з цих показників визначаються в цілому для підприємства, у цілому для рослинництва і тваринництва, а також для окремих галузей.

Читачеві варто звернути увагу на методичний підхід до визначення приведеної маси прибутку на 1 га посіву відповідної культури. Ураху­вання за такого визначення коефіцієнта товарності дає змогу об'єктив­но оцінити рівень дохідності, що його забезпечує та чи інша культура, а отже, прийняти обґрунтоване рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства.

У результаті вивчення цього матеріалу читач має переконатись у тому, що правильно оцінити досягнутий рівень ефективності можна лише за умови комплексного використання всіх показників рентабель­ності. Глибше засвоїти методику визначення рентабельності читач у змозі, виконавши завдання 15.1 і 15.2.

Для ґрунтовного засвоєння теми необхідно досконало оволодіти ме­тодикою аналізу показників рентабельності. Зокрема, слід навчитись користуватись індексним методом визначення кількісного впливу на величину прибутку таких факторів, як обсяг реалізації, ціна продажу і собівартість одиниці продукції, а на показник рівня рентабельності — ціни і повної собівартості продукції. Варто звернути увагу і на специфі­ку аналізу маси прибутку в розрахунку на 1 ц продукції. Дану методику можна вважати засвоєною тоді, коли читач набуде вміння правильно оцінювати відносний та абсолютний вплив факторів на досліджуваний результат. Допоможе в такому засвоєнні виконання завдання 15.3.

Важливо зрозуміти, за яких умов формується на підприємствах ін­фляційний прибуток та інфляційна рентабельність. Спробуйте на конк­ретних прикладах опанувати механізм такого формування й осягнути ті загрози підприємствам, які виникають унаслідок відсутності запобіж­них заходів, котрі б зробили неможливим виникнення цих економічних негараздів.

Особливу увагу читачеві потрібно сконцентрувати на вивченні ме­тодики аналізу беззбитковості виробництва. Насамперед слід з'ясувати, для якої мети і наскільки важливо визначати точку беззбитковості ви­робництва, а також які існують методичні підходи до такого визначен­ня. Важливо знати, що визначення точки беззбитковості зводиться, врешті-решт, до знаходження такого критичного обсягу продажу про­дукції, за якого підприємство одержує нульовий прибуток. Відповідно до цього і здійснюється підготовка вихідних даних (розподіл витрат на постійні і змінні, визначення очікуваної ціни і обсягу реалізації продук­ції), що необхідні для розрахунку вказаного параметра, а також вибір способу такого визначення. Необхідно, зокрема, досконало засвоїти графічний спосіб визначення точки беззбитковості, а також формалізо­ваний спосіб, що ґрунтується на використанні формули норми беззбит­ковості. Перший із них дає змогу визначати крім точки беззбитковості величину прибутку і суму змінних витрат за різного обсягу реалізації продукції, а отже, передбачати різні варіанти розвитку подій щодо при­бутковості виробництва. За допомогою другого способу є можливість проаналізувати кількісний вплив зміни величини постійних витрат, змінних витрат, ціни і обсягу продажу на зміну норми беззбитковості. Для ґрунтовного засвоєння зазначених способів читачеві пропонується виконати завдання 15.5 і 15.6. Здобуті завдяки цьому знання дадуть змогу економістам знаходити резерви зниження критичного обсягу ре­алізації продукції, а отже, і підвищення ефективності виробництва.

Не слід пропустити повз увагу і питання методики визначення додат­кового обсягу продажу продукції, який забезпечує досягнення заданої суми прибутку в плановому періоді. Знання цього дає змогу економіс­там скласти точне уявлення про реальність поставлених завдань щодо збільшення маси прибутку від тієї чи іншої галузі або по підприємству у цілому. Варто також оволодіти методикою визначення точки беззбит­ковості і за варіанта поєднання товарних галузей, за якого підприємство виробляє такі окремі види продукції, за якими формуються спільні по­стійні витрати та відокремлено-змінні (наприклад зернові культури).

Майбутнім економістам украй важливо ґрунтовно оволодіти мето­дикою оцінки позиції підприємства на ринку. Треба знати, що таку оцін­ку здійснюють за комплексом показників, бо лише за цієї умови можна скласти правильну думку про відповідність фінансово-економічного стану підприємства вимогам партнерського середовища і потенційних інвесторів.

Насамперед слід скористатися набутими знаннями з теми 14 щодо ліквідності активів і доцільності залучення позичкового капіталу. Ця інформація дуже важлива для оцінки платоспроможності підприємства і ступеня його незалежності від зовнішніх джерел фінансування. Щоб одержати поглиблене уявлення про цей бік діяльності підприємства, варто визначити і такі показники, як коефіцієнт фінансової міцності, коефіцієнт маневреності власних засобів, коефіцієнт кратності процен­тів та коефіцієнт довгострокового фінансового ризику.

Важливо також досконало оволодіти методикою оцінки позиції під­приємства на ринку капіталів. Головне тут запам'ятати, що така оцінка ґрунтується на визначенні тієї частини активів підприємства, що мате­ріально забезпечує випущені ними ті чи інші цінні папери — звичайні і привілейовані акції, облігації. Потрібно знати методичні підходи до ви­значення розміру активів, що залишаються для покриття кожного з на­званих видів цінних паперів, а також до визначення коефіцієнтів по­криття. Важливо виробити вміння правильно оцінювати ці коефіцієнти з позиції потенційних інвесторів.

Для оцінки ринкової позиції підприємства потрібно залучати показ­ники прибутковості, насамперед показник рентабельності продажу, а також показники ступеня надійності певного виду цінних паперів з по­зиції одержання на них гарантованого процентного доходу. Необхідно знати, що чим вище значення цих показників, тим вищий ступінь забез­печення виплати процентів за тими чи іншими видами цінних паперів, тим міцніше становище підприємства на ринку. Важливо також усвідо­мити значення для оцінки ринкової позиції підприємства показника співвідношення між доходом на акцію та її ринковою ціною. Необхідно з'ясувати, за яких умов можна досягти реального підвищення цього по­казника і наскільки важливо для потенційних інвесторів знати його фа­ктичну динаміку.

Питання чинників підвищення економічної ефективності виробниц­тва є одним із ключових, і його необхідно ґрунтовно опанувати. Прицьому слід чітко розмежувати макроекономічні, мезоекономічні та мік- роекономічні чинники. Зважаючи на важливість перших двох груп чин­ників (платоспроможний попит та інфляція, процентна ставка, сукупна ціна, внутрішня будова ринку сільськогосподарської продукції і продо­вольства та ін.), все ж основну увагу слід приділити мікроекономічним чинникам, ступінь раціональності використання яких в основному (але не цілком) залежить від внутрішнього середовища підприємств.

Важливо детально вивчити такі мікроекономічні чинники, як матеріа­льно-технічні, технологічні, організаційно-управлінські, чинники структу­ри виробництва, суспільного поділу праці і соціально-економічні. Урахо­вуючи специфіку діяльності аграрних підприємств та АПФ, названі чин­ники слід розглядати в комплексі із впливом природних чинників.

Варто пам'ятати, що нині у світовій економічній науці і практиці широкого використання набуває такий інтегральний показник ефектив­ності, як вартість підприємства. Існують різні методичні підходи до йо­го визначення. Наведемо один з них, який орієнтований на врахування майбутніх дисконтованих грошових потоків

n RI

V = IC + Y- — ,

*=1 (і + WACC)

де IC — інвестований підприємством капітал (балансова вартість чис­тих активів); RI — економічний (залишковий) прибуток, що буде одер­жаний підприємством у майбутньому. Економічний прибуток може бу­ти визначений з виразу RI = EBI - WACC • IC , де EBI (Earning Before Interest) — чистий операційний прибуток до виплати процентів, але пі­сля оподаткування. EBI = NI + i • (і - t), де NI (Net Income) — чистий прибуток; i (Interest Expense) — процентні виплати; T (Tax Rate) — ставка податку на прибуток; WACC — середньозважена вартість капі­талу.

На вартість підприємств впливають багато факторів стратегічного і тактичного характеру, пов'язаних із системою збалансованих показни­ків ефективності. Схематично згадані причинно-наслідкові зв'язки зо­бражені на рис. 15.2.

р :

Насамкінець зазначимо, що рентабельність виробництва є однією з найважливіших ланок забезпечення зростання економіки держави. У ланцюгу таких ланок на макрорівні бажано додержувати таких за­лежностей:

I < ДП < Ос < Р

де І — рівень інфляції; ДП — рівень дохідності ОВДП (облігації внут­рішньої державної позики); Ос — облікова ставка національного банку України; Рр — рівень рентабельності.

Рис. 15.2. Причинно-наслідкові взаємозв'язки між стратегічними факторами і максимальною вартістю для акціонерів1

1 Нильс Горан Ольве, Жан Рой, Магнус Веттер. Оценка эффективности деятельнос­ти компании. — М.: Вильямс, 2003. — 304 с.

Завдання 15.1. За даними річної статистичної звітності визначте показники рентабельності в цілому для підприємства (рівень рентабе­льності, рентабельність продажу (обороту), норму прибутку і приведе­ну до одиниці площі масу прибутку) і окремо для рослинництва і тва­ринництва (рівень рентабельності, приведену масу прибутку).

Вихідна інформація. Дані про операційний прибуток (збиток) бе­руть із форми № 2 «Звіт про фінансові результати», зокрема, табл. І «Фінансові результати», коди 100 (прибуток) або 105 (збиток). Витрати, здійснені в процесі операційної діяльності, визначають як суму витрат за кодами: 040 — собівартість реалізованої продукції, робіт, послуг, 070 — адміністративні витрати, 080 — витрати на збут, 090 — інші опера­ційні витрати, у тому числі код 091 — витрати від первісного визнання біологічних активів і сільськогосподарської продукції. Інформація про чистий дохід (виручку) від реалізації продукції міститься за кодом 035 цієї самої форми.

Дані про основні засоби й оборотні фонди беруть із форми № 1 «Ба­ланс». Основні засоби, зокрема, беруть за первісною вартістю на поча­ток і на кінець звітного періодів (код 031, стовпчики 3 і 4), а оборотні фонди — як сума даних за кодами 100, 110 і 120 окремо на початок і на кінець звітного періоду.

Для визначення показників рентабельності в цілому для рослинниц­тва і тваринництва використовують інформацію із форми № 50 табл. І «Виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції і послуг» за кодами 0010 і 0130, стовпчики 5 і 7.

Методика виконання. Рівень рентабельності для підприємства у цілому визначають за узвичаєною методикою: відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. У нашому випадку бе­реться прибуток від операційної (основної) діяльності і витрати, здійс­нені в процесі цієї діяльності. їх перелік наведений у вихідній інформа­ції. Рентабельність продажу (обороту) розраховують як процентне відношення операційного прибутку до грошової виручки від реалізації продукції (чистого доходу).

Норму прибутку Нп для підприємства можна розрахувати за форму­лою

ОП -100

Н„ = ■

Зо + Фоб

де ОП — операційний прибуток підприємства; З0 і Фоб — середньоріч­на вартість відповідно основних засобів і оборотних фондів. її визна­чають спрощено як суму відповідного ресурсу на початок і кінець року, поділену на два.

Приведена маса прибутку розраховується в цілому для підприємства як частка від ділення операційного прибутку на площу сільськогоспо­дарських угідь, що береться із завдання 8.1.

Рівень рентабельності в цілому для рослинництва і окремо для тва­ринництва визначають за даними форми № 50-с/г так: від чистого до­ходу (виручки) від реалізації продукції рослинництва або тваринництва (коди 0010 або 0130, ст. 7) віднімають повну собівартість цієї продукції і одержаний результат (прибуток) ділять на цю ж повну собівартість (ст. 6).

Приведену масу прибутку в рослинництві розраховують діленням одержаного в цьому комплексі галузей прибутку на площу ріллі. При­ведену масу прибутку в тваринництві визначають аналогічно, лише ді­льником є площа сільськогосподарських угідь.

За умови, що підприємство одержує збиток чи збитковим у нього є тваринництво або рослинництво, то замість показників рентабельності визначають за розглянутою методикою показники збитковості лише з тією особливістю, що замість прибутку оперують збитками і перед одер­жаним результатом ставлять мінус.

Оцінка одержаних результатів. Чим вище значення показників рентабельності, тим вища економічна ефективність виробництва. Зок­рема, підвищення рівня рентабельності є свідченням зростання окупно­сті витрат (кожна додаткова копійка прибутку на 1 грн витрат підвищує рівень рентабельності на 1 %), а підвищення норми прибутку — зрос­тання ефективності використання виробничого капіталу. Зі збільшен­ням маси прибутку на 1 га угідь розширюються можливості підприємс­тва щодо прискорення темпів відтворення і зміцнення матеріального добробуту працівників. За приблизно однакових показників рівня рен­табельності і норми прибутку вищою буде ефективність у тому підпри­ємстві, де більшим є показник приведеної маси прибутку.

Показники рентабельності в цілому для рослинництва і тваринницт­ва оцінюються аналогічно. Крім того, вони дають можливість з' ясу­вати, який із цих комплексів галузей є більш економічно вигідним, а який справив негативний вплив на рентабельність підприємства в ціло­му. Важливо всі показники рентабельності порівняти з такими показни­ками ліпшого підприємства і зробити відповідні висновки.

Завдання 15.2. За даними статистичної звітності розрахуйте такі показники рентабельності для основних товарних галузей підприємст­ва: рівень рентабельності; рентабельність продажу; приведену масу прибутку на 1 га посіву (для рослинницької галузі); на одну голову тва­рин (для галузі тваринництва) і суму прибутку на 1 ц реалізованої про­дукції. На основі одержаних результатів зробіть висновок, які галузі є найбільш ефективними в умовах підприємства.

Вихідна інформація. Завдання виконується за даними форми № 50-с/г, табл. І «Виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції і по­слуг». Провідними для підприємства можна вважати ті галузі (дві-три), від яких воно одержує найбільший чистий дохід (виручку) від реалізації про­дукції. Бажано, щоб серед таких галузей була хоча б одна рослинницька й одна тваринницька. Це дасть змогу глибше засвоїти навчальний матеріал за цією темою. Як і в завданні 15.1, дані про виручку від реалізації продук­ції певної галузі та повну собівартість беруть із ст. 7 і 6 відповідних кодів.

Для розрахунку приведеної маси прибутку, одержаної від окремих культур, дані про площу їх посіву беруть із стовпчика 1 відповідного коду. У цьому самому стовпчику наводяться дані і про середньорічне поголів'я тварин.

Методика виконання. Показники рівня рентабельності і рентабе­льності продажу для окремих видів продукції визначаються за методи­кою, аналогічною викладеній у завданні 15.1. Приведену масу прибутку для окремих сільськогосподарських культур Мк визначають за форму­лою

П ,

Мк = 3—,

к Б, - Кт'

де П, — прибуток, одержаний від реалізації }-ї культури; 5} — зібрана площа }-ї культури; Кт — коефіцієнт товарності.

Для розрахунку цього показника у тваринництві потрібно одержаний прибуток (збиток) від певної галузі тваринництва поділити на середньорі­чне поголів'я тварин. Слід мати на увазі, що цей показник неможливо точ­но визначити за даними статистичної звітності для ското- і свиновідгодіве­льних галузей через брак інформації в ній про кількість реалізованих голів тварин. Тому використовують дані про середньорічне поголів'я тварин.

Суму прибутку (збитку) на 1 ц реалізованої продукції визначають діленням усього прибутку (збитку), одержаного від певної галузі, на кі­лькість реалізованих центнерів (стовпчик 4 відповідного коду).

Оцінка одержаних результатів. З підвищенням визначених по­казників рентабельності зростає ефективність виробництва. Разом з тим узагальнювальний висновок про те, яка галузь рослинництва є най­більш ефективною, потрібно робити з урахуванням усіх показників ре­нтабельності, насамперед показника приведеної маси прибутку на 1 га посіву. Якщо досягається високий рівень окупності поточних витрат і водночас одержується відносно невелика маса прибутку на 1 га посіву, то підприємству економічно вигідніше вирощувати ту культуру, яка за­безпечує нижчий рівень рентабельності, але більшу приведену масу прибутку. Такий висновок є справедливим, якщо підприємство має не­обхідні ресурси для виробництва такої, більш фондо- і трудомісткої, продукції.

У тваринництві приведена маса прибутку на одну голову є важли­вим показником з позиції порівняння його в динаміці та з аналогічним показником інших підприємств. Для висновку про те, яка галузь тва­ринництва є більш ефективною на підприємстві, орієнтуватися потріб­но на показник рівня рентабельності та рентабельності продажу і маси прибутку на одиницю корисної площі тваринницьких приміщень.

Показник маси прибутку на 1 ц реалізованої продукції є незіставним між окремими галузями. Тому його слід використовувати для порів­няння в динаміці та з іншими підприємствами.

Економічний зміст показника рентабельності продажу полягає в то­му, що він вказує, на скільки процентних пунктів може бути знижена ціна і підприємство при цьому не одержуватиме збитків. Отже, чим вище значення цього показника, тим вища цінова конкурентоспромож­ність даного виду продукції, і навпаки.

Завдання 15.3. За даними річної статистичної звітності здійсніть на прикладі однієї з провідних прибуткових галузей факторний аналіз маси прибутку та величини прибутку на 1 ц реалізованої продукції.

Вихідна інформація. Усі необхідні дані для виконання даного за­вдання можуть бути взяті із завдання 15.2. Аналогічну інформацію по­трібно підготувати і за базовий рік, вибраний читачем для порівняння й аналізу економічних показників.

Методика виконання. На масу прибутку впливають три фактори: обсяг реалізації, рівень повної собівартості 1 ц реалізованої продукції і середня ціна реалізації 1 ц продукції. Кількісний вплив кожного з фак­торів на масу прибутку можна визначити, розклавши його загальний індекс на три часткових індекси:

Е 81 ( - С1) Е 81 0 - С 0) Е 81 - С 0) Е 81 - С1)

Е 8 0 (Ц 0 - С 0 ) Е 8 0 (Ц 0 - С 0 ) Е 81 (Ц 0 - С 0 ) Е 81 (1 - С 0 )

де 8і і 82 — обсяг реалізації продукції у звітному і базовому роках; Ці і Ц0 — середня ціна реалізації 1 ц продукції за ці самі роки; С1 і С0 — повна собівартість 1 ц продукції у виділених роках. Перший індекс правої частини формули фіксує відносну зміну прибутку залежно від зміни обсягу реалізованої продукції, другий — від зміни середньої ціни реалізації і третій — від зміни повної собівартості продукції. Абсолют­ний вплив кожного фактора визначається відніманням знаменників час­ткових індексів від їх чисельників.

На величину прибутку в розрахунку на 1 ц продукції впливають два агрегованих фактори: середня ціна реалізації і повна собівартість 1 ц продукції. Кількісний вплив цих факторів на даний показник можна ви­значити з виразу:

= Ц1 - С1 = Ц1 - С 0 Ц1 - С1 М 0 Ц 0 - С 0 Ц 0 - С 0 Ц - С 0'

де М1 і М0 — маса прибутку в розрахунку на 1 ц продукції.

Обсяг реалізації відповідного виду продукції наведений у стовпчику 4 форми № 50-с/г. Середня ціна реалізації 1 ц (Ц1 і Ц0) визначається як частка від ділення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (стовпчик 7) на обсяг реалізації в центнерах фізичної маси (стовпчик 4). Повну собівартість 1 ц продукції (С1 і С0) розраховують як частку від ділення повної собівартості всієї реалізованої продукції (стовпчик 6) на той самий обсяг реалізації продукції.

Оцінка одержаних результатів. Чим більший загальний індекс прибутку, тим більшу масу цього ефекту одержало підприємство у звіт­ному році, і навпаки. Підприємство має обмежені можливості збіль­шення маси прибутку за рахунок підвищення ціни, тому найбільшого ефекту воно досягає тоді, коли домагається зниження собівартості про­дукції і збільшення обсягу продажу. Якщо будь-який частковий індекс більший від одиниці, то це свідчить про позитивний вплив досліджува­ного фактора на прибуток, і навпаки.

Для визначення абсолютного впливу факторів потрібно від чисель­ників кожного часткового індексу відняти їх знаменники. При цьому має витримуватися така алгебраїчна рівність: різниця між прибутком звітного періоду і прибутком базового періоду, одержаних галуззю, має дорівнювати алгебраїчній сумі різниць між чисельниками і знаменни­ками всіх часткових індексів.

Слід пам'ятати, що співвідношення і спрямованість дії зазначених факторів можуть бути різні. Тому потрібно з'ясувати причини, які зумо­вили зміни обсягу товарної продукції, її собівартості і ціни реалізації, залучаючи результати виконаних завдань з попередніх тем.

Оцінка одержаних результатів за факторним аналізом величини прибутку на 1 ц продукції здійснюється за аналогічним підходом. Під­приємство зацікавлене у зростанні даного показника. Головним напря­мом такого зростання є зниження собівартості продукції. Проте актуа­льним завжди залишатиметься пошук вигідних ринків збуту продукції, які забезпечують вищу ціну продажу. З цією метою важливо підвищу­вати якість продукції.

Завдання 15.4. За даними річної статистичної звітності визначте кількісний вплив ціни і собівартості продукції на рівень рентабельності (на прикладі одного з провідних видів продукції). Зробіть перевірку правильності одержаного результату.

Вихідна інформація. Необхідні дані для виконання цього завдання беруться із завдання 15.3.

Методика виконання. Для визначення зміни рівня рентабельності

від зміни ціни можна скористатися формулою ДРц = ЦЦ°- -100, а

Сі

Ц (С С ) від рівня собівартості ДРс = -^-0 И -100.

С о ' Сі

Для перевірки правильності одержаних результатів потрібно визна­чити рівень рентабельності у звітному і базовому роках. Розрахована між ними різниця має дорівнювати алгебраїчній сумі кількісної зміни рівня рентабельності під впливом досліджуваних факторів.

Оцінка одержаних результатів. Її потрібно здійснювати з ура­хуванням тієї обставини, що кожний процент підвищення ціни реаліза­ції дає приріст рівня рентабельності на 1 процентний пункт, тимчасом як кожний процент зниження собівартості забезпечує більший приріст процентних пунктів цього показника. Зрозуміло, що результат буде протилежний за умови зниження ціни і підвищення собівартості продук­ції. Ураховуючи, що на ціну реалізації підприємство не має можливос­ті істотно впливати і що зниження собівартості забезпечує порівняно більший приріст рентабельності, стає очевидним, що значного підви­щення ефективності можна досягти завдяки економії витрат на вироб­ництво і реалізацію продукції. Водночас це підвищить її цінову конку­рентоспроможність, що має неабияке значення в умовах загострення конкуренції на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Завдання 15.5. За допомогою графічного методу визначте прогноз­ний критичний рівень урожайності капусти (за 100 %-го рівня її товар­ності), за якого досягається беззбитковість виробництва. Дослідіть, як зміниться точка беззбитковості за різної ціни реалізації цього виду про­дукції і як зміняться прибуток і сукупні витрати за підвищення врожай­ності на 50 ц/га.

Вихідна інформація. Підприємство передбачає одержати по 300 ц капусти з гектара. Постійні витрати на 1 га посіву становлять 3500 грн, змінні витрати — 11 500 грн. Очікувана ціна реалізації 1 ц капусти — 185 грн за 1 ц. Проте ймовірно, що ціна може бути нижчою і станови­тиме 174 грн. Водночас є підстави вважати, що ціна може зрости до 220 грн за 1 ц. Практика вирощування цієї культури на підприємстві переконує, що за сприятливих погодних умов урожайність капусти мо­же становити 350 ц/га.

Методика виконання. Графік беззбитковості (критичної точки врожайності) має такий загальний вигляд:

Урожайность, ц/га

Рис. 15.3. Графік критичної точки врожайності

Щоб правильно побудувати графік, спочатку на осі абсцис через рівні інтервали відкладається урожайність і потім довільно наноситься чотирикутник (в нашому прикладі ОМСЛ). Після цього проводиться лі­нія грошової виручки ОС і будується шкала грошової виручки. Для цього з кожного інтервалу врожайності проводиться перпендикуляр на лінію ОС, і з одержаних точок проводиться лінія на вісь ігреків, пара­лельна лінії іксів. Вона вказуватиме на суму грошової виручки, що до­рівнює добутку врожайності, від якої проведено перпендикуляр, на ці­ну реалізації одного центнера. Потім креслиться лінія постійних витрат АВ паралельно лінії іксів. Тепер є можливість накреслити лінію сукуп­них витрат (постійні + змінні). Для цього на шкалі потрібно знайти точ­ку, що відповідає величині сукупних витрат, і від неї провести уявну лінію, паралельну лінії іксів, на сторону СЛ. Знайдену точку Б з'єдну­ємо з точкою А (ординатою постійних витрат) і дістаємо лінію сукуп­них витрат. З точки перетину ліній АБ і ОС проводиться перпендикуляр КК на лінію абсцис, що вказує на критичний рівень урожайності, за якого досягається беззбитковість виробництва.

Щоб знайти точку беззбитковості за ціни 174 і 220 грн за 1 ц, потрі­бно з точки О провести ще дві лінії грошової виручки на добудовані чо­тирикутники, що відповідають зміненому обсягу грошової виручки. З точки перетину сукупних витрат і цих ліній грошової виручки прово­дяться перпендикуляри, що вказують на критичну врожайність за нових цін реалізації.

Рис. 15.4. Точки беззбитковості за різного рівня ціни реалізації

Щоб визначити сукупні витрати і прибуток за умови збільшення врожайності на 50 ц, потрібно, як це показано на рис. 15.3, добудувати лінію іксів для врожайності 350 ц/га, подовжити лінії ОС, АБ і АВ до перпендикулярної лінії, проведеної з точки врожайності 350 ц/га до пе­ретину з подовженою лінією ОС. Одержуємо лінію С1Л1. З цієї точки перетину проводиться на подовжену лінію іксів паралельна лінія, яка вкаже на грошову виручку від реалізації 350 ц капусти з 1 га (лінія С1М1). Якщо з точки Б1 провести уявну лінію на шкалу (лінію ігреків), то вона вкаже на суму сукупних витрат, що сформується за такої вро­жайності.

Відповідь. Критична врожайність за ціни 185 грн за 1 ц; 20,1; 23,9; 28,1; 35,0; за ціни 174 грн: 24,0; 25,8; 35,4; 41,1; за ціни 220 грн: 40,2; 35,9; 20,3; 19,3.

Сукупні витрати за врожайності 350 ц/га, грн: 10 500; 15 212; 16 905; 18 309.

Завдання 15.6. Визначте точку беззбитковості в натуральному і грошовому виразі на виробництві цукрового буряку і зробіть висновок про рівень ефективності такого виробництва на основі показників: маса прибутку на 1 га посіву і рентабельність продажу.

Вихідна інформація. Очікувана врожайність цукрового буряку — 490 ц /га, рівень товарності становить 100 %. Постійні витрати на 1 га посіву — 1700 грн, а змінні — 4200 грн, ціна продажу 1 ц коренів з ПДВ — 19,5 грн, без ПДВ — ... грн (визначте самостійно).

Методика виконання. Точку беззбитковості знаходять на основі універсального рівняння

ГВ - ЗВ = ПВ + НП ,

де ГВ — грошова виручка; ЗВ — змінні витрати; ПВ — постійні витра­ти; НП — нульовий прибуток.

Оскільки грошову виручку визначають з виразу ГВ = Ц х О, а зага­льну суму змінних витрат ЗВ = ЗВо х О (де Ц — ціна реалізації одиниці продукції; О — критичний обсяг продукції, за якого забезпечується беззбитковість виробництва; ЗВо — змінні витрати на одиницю проду­кції), то наведене щойно рівняння можна записати так:

Ц х О - ЗВо х О = ПВ + О.

ПВ

Звідси О х - ЗВо) = ПВ, а О =

о Ц - ЗВо

Оскільки різниця Ц - ЗВо = МЯ (маржинальний дохід), то формула

знаходження критичного обсягу продажу продукції набуває вигляду:

О = ПВ: МЯ .

Для визначення критичного обсягу реалізації у вартісному виразі використовується формула

оВ = ПВ : Кмя ,

де КМЯ — коефіцієнт маржинального доходу, що визначається так: КМЯ = МЯ : Ц.

Відповідь: Критичний обсяг реалізації цукрового буряку, ц: 150; 190; 204; 223. Критичний обсяг реалізації у вартісному виразі, грн: 3300;3609;4000; 4215.

Завдання 15.7. Визначте беззбитковий рівень продуктивності ко­рів і розрахуйте, за якої їх продуктивності підприємство зможе одержа­ти на одну корову таку суму прибутку, грн: 840; 1100 і 1500.

Вихідна інформація: Жива вага однієї корови в середньому — 475 кг, потреба в підтримувальному кормі на 100 кг живої маси — 1 к. од. у день. Згодовано кормів за рік на голову за продуктивності 3045 кг мо­лока — 44,1 ц к. од. Собівартість 1 ц к. од. — 41,0 грн. Ціна 1 ц молока — 130 грн. Решта інформації наведена в таблиці:

Елемент витрат

Усього ви­трат, грн

У тому числі:

постійні витрати

змінні витрати

Заробітна плата з нарахуваннями (виплачується залежно від обсягу надоєного молока)

630

Витрати на корми

Амортизація основних засобів

22

Витрати на електроенергію: на освітлення на технологічні цілі

21 34

Зношування малоцінного інвентарю

31

Витрати на страхування

58

Інші витрати

61

30,5

30,5

УСЬОГО ВИТРАТ

Методика виконання: Насамперед потрібно визначити потребу в підтримувальному кормі множенням живої ваги корови в центнерах на 1 к. од. і на 365 днів. Відніманням від згодованих кормів за рік одній корові обсягу підтримувального корму дізнаємося потребу в продуктив­ному кормі. Множенням підтримувального корму і окремо продуктив­ного корму на собівартість 1 ц к. од. визначаємо витрати на ці корми. Тепер потрібно всі річні витрати на утримання однієї корови розподі­лити на постійні і змінні згідно з критерієм залежності того чи іншого виду витрат від обсягу виробленої продукції.

Визначивши суму постійних і змінних витрат, можемо розрахувати точку беззбитковості виробництва молока за методикою, викладеною в завданні 15.6.

Щоб визначити, якої продуктивності корів (Прк) потрібно досягти для одержання на одну голову відповідної суми прибутку, можна ско­ристатися формулою

ПВ + БП Прк = ,

Ц - ЗВо '

де БП — бажана сума прибутку на одну корову.

Відповідь: Беззбитковий рівень продуктивності корів, ц: 12,1; 13,7; 14,5; 15,2.

Продуктивність корів у центнерах для одержання прибутку на одну голову в сумі:

840 грн: 18,0; 20,8; 24,0; 25,3;

1100 грн: 27,7; 29,8; 30,9; 32,0;

1500 грн: 31,5; 33,3; 35,1; 36,2.

Завдання 15.8. Визначте обсяг виробництва цукру за 100 %-го ви­користання потужності цукрового заводу з тривалістю сезону перероб­ки 90 діб; точку беззбитковості виробництва цукру і обсяг виробництва цукру понад точку беззбитковості, що забезпечує одержання заводом 7 млн грн прибутку; суму прибутку, яку може одержати завод за 100 %-го використання потужності.

Вихідна інформація. Добова потужність заводу становить 3,5 тис. т переробки коренів. Постійні витрати заводу — 10 616 тис. грн, змінні витрати на 1 т цукру — 1600 грн. Оптова ціна 1 т цукру з ПДВ — 2800 грн, без ПДВ — ... (визначте самостійно). Біологічна цукристість корене­плодів — 15,87 %, коефіцієнт вилучення цукру (КВЦ) — 0,8.

Методика виконання. Спочатку треба визначити обсяг переробле­ної сировини за сезон множенням добової потужності заводу на трива­лість сезону переробки. Якщо одержаний результат помножити на біо­логічну цукристість коренеплодів (коефіцієнт) і на коефіцієнт вилу­чення цукру, то дістанемо обсяг виробленого цукру за сезон.

Для визначення точки беззбитковості насамперед треба розрахувати ціну реалізації цукру без податку на додану вартість. Для цього від ціни з ПДВ необхідно відняти добуток ціни з ПДВ на коефіцієнт 0,167. Далі розрахунок точки беззбитковості ведеться за методикою, викладеною в попередніх завданнях.

Щоб визначити обсяг виробництва цукру понад точку беззбитковос­ті, за якого завод одержить 7 млн грн прибутку, можна скористатися формулою

а БП

Аа = .

Ц - ЗВо

Сума прибутку, яку може одержати цукровий завод, визначається в такій послідовності. Спочатку треба розрахувати грошову виручку від реалізації цукру. Потім визначають загальну суму змінних витрат, далі — сукупні витрати. У формалізованому вигляді суму прибутку можна розрахувати так:

П = (ОЦ • Ц)-(ОЦ• ЗВо + ПВ) = ГВ-СВ,

де ОЦ — обсяг виробництва цукру за сезон, т; Ц — ціна реалізації цук­ру за 1 т без ПДВ; ЗВо — змінні витрати на 1 т цукру; ГВ — грошова виручка від реалізації цукру; СВ — сукупні витрати.Відповідь: Точка беззбитковості виробництва цукру, т: 12 145; 13 716; 14 099; 15 123.

Обсяг виробництва цукру понад точку беззбитковості, т: 8447; 8869; 9044;9988.

Прибуток, що його може одержати завод за 100 %-го використання потужності, тис. грн: 20 347,8; 21 226,9; 22 336,1; 23 990,5.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.