12. Наукові школи та теорії державного управління.

1. Наукова школа організації праці – Ф.Тейлор

2. Адміністративна школа управління – Анрі Файоль

3. Школа людських відносин (шк.поведінки) – Е.Мейо

4. Школа системного підходу – Т.Парсонс, Р.Мертон, В.С.Михалевич, В.М.Глушков

Наукові теорії державного управління.

1. Теорія ієрархічних багаторівневих систем – Д.Мако, І.Такахарі. Спираючись на методологію системного підходу, обґрунтували три види функціонування систем управління: перша – однорівневі одноцільові системи управління; друга – однорівневі багатоцільові системи; третя – багаторівневі багатоцільові системи , які є найскладнішими.

2. Теорія ситуаційного підходу – П.Лоуренс, Д.Вудворд. Суть її в тому, що ефективне управління можливе лише тоді, коли цілі, форми, методи, системи, технології, засоби та стилі управління уточнюються в залежності від ситуації конкретної організації.

3. Теорія соціального ринкового господарства – Л.Ерхард, держава надає соціальної направленості ринковим важелям економіки.

4. Теорія градуалізму- Ден Сяопін, органічного поєднання політичної системи соціалізму та ринкових важелів. Еволюційна теорія приватизації.

5. Теорія «клієнталістської моделі» державного управління

Змістовно с-ма управлінських інновацій у Європі спрямована на трансформацію державного управління в механізм обслуговування потреб клієнтів-громадян, соціальних організацій, суспільства. Так звана «клієнталістська модель» державного управління впроваджується і вдосконалюється вже чверть століття і характеризується багатьма дослідниками як нова управлінська парадигма в діяльності органів державної влади. «Зміна парадигм вбачається у зміні способів дії та мислення. Влада як фірма з обслуговування, громадянин як клієнт, держава як ринок, дії уряду як конкуренція, муніципалітет як група аффілірованих компаній – ось до чого прагне зміна парадигм». Фокусом управлінських інновацій виступає бачення громадян як клієнтів, інтересам яких має бути підпорядкована вся діяльність держави

10. Суспільні функції держави та їх еволюція.

Суспіл. сутність дер-ви полягає в тому, що відображаючи в цілому загальну волю всіх громадян, вона таким чином визначає загальний напрям розвитку суспільства. Важливо назвати три аспекти, які визначають ступінь реалізації державою своїх суспільних функцій. Один - показник того, наскільки держава визначає загальні потреби, інтереси, цілі і волю громадян, другий – як вона враховує особливі інтереси кожного громадянина, громади чи інтереси окремих груп людей, які не вписуються в русло загальних суспільних інтересів. І третій аспект, яким чином держава забезпечує розвиток суспільства в цілому та поєднання суспільних та особистих інстересів.

Суспільні функції держави характеризуються наступними деякими загальними рисами. По-перше, зміст кожної функції держави складається із сукупності однорідних аспектів державної діяльності.

По-друге, суспільні ф-ї держави є більш ширшим поняттям, які відпо­відають основним, суспільно значимим напрямкам її діяльності, тоді як у функціях окремих виконавч. органів держави не завжди можна простежити соціальне призначення і сутність держави.

По-третє, суспільні ф-ї держави носять комплексний, систематизуючий і мобілізуючий характер, в яких знаходить своє вираження зусиль держави на вирішальних, життєво важливих напрямках її внутрішньої чи зовнішньої діяльності.

У функціях держави виражається її сутність, та реальна роль, яку держава відіграє в рішенні основних питань суспільного розвитку і насамперед у задо­воленні різноманітних інтересів населення країни. Функції держави встанов­люються в залежності від основних задач, що стоять перед державою на тім чи іншому етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих задач, Зміст задач держави визначається різними внутрішніми і зовнішніми факторами.

Політична – визначення політичного устрою, забезпечення політичної стабільності та відносин між політичними партіями, професійними союзами іншими суспільними інститутами. Правова – здійснює право творення, встановлюючи правові норми і приймаючи закони, що регулюють поведінку громадян. Організаторська – полягає у використанні організаційних важелів для здійснення владних повноважень, виконання рішень. Економіч- – є найголовнішою і направлена на виробленні та застосування економічних важелів впливу держави на підприємницьку діяльність. (Нормативна, Клієнтська, Власницьк,а Фінансово – розподільна, Гуманітарно – соціальн, Прогнозно – планова Ресурсно – розподільна Координаційно – синхронізуюча, Ліцензійно – дозвільна, Контрольно – санкціонуюча, Інвестиційно – технологічна, Сертифікаційно – стандартизаційна, Правозахисна, Охоронно – захисна, Еколого захисна, Медико – санітарна, Пропагандно – мотиваційна)Соціал- – включає задоволення потреб людей у роботі, житлі, підтримці здоровя, здійснення соціального захисту. Культурно-освітня функція держави спрямована на створення умов для задоволення культурних запитів людей, формування високої духовності. Зовнішн. Ф-ї – зв’язані з захистом території країни, підтримкою міждержавних відносин, інтеграції та глобалізації. (оборонна, дипломатична, зовнішньоекономічна).

Тобто, можна сформулювати наступний висновок, що значимість кожнаої суспільної функції держави для функціонування суспільства неоднакова, вона визначається історичною ситуацією на міжнародній арені та рівнем розвитку кожної країни окремо. Для окремих функцій держави основою є соціальна її сутність та цільові орієнтири.

Тільки на пізніших історичних етапах розвитку держави, тобто коли появляються соціально-майнове розшарування населення у класичних формах, виникає потреба виконання державою своїх внутрішніх функцій. Тобто можна зробити висновок, що з розвитком самої держави і розширюються коло функцій, які вона виконує. І навпаки, завдяки потребам виконання все більшої кількості функцій, і розвивається сама держава, значення якої для розвитку суспільства зростає.

Висновок. Зазначена вище еволюція суспільних функцій держави торкається в тій чи іншій мірі усі без винятку, сучасні держави. Разом з тим відбувається еволюція функцій, що охоплює лише окремі держави, особливо в економічній сфері, зокрема тоді, коли конкре­тні суспільства розвиваються в напрямку ринкової економіки, переходять від соціалістичних, розподільних відносин до товарно-грошових, від тоталітарних режимів до ліберально-демократичних.