48. Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.

Об’єктом соцiaльної функцiї дeржaви є людинa, її життя тa здоров’я. Сутнiсть соцiaльної функцiї дeржaви стисло вирaжeнa у ст.3 Основного Зaкону. Згiдно з цiєю стaттeю людинa, її життя тa здоров’я, чeсть i гiднiсть, нeдоторкaнiсть тa бeзпeкa визнaються в Укрaїнi нaйвищою соцiaльною цiннiстю; прaвa i свободи людини тa їх гaрaнтiї визнaчaють змiст i спрямовaнiсть дiяльностi дeржaви; утвeрджeння й зaбeзпeчeння прaв i свобод людини є головним обов’язком дeржaви.

Вплив держави на розвиток соціальної сфери здійснюється через соціальну політику, як діяльності держави щодо створення та регулювання соці­ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, забезпечення соціальної справед­ливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Соціальна політика держави включає:

— систему правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе­ру із цілями економічного зростання

— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час­тині населення, вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив­ної зайнятості;

— з метою забезпечення соціальної справедливості держава здійснює розподіл і перерозподіл доходів населення та створення системи соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту­ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

— захист навколишнього середовища тощо.

Завдання соц. політики:

- довгострокові (перспективні) : обумовлюються пошуком оптимального співвідношення соц.-економ стабільн. з економ зростанням;

- короткострокові (поточні) : формуються в залежності від вихідних позицій сумпільства.

Принципи соціальної політики:

• Раціональність(досягнення найкращого співвідношення мети та засобів реалізації соц. Політики)

• Соціальна справедливість (однакові можливості для всіх членів суспільства)

• Соціальна безпека (передбачуваність певних життєвих ризиків)

93.Управління державними фінансами та грошовою масою

Фінансову базу державного сектору економіки складають доходи бюджету, спеціальні фонди та внутрішній та зовнішній державний борг країни. Пода́тки— це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством. Сутність податків виявляється в їхніх функціях: фіскальній, соціальній і регулюючій.

Розрізняють тверді(встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання незалежно від розміру доходу), пропорційні(діють в однаковому відсотковому відношенні до об’єкта податку без врахування зміни його величини), прогресивні(їх ставка підвищується зі зростанням доходу) і регресивні (ставка знижується зі зростанням доходу )ставки податків.

Прямі(сплачуються суб’єктами податків безпосередньо й прямо пропорційно платоспроможності) та непрямі податки(податки, які визначаються обсягом споживання і не залежать від доходу або майна платника-акцизи, митні збори, фіскальні монопольні податки).

Види податків: загальнодержавні та місцеві.

Управління грошовою системою. Суб’єктами управління грошовою масою є всі інституції, які встановлюють чи змінюють загальні умови функціонування грошового господарства. Найважливішою є ВРУ, яка ухвалює та змінює закони, що стосуються грошової сфери, як складової грошової та валютної системи. Такі закони регулюють задачі й повноваження центрального банку, уряду та фінансових інституцій, або створюють нові фінансові інституції з певними завданнями і повноваженнями.

Наступним важливим суб’єктом системної монетарної політики є органи виконавчої влади (Президент України, Кабінет міністрів України), які уточнюють та розширюють чинне законодавство, або створюють додаткові умови функціонування грошової сфери за допомогою указів, постанов, розпоряджень та інструкцій. Так само і центральний банк (Національний банк України) виступає в ролі суб’єкта системної монетарної політики, укладаючи довгострокові угоди з іншими центральними банками, що стосуються інтервенцій на валютних ринках

40. Державне управління корпоративними правами. Відповідно до Цивільного кодексу України (ЦКУ), корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, вони включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) конкретної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону.

Українські спеціалісти із корпоративного права визначають державні корпоративні права як: – акції, частки в статутному фонді господарських товариств, що належать державі;

– специфічний вид прав, які не можна віднести однозначно ні до зобов’язальних, ні до речових прав; – суб’єктивні права засновника (учасника) господарського товариства, що виникають унаслідок створення останнього і являють собою комплекс правомочностей управлінського та майнового характеру.

Управління державними корпоративними правами означає вплив на діяльність відповідних суб’єктів господарювання й воно пов’язане з необхідністю дотримання балансу інтересів суб’єктів корпоративних відносин і має враховувати інтереси зацікавлених осіб.

Механізми корпоративного управління умовно можна об’єднати у дві основні групи: внутрішні – організаційно-управлінський механізм, та зовнішні – організаційно-економічний механізм. Зовнішні механізми мають загальний характер для всіх акціонерних товариств. Внутрішні механізми враховують специфіку кожного конкретного АТ. Від того, яким чином реалізуються механізми корпоративного управління, залежить їх ефективність. Вищезазначені механізми корпоративного управління створюють правове поле для визначення повноважень, прав і відповідальності різних учасників корпорації й регулюють їх взаємовідносини.

До суб’єктів управління корпоративними правами держави належать: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна;органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України управляти об’єктами державної власності; уповноважені особи з управління корпоративними правами держави.

Відповідно до указу Президента України від 13 квітня 2011 року N 451/2011 державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном (Агентство держмайна України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Агентство держмайна України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави.

Основними завданнями Агентства держмайна України є реалізація державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави.

Управлінський вплив держава справляє через органи виконавчої влади шляхом приватизації, передачі в довірче управління, передачі в оренду, встановлення завдань державним товариствам, участі в органах управління акціонерних товариств, внесення майна до статутного фонду господарських товариств, передачі в господарське ведення та оперативне управління. Пряме управління здійснюється щодо таких казенних товариств і таких, пакети акцій яких належать державі.