28. Культурологічні та історіосоціальні концепції (Тойнбі, Гантінгтон)

Арнольд Тойнбі є істориком XX століття. Його численні праці присвячені розвитку світової культури. Він докладно описував різні культури (в термінології Тойнбі - «цивілізації») та створив загальну концепцію розвитку культури.

Заслуга Тойнбі полягає в тому, що він розкрив діалогічну сутність розвитку культури у своїй концепції «Виклику і Відповіді». Не знайшовши детермінованих, «неживих» причин зародження і розвитку цивілізацій, Тойнбі пояснює все через міф про спокусу тварі Божої Дияволом.

Тойнбі виділяє два шляхи виникнення цивілізацій: через мутацію примітивного суспільства і через відчуження пролетаріату від правлячої меншості раніше існуючих цивілізацій. він виділив п'ять основних стимулів, які можуть позитивним чином вплинути на успішний генезис цивілізації.

1.Стимул природного середовища a) Стимул марної землі б) Стимул нової землі

2.Стимул оточення a) Стимул удару (реакція на напад) б) Стимул тиску ("форпост") в) Стимул обмеження (бідність, рабство, національна дискримінація) Отже стимули можуть бути як природними, так і соціальними. Стадія розпаду, по Тойнбі, є серією невдалих відповідей на один і той же виклик, який призвів до надлому цивілізації. У соціальному плані на стадії розпаду відбувається розщеплення суспільства на три складові:1. Правляча меншість 2. Внутрішній пролетаріат 3. Зовнішній пролетаріат.

Самуель Філліпс Гантінгтон фахівець у галузі порівняльної політології та транзитології — розділу політології, який вивчає перехід від авторитаризму до демократії. Дослідженням проблем громадянського суспільства, присвячені його статті "Зіткнення цивілізацій" і книга Зіткнення цивілізацій і переділ світового порядку". Ідеї ​​Гантінгтона відображають специфіку культурного есенціалізму як напряму політичного аналізу проблем глобального розвитку. Однією з особливостей даного підходу є положення про пріоритетність культурологічних факторів глобального розвитку. Так, визначаючи характерні риси нової фази глобальної історії, Гантінгтон зазначає, що фундаментальними джерелами конфлікту в сучасному світі є не економічні чи ідеологічні чинники, а насамперед культурні.

Отже істотним недоліком культурного есенціалізму є нехтування дослідженням історичних і політичних процесів, що обумовлює формування в політичній науці уявлень про культуру як системі орієнтацій і цінностей, що відрізняється спільністю, постійністю і перманентно відтворення в соціумі.

29. Загальні особливості української філософії та етапи розвитку.

У силу своєрідних умов історичного розвитку нашого народу філософія як окрема форма суспільної свідомості у межах його культури виділяється лише в ХVІІ ст. До цього часу, крім пам’яток Київської Русі, лише несистематизовані філософські ідеї, що складають теоретичний підтекст інших видів духовної творчості, утворюють філософську культуру в Україні. Особливостями вітчизняної філософії є те, що вона, по-перше, відтворює з певним часовим зміщенням усі основні етапи розвитку європейської філософії; по-друге, аж до ХVІІ ст. вона розвивається в різних жанрах писемності; по-третє, тривалий час була російськомовною. Визначальними її рисами були: антеїзм (усвідомленість єдності людини з природою, черпання сил у Землі, природи); екзистенціоналізм (заглибленість у внутрішнє буття людини); кордоцентризм або “філософія серця” (серце – емоційно-вольова сутність людини). Основним способом буття цієї філософії був переважно софійний.

Керуючись особливостями розвитку вітчизняної філософії та її характерними рисами, правомірно визначити такі основні її етапи: - докласичний період (філософська думка періоду Київської Русі; філософські ідеї на етапі становлення української народності; ідеологія передбуржуазних рухів, формування гуманістично-реформаційних ідей);

- класичний період (філософія Києво-Могилянської академії; філософія українського Просвітництва; університетська філософія ХІХ ст.);

- некласичний період (філософські ідеї українського романтизму першої половини ХІХ ст., натуралістично-позитивістські ідеї другої половини ХІХ ст., новітня українська філософія).

З самого початку свого зародження соціально-філософська думка нашого народу мала не умоглядний характер, а переслідувала конкретні соціально-політичні цілі і завдання. Звідси бере свій початок переважання у вітчизняній суспільній думці інтересу до проблем філософії історії, до моральної проблематики, до питань, безпосередньо причетних до осмислення суспільно-політичного буття (Ілларіон “Слово про закон і благодать”; літопис “Повість временних літ”). З іншого боку, в найдавніший період нашої суспільно-філософської думки зароджується якнайпильніша увага до людини, закладаються підвалини гуманістичної традиції (Володимир Мономах “Повчання дітям”).

Тільки на початку 20-х років ХХ ст. культурно-філософське життя в Україні певною мірою почало відроджуватись. На цей період випадає дискусія “механістів” та “діалектиків”. Робиться акцент на необхідності єднання філософії та природознавства.