54. Основні закони діалектики

Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку.

Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку. Боротьба протилежностей — це процес їх взаємовиключення у рамках єдності, конкретний механізм якого визначається природою явища, що розвивається; Діалектична суперечність — це не просто відношення одвіку даних протилежностей, а сутнісний процес. В загальній формі це означає, що предмет має розумітися як єдність протилежних визначень: теза — антитеза — синтез.

Закон заперечення заперечення. «...Для кожного виду предметів, як і для кожного виду уявлень та понять,— писав Ф. Енгельс,— існує свій особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому виходить розвиток».Діалектичне заперечення відносно конкретного явища являє собою його перехід у свою протилежність. Закон заперечення заперечення і виступає законом зв'язку таких етапів у розвитку явища, які постають як його переходи в протилежність

Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває. механізм формоутворення нового, ще не існуючого.

Категорія якості постає перш за все методологічною основою процедури виділення об'єкта пізнання. Як вихідний пункт категоріального визначення об'єкта пізнання зазначена категорія є передумовою подальшого руху категорій. Але це стає можливим тому, що пізнання якісної визначеності предмета—суперечливий процес, відображений та узагальнений у самій категорії якості. У найнагальнішому вигляді пізнання якісної визначеності тієї чи іншої речі йде від відображення нерозчленованої, відчутно-конкретної специфіки як певної цілісності до виявлення її багатозначних властивостей, і від них — до виявлення їх внутрішнього зв'язку.

55. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне та методологічне значення.

Діалектика – метод філос.., що досліджує категорії розвитку. Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.ін.

Основні діалектичні категорії:

- Сутність і явище(відображають загальні форми предметного світу і його пізнання людиною).

- Зміст і форма(у взаємозв'язку зміст: будучи визначальною стороною цілого, являє єдність усіх складових елементів об'єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків, суперечностей і тенденцій, а форма є спосіб існування і вираження змісту).

- Випадковість і необхідність (конкр. уявлення про характер залежності явища, висловлюють різні аспекти, типи зв'язків, ступінь детермінованості явища).

- Причина і наслідок (відображають одну з форм загального зв'язку і взаємодії явищ).

- Можливість і дійсність (відображають 2 основні ступені розвитку кожного предмета чи явища в природі, суспільстві і мисленні).

- Одиничне, особливе і загальне (Одиничне - певне, обмежене в просторі та часі тіло, річ, система речей даної якості, що розглядаються в їх відношенні, як до самих себе, так і до світу в цілому по їх якісній визначеності; межа кількісного розподілу даної якості; Особливе - категорія, що виражає реальний предмет як ціле в єдності і співвіднесенні його протилежних моментів - одиничного і загального; Загальне - відображення об'єктивної єдності різноманітних явищ природи і суспільства, у свідомості людини).

Висновок: категорії діалектики — універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв'язки, властивості й відношення, що мають місце в об'єктивній дійсності. В категоріях сконцентровані досвід і предметно-практична діяльність багатьох поколінь людського суспільства.