- •1. Державне управління як суспільне явище.
- •2. Методи дослідження та види державного управління.
- •1. Загальні методи дослідження явищ і процесів управління;
- •3. Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації.
- •4. Принципи державного управління та його функції.
- •5. Особливості державного управління та його відмінність від приватного.
- •7. Держава як суб’єкт управління суспільними процесами.
- •8. Теорії виникнення держави та їх суспільна значимість. Основні риси держави.
- •9.Типологія держави, її устрою та вплив на управління
- •1. За формою правління держава:
- •2. За формою державного облаштування (устрою) :
- •3. По діючому державному (політичному) режиму:
- •75. Конституція України про державний устрій
- •12. Наукові школи та теорії державного управління.
- •Теорія «клієнталістської моделі» державного управління
- •10. Суспільні функції держави та їх еволюція.
- •71. Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
- •15.Японська модель державного управління.
- •11. Економічна культура та її складові.
- •13.Інституційні чинники та моделі державного управління.
- •14.Американська модель державного управління.
- •32. Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.
- •16.Європейська бюрократична модель державного управління.
- •17.Конституційно-правові засади розмежування гілок влади в Україні та їх реалізація.
- •77. Класифікація та види державного управління
- •18. Законодавча влада та державне управління.
- •19. Інститут Президента та його вплив на процес державного управління.
- •37. Контрольна влада у системі управління, її органи та форми діяльності.
- •20. Організаційна структура, функції та єдність виконавчої влади.
- •104.Стратегічне управління та формування програми діяльності органів державної влади.
- •39. Управління природними ресурсами та державними підприємствами.
- •31. Програмування як елемент державного управління: суть, методи, технологічні етапи та види.
- •26. Громадянин в державному управлінні. Взаємовідносини громадян і органів державного управління.
- •21. Судова влада та забезпечення законності в державному управлінні.
- •22. Регіональні особливості та регіональне управління: суть, цілі та специфіка.
- •23. Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави.
- •49. Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно активного населення.
- •24. Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.
- •25. Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- •27. Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.
- •28. Прогнозування: суть, функції, принципи та класифікація.
- •30. Характеристика параметрів прогнозу соціально-економічного розвитку України на коротко- та середньостроковий періоди.
- •47. Державне регулювання аграрного сектору економіки та торгівлі.
- •33. Субординація в організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
- •84. Місцеве самоврядування в Україні
- •34.Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
- •59. Складові менеджменту органу державної влади.
- •35. Управлінська діяльність: загальні риси, методи та технології.
- •46. Інноваційно-інвестиційна політика держави, методи та інструменти.
- •36. Процес прийняття рішень в державному управлінні та мотивація.
- •101.Державне регулювання аграрного сектору: суб’єкти, об’єкти, цілі, завдання, інструменти впливу
- •38. Роль самоврядування, громадських організацій та органів масової інформації в забезпеченні контролю.
- •48. Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •93.Управління державними фінансами та грошовою масою
- •41. Управління доходами та видатками держави.
- •42. Управління борговими зобов‘язаннями та забезпечення стабільності в суспільстві.
- •50. Діяльність держави щодо вразливих верств населення
- •43. Державне регулювання економіки, цілі, функції, методи та межі.
- •51. Національна безпека та її вплив на інститути держави
- •44. Регуляторна політика у сфері малого та середнього підприємництва.
- •67. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади.
- •45. Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
- •53. Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва.
- •52. Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •83. Типи та форми держави
- •54. Державне страхування в системі державного управління.
- •60. Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади.
- •55. Гуманітарна сфера та державна політика. Види політики та їх цілі.
- •94.Державне управління малими та середніми підприємствами: об’єкти, суб’єкти, завдання, інструменти та методи.
- •56. Специфіка управління сферами культури, ідеології та формування суспільної свідомості.
- •63. Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.
- •57. Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.
- •58. Вплив держави на розвиток охорони здоровя, молодіжної політики та інформаційного простору.
- •68. Раціоналізація державного управління.
- •61. Організаційна структура органу державної влади.
- •62. Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •64. Державна служба: організація, види функції та мотивація.
- •65. Державна кадрова політика.
- •69. Концептуальні засади реформування державного управління в Україні.
- •88. Різниця між державним та приватним управлінням
- •95.Конституційні засади безпеки життєдіяльності людини
- •70. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та кризових явищ.
- •Криза управління.
- •91. Конституційні засади державної служби України
- •72. Запровадження режиму економії в діяльності органів державної влади.
- •96.Ресурсне, інформаційне та правове забезпечення органів державної влади.
- •90.Соціальна політика: необхідність, сутність, об’єкти, суб’єкти.
- •73. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління.
- •76. Особливості західноєвропейської бюрократичної моделі
- •74. Конституційні засади прав та обов'язки людини. (це 2 розділ Конституції)
- •78. Держава, її особливості та причини виникнення.
- •79. Засади виконаввчої влади в Укр. (Кабінет міністрів ( конституція).
- •89.Державне управління державними підприємствами: суб’єкти, об’єкти, принципи, інструменти.
- •97. Приватний сектор
- •85. Теорії та школи ду
- •86. Засади законодавчої влади в Україні.
- •92.Функціональний аналіз і контролінг управління органів державної влади
- •98.Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва
- •100.Державна служба:функції, види, організація, мотивація.
- •102.Національна безпека: суб’єкти, визначення, принципи, складові.
- •103.Конституційні засади охорони здоров’я, фізичної культури, спорту.
- •29. Вплив методів прогнозування на вибір пріоритетів державного управління.
47. Державне регулювання аграрного сектору економіки та торгівлі.
Державне регулювання аграрного сектора економіки включає в себе застосування правових, адміністративних і економічних важелів, за допомогою яких регулюється діяльність аграрного сектора, визначаються подальші перспективи розвитку.
Відносно сільського господарства використовуються різні методи державного регулювання. Зокрема: податкове регулювання; грошово-кредитне регулювання; бюджетне регулювання; регулювання шляхом державного замовлення; цінове регулювання; соціальне регулювання; регулювання трудових відносин та оплати праці; регулювання охорони та відновлення навколишнього середовища; регулювання за допомогою обмежень; безпосереднє управління сільськогосподарськими підприємствами, що є державною чи муніципальною власністю.
Головним завданням державного регулювання у країнах з ринковою економікою в аграрні сфері є: підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів; обмеження виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції; обмеження монополізму у суміжних із сільським господарством галузях економіки.
Серед адміністративних методів державного впливу на аграрний сектор значне місце належить нормативно-правовій базі. Реформування аграрного сектора економіки супроводжується активним розвитком законодавчого забезпечення, на що вказує значна кількість нормативно-правових актів, прийнятих останніми роками з метою підвищення ефективності функціонування сільського господарства. Серед них Закони України: «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фіксований сільськогосподарський податок», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» тощо.
Крім того, слід наголосити, що аграрний сектор забезпечує продовольчу безпеку країни, що є одним зі стратегічних напрямків аграрних трансформацій. Система продовольчої безпеки базується на таких принципах: комплексність, системність, самозабезпеченість, незалежність, адекватність, стійкість. Дані принципи повинні першочергово враховуватись при проведенні державної аграрної політики щодо забезпечення продовольчої безпеки.
33. Субординація в організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
Домінуючими серед управлінських відносин органів виконавчої влади є субординації, оскільки в державному управлінні тільки спираючись на владу і використовуючи її важелі можна здійснювати державно-управлінський вплив.
Субординація – це «вертикальна» взаємодія сторін, коли одна сторона підпорядкована іншій, а також наявні владні повноваження у вищого рівня в системі управління щодо нижчого.
Підпорядкування (підлеглість) нерозривнопов’язане з владою.Водночас, стан (режим) підпорядкованості може мати різні ступені повноти.
Розрізняють наступні рівні підпорядкованості.
1. Повна підпорядкованість (підлеглість) передбачає наявність у вищого органу всіх або переважної більшості важелів керівного впливу,зокрема вирішення щодо підлеглого органу установчих питань, визначенняйого правового статусу, кадрових питань, здійснення контролюючих функцій, отримання звітності, застосування заходів відповідальності.
2.Часткова підпорядкованість існує, коли в організаційних відносинах наявні не всі, а лише деякі з важелів підпорядкування.
Виділяють також інші види підпорядкування, серед яких виокремлюють наступні.
• Загальне підпорядкування, за якого повноваження вищого органу неорієнтовані на конкретні питання керівництва об’єктом, що перебуває в такому підпорядкуванні.
• Безпосереднє підпорядкування виражається, насамперед, у відсутності між суб’єктом і об’єктом управління проміжних ланок.
Підзвітність – це обов’язки посадових осіб чи установ надавати інформацію про свої дії чи їх обґрунтування іншим.
За сутністю відносин, суб’єктами та інструментами підзвітність можна поділити на три основні види:
фінансова підзвітність – моніторинг інформації про розподіл, розміщення та використання фінансових ресурсів;
підзвітність за результатами – передбачає звіти про досягнення раніше поставлених цілей;
демократична підзвітність – інформування суспільства про виконання урядом передвиборчих обіцянок.
Підзвітність такох розподіляють за вектором її взаємодії на горизонтальну і вертикальну. горизонтальна підзвітність забезпечується всередині системи державного управління, коли контролні інституції наглядають за іншими. Вертикальна підзвітність здійснюється суб’єктами поза межами уряду.
Контроль – це функція, яку держава здійснює з метою перевірки дотримання і виконання поставлених завдань, прийнятих рішень та їх правомірності.
Залежно від обсягу контролю та характеру контрольних повноважень, існує загальний та спеціальний контроль.
Контроль як функція управління здійснюється майже всіма державними органами та їх посадовими особами. За умови, коли контроль не виділяється як основна їх діяльність, можна стверджувати, що вони здійснюють загальний контроль у межах своєї основної діяльності, не акцентуючи увагу на конкретній її ділянці.
В ході загального контролю увага приділяється не так конкретним питанням, як загальному стану, виконанню управлінських рішень, їх доцільності, законності діяльності.
Спеціальний контроль має предметне спрямування і проводиться за конкретною сферою або функцією управління. На відміну від загального, під час здійснення спеціального контролю проводиться більш глибокий аналіз реального стану, детальніше проводяться спостереження і перевірки виконання поставлених завдань, застосовуються заходи попередження та припинення неправомірних дій.
Залежно від часу проведення державного контролю він може бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним.