- •1. Державне управління як суспільне явище.
- •2. Методи дослідження та види державного управління.
- •1. Загальні методи дослідження явищ і процесів управління;
- •3. Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації.
- •4. Принципи державного управління та його функції.
- •5. Особливості державного управління та його відмінність від приватного.
- •7. Держава як суб’єкт управління суспільними процесами.
- •8. Теорії виникнення держави та їх суспільна значимість. Основні риси держави.
- •9.Типологія держави, її устрою та вплив на управління
- •1. За формою правління держава:
- •2. За формою державного облаштування (устрою) :
- •3. По діючому державному (політичному) режиму:
- •75. Конституція України про державний устрій
- •12. Наукові школи та теорії державного управління.
- •Теорія «клієнталістської моделі» державного управління
- •10. Суспільні функції держави та їх еволюція.
- •71. Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
- •15.Японська модель державного управління.
- •11. Економічна культура та її складові.
- •13.Інституційні чинники та моделі державного управління.
- •14.Американська модель державного управління.
- •32. Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.
- •16.Європейська бюрократична модель державного управління.
- •17.Конституційно-правові засади розмежування гілок влади в Україні та їх реалізація.
- •77. Класифікація та види державного управління
- •18. Законодавча влада та державне управління.
- •19. Інститут Президента та його вплив на процес державного управління.
- •37. Контрольна влада у системі управління, її органи та форми діяльності.
- •20. Організаційна структура, функції та єдність виконавчої влади.
- •104.Стратегічне управління та формування програми діяльності органів державної влади.
- •39. Управління природними ресурсами та державними підприємствами.
- •31. Програмування як елемент державного управління: суть, методи, технологічні етапи та види.
- •26. Громадянин в державному управлінні. Взаємовідносини громадян і органів державного управління.
- •21. Судова влада та забезпечення законності в державному управлінні.
- •22. Регіональні особливості та регіональне управління: суть, цілі та специфіка.
- •23. Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави.
- •49. Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно активного населення.
- •24. Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.
- •25. Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- •27. Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.
- •28. Прогнозування: суть, функції, принципи та класифікація.
- •30. Характеристика параметрів прогнозу соціально-економічного розвитку України на коротко- та середньостроковий періоди.
- •47. Державне регулювання аграрного сектору економіки та торгівлі.
- •33. Субординація в організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
- •84. Місцеве самоврядування в Україні
- •34.Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
- •59. Складові менеджменту органу державної влади.
- •35. Управлінська діяльність: загальні риси, методи та технології.
- •46. Інноваційно-інвестиційна політика держави, методи та інструменти.
- •36. Процес прийняття рішень в державному управлінні та мотивація.
- •101.Державне регулювання аграрного сектору: суб’єкти, об’єкти, цілі, завдання, інструменти впливу
- •38. Роль самоврядування, громадських організацій та органів масової інформації в забезпеченні контролю.
- •48. Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •93.Управління державними фінансами та грошовою масою
- •41. Управління доходами та видатками держави.
- •42. Управління борговими зобов‘язаннями та забезпечення стабільності в суспільстві.
- •50. Діяльність держави щодо вразливих верств населення
- •43. Державне регулювання економіки, цілі, функції, методи та межі.
- •51. Національна безпека та її вплив на інститути держави
- •44. Регуляторна політика у сфері малого та середнього підприємництва.
- •67. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади.
- •45. Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
- •53. Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва.
- •52. Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •83. Типи та форми держави
- •54. Державне страхування в системі державного управління.
- •60. Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади.
- •55. Гуманітарна сфера та державна політика. Види політики та їх цілі.
- •94.Державне управління малими та середніми підприємствами: об’єкти, суб’єкти, завдання, інструменти та методи.
- •56. Специфіка управління сферами культури, ідеології та формування суспільної свідомості.
- •63. Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.
- •57. Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.
- •58. Вплив держави на розвиток охорони здоровя, молодіжної політики та інформаційного простору.
- •68. Раціоналізація державного управління.
- •61. Організаційна структура органу державної влади.
- •62. Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •64. Державна служба: організація, види функції та мотивація.
- •65. Державна кадрова політика.
- •69. Концептуальні засади реформування державного управління в Україні.
- •88. Різниця між державним та приватним управлінням
- •95.Конституційні засади безпеки життєдіяльності людини
- •70. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та кризових явищ.
- •Криза управління.
- •91. Конституційні засади державної служби України
- •72. Запровадження режиму економії в діяльності органів державної влади.
- •96.Ресурсне, інформаційне та правове забезпечення органів державної влади.
- •90.Соціальна політика: необхідність, сутність, об’єкти, суб’єкти.
- •73. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління.
- •76. Особливості західноєвропейської бюрократичної моделі
- •74. Конституційні засади прав та обов'язки людини. (це 2 розділ Конституції)
- •78. Держава, її особливості та причини виникнення.
- •79. Засади виконаввчої влади в Укр. (Кабінет міністрів ( конституція).
- •89.Державне управління державними підприємствами: суб’єкти, об’єкти, принципи, інструменти.
- •97. Приватний сектор
- •85. Теорії та школи ду
- •86. Засади законодавчої влади в Україні.
- •92.Функціональний аналіз і контролінг управління органів державної влади
- •98.Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва
- •100.Державна служба:функції, види, організація, мотивація.
- •102.Національна безпека: суб’єкти, визначення, принципи, складові.
- •103.Конституційні засади охорони здоров’я, фізичної культури, спорту.
- •29. Вплив методів прогнозування на вибір пріоритетів державного управління.
84. Місцеве самоврядування в Україні
Конституція України розглядає місцеве самоврядування як багатогранне та комплексне політико-правове явище, що характеризується з різних сторін. Перш за все, конституційні норми закріплюють місцеве самоврядування як важливу форму народовладдя, а принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування віднесено до засад конституційного ладу України (ст. 5, 7, 19, 38 тощо Конституції України).
Нормативне визначення місцевого самоврядування міститься в ст.. 140 Конституції, де воно характеризується як „право територіальної громади– жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста– самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи”.
Більш детальне визначення місцевого самоврядування дається в Законі “Про місцеве самоврядування в Україні”: “Місцеве самоврядування в Україні– це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади– жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста– самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України”.
Іншими словами, місцеве самоврядування виступає як своєрідна єдність прав і обов’язківдіяльність під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування передбачає, що наслідки за вирішення питань місцевого значення повністю лягають на систему місцевого самоврядування. При цьому органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть потрійну відповідальність: перед територіальною громадою; перед державою; перед фізичними та юридичними особами.
34.Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
Координація– складовий елемент державного управління, що виражає узгоджену дію та прийняття рішень суб’єктами управління стосовно необхідності вирішення відповідної проблеми. В основі координації покладено об’єктивно визначені функціональні взаємозв’язки між структурними органами державного управління, дія яки направлена на вирішення окремих питань, як в своїй логічній єдності направлені на досягнення відповідних цілей. Координація в управлінні означає узгодження діяльності суб’єктів управління (державних міністерств, комітетів, комісій і т.п.).
Між суб’єктами й об’єктами відношення можуть носити субординаційний та координаційний характер. Підпорядкування одного інтересам іншого приводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків — субординації. Ці відношення розрізняються за видами: пряме підпорядкування, непряме підпорядкування, подвійне підпорядкування та ін. Поєднання двох і більше дій одного рівня, які спрямовані на досягнення запланованого результату, приводить до встановлення горизонтальних зв’язків — координації. Ці відношення розрізняються за видами: узгодження, предметно-технологічна взаємодія тощо.
Між суб’єктами й об’єктами виникають управлінські відносини лише завдяки тому, що суб’єкти наділені відносно об’єктів владними повноваженнями, які дають змогу їм здійснювати свій управлінський вплив. Державно-управлінські відносини — це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі державного управління, діяльності свідомо-вольового та організаційного характеру, що встановлюються в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, визначається економічними та політичними основами суспільного устрою. Ці відносини можуть мати різний характер залежно від повноважень суб’єкта, ступеня самостійності об’єкта та інших чинників. Вони можуть бути формальними (субординації) й неформальними (координації), галузевими, міжгалузевими, територіальними тощо. Взаємне спілкування здійснюється за допомогою прямих (від суб’єкта до об’єкта) і зворотних (від об’єкта до суб’єкта) зв’язків. Прямий зв’язок сприяє процесу ухвалення рішень і забезпечує їх передачу на об’єкт, що управляється. Зворотний зв’язок, який несе інформацію про стан об’єкта і його реакцію на керівні рішення, підказує найбільш доцільні шляхи і засоби організації процесу регулювання його діяльності. Він сприяє підвищенню ефективності обміну управлінською інформацією.
Централізовано визначена система вертикальних та горизонтальних зв’язків базується на координації та реодинації діяльності. Реординація – процес реорганізації координації за ініціативою суб’єктів управління. Мова йде про те, що всякий координаційний зв’язок може вступати в свою суперечність внаслідок невідповідності завданням, що виникли перед державним управлінням. Так, наприклад, при виникненні техногенних катастроф, на державному рівні може бути створений координаційний комітет по ліквідації наслідків стихійних лих ( паводків, пожарів, епідемів тощо). Координаційні комітети можуть створюватись як на державному так і на міждержавному рівнях. Так було в 2006 році при виникненні в Китаї свинячого грипу, для локалізації якого було сформованому міжнародну координаційну комісію. На постійній основі діє Координаційний комітет з експортного контролю, метою якого є координація обсягів експорту товарів та технологій в окремі країни, в яких порушуються права людини. В систему контролю означеної організації підпадають передові технології, які можуть бути використання для воєнних цілей. Сюди відносяться озброєння та військова техніка, устаткування, що використовується в ядерній енергетиці, тощо.