5. Особливості державного управління та його відмінність від приватного.

Спрямованість державного управління обумовлена динамічною взаємозалежністю комплексу рис і факторів управлінської діяльності. Зокрема, виділяють такі риси державного управління, що розкривають його сутність:

1. Державне управління завжди являє собою певну організуючу діяльність, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за змістом відносини.

2. Необхідною умовою її виникнення є наявність суб’єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення управлінських функцій.

3. Для виникнення управлінських відносин, крім суб’єкта, у них повинен брати участь також і об’єкт (об’єкти), на діяльність якого спрямовується управлінський вплив суб’єкта.

4. Характер відносин, які виникають між ними, завжди є владним, а в умовах державного управління – державно-владним, при чому цими повноваженнями наділена завжди одна сторона – суб’єкт управління, а об’єкт управління є лише виконавцем вказівок і директив, що надходять від суб’єкта.

5. Організуюча діяльність державно-владного характеру полягає у виконанні та розпорядництві згідно з вимогами закону, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві.

6. Управлінський вплив, який виникає під час цієї організуючої діяльності і налагодження управлінських відносин, може мати різний за своїми параметрами характер: це і державне регулювання, і централізоване керівництво, і оперативне управління.

7. Цю діяльність можна певним чином поділити на етапи (цикли, фази), в основі класифікації якої є її функціональна природа і організація, робота з кадрами, керівництво, координація, звітність, складання та виконання бюджету.

8. Державне управління, функціонуючи у правовому полі чинного законодавства, у випадку його порушення, тягне за собою юридичну відповідальність.

Відмінність державного від приватного управління полягає у наступних фактрах:

• відмінність об’єкта - відмінність суб’єкта

• відмінність через систему впливу -по масштабах

• по функціях

Можна виокремити такі найхарактерніші ознаки державного управління:

1) виконавчо-розпорядчий характер;

2) підзаконність;

3) масштабність та універсальність;

4) ієрархічність;

5) організуючий характер.

7. Держава як суб’єкт управління суспільними процесами.

У міжнародному сенсі держава трактується як суб’єкт міжнародних відносин, якому властиві єдність: території; населення; суспільної влади.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:

1) всеохоплююча організація - об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

2) територіальна організація - об’єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

3) єдина організація, що об’єднує все суспільство як ціле, тоді як всі інші соціальні організації охоплюють лише окремі верстви населення;

4) офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами;

5) універсальна організація, бо об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя;

6) верховна організація - є вищим за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;

7) централізована організація – внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, і насамкінець – загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам).