Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП 2

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ НАД ЛІРИЧНИМИ ТВОРАМИ 5

1.1 Літературознавчі засади вивчення лірики 5

1.2 Методичний аспект вивчення лірики в школі 13

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 20

2. ВИВЧЕННЯ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ В. СОСЮРИ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ 21

лірика сосюра література школа 21

2.1 Вивчення біографічного матеріалу митця та його особливості 21

2.2 План-конспект уроку літератури з теми «Образ матері у творчості Володимира Сосюри» 26

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 33

ВИСНОВКИ 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 37

ВСТУП

Ліричні твори мають дуже давню історію. Вперше вони з’явились ще у VI-VII ст. до н.е. Але ще й досі не існує єдиного методу, за допомогою якого вивчення ліричних творів буде не таким складним. Вивчення лірики викликає багато труднощів тому, що невеликі за змістом твори несуть у собі багатий духовний світ поета. І ця ситуація пояснюється естетичною не підготовленістю до сприйняття ліричного твору, невмінням отримувати естетичну насолоду від його звучання, мови, не розуміння специфіки лірики як літературного роду. Лірика є вираженням думок, почуттів, переживань автора. Щоб зрозуміти ліричний твір, треба увійти в непростий світ авторських емоцій та фантазій.

Ліричні поезії відзначаються підвищеною емоційністю (бо ж змістом є внутрішній світ людини) та метафоричністю (бо в невеликому творі зображально-виражальна місткість кожного слова має бути особливо вагомою, яскравою і неповторною). Крім того, в ліриці питома вага стилістичних засобів експресії вища, ніж в епосі. На підсилення естетичного враження «працюють» також фонічні та версифікаційні засоби. Концентрація однакових голосних чи приголосних є поширеним явищем і в прозі, і в поезії, і в народних піснях.

Труднощі сприйняття ліричного твору обумовлені ще й тим, що мова поезії в більшій мірі умовна, ніж мова прози, адже в житті ніхто не говорить віршами.

Уже багато років науковці намагаються знайти методи, за допомогою яких сприймання учнями ліричних творів матиме найкраще результати. Складність полягає у тому, що емоційно забарвлений твір кожний учень сприймає по своєму, у кожного виникають свої почуття, емоції, думки. І тому дуже важко передбачити за допомогою яких з багатьох методів вдасться заінтересувати дітей вивченням лірики. Над вирішенням цієї проблеми працюють багато літературознавців і методистів, серед яких можна виділити Г.Л. Токмань [1], А.М. Лисовський [2], А.С. Дегожська [3], Л.Ф. Мірошніченко [4], Н.Є. Миропольська [5], О.В. Карсалова [6], М.А. Рибникова [7], Є.А. Пасічник [8], В.Я. Неділько [9], А.І. Ліпкина [10] та інші. В їхніх роботах можна відмітити велику різноманітність методів для вивчення ліричних творів.

Одне з основних завдань вчителя – прищепити учням любов до української літератури, і до поезії зокрема, навчити їх розуміти ліричний твір, залучити їх до високого духовного ладу справжньої культури. Привчати учня розуміти, відчувати, любити поезію, лірику – це три різні завдання, і засоби для їх досягнення різні. Аналіз ідей, які лежать в основі того або іншого ліричного твору, розширює розуміння, привчає бачити в літературному тексті акт думки, що вимагає від читача зустрічних інтелектуальних зусиль.

Актуальність дослідження полягає у тому, що й досі вивчення ліричних творів на уроках літератури викликає багато труднощів. Перед вчителем постає проблема як найглибше розкрити зміст твору, щоб донести учням найглибші почуття, які автор за допомогою свого твору намагався передати, щоб учні не залишилися байдужими до ліричних творів і щоб подальше вивчення лірики не викликало у них труднощів.

У школі за допомогою лірики ми можемо навчити бачити прекрасне в буденному. Але найголовніше, саме лірика може навчити учнів таким відчуттям як ніжність, любов, співчуття, радість, співпереживання. Тому зараз дуже важливо приділяти увагу вивченню поезії, ліричних творів в школі.

Лірика звертається безпосередньо до відчуттів людини, її духовного світу. Читаючи ліричні твори, школярі вчаться розуміти особливості людського характеру, сокровенні рухи душі, оцінювати з погляду високих етичних критеріїв свої вчинки. Тому поезія володіє великою силою впливу на розуми і серця людей. Особливо потребують залучення до лірики учні старших класів, оскільки саме в цьому віці активно формується особа, її етичні і естетичні уявлення.

Непростим завданням учителя є також здатність навчити учнів відчувати і бачити красу в звучанні, в ритмомелодиці вірша, в його композиції, строфічній будові, ритмічних повторах.

Об’єктом дослідження є процес вивчення ліричних творів у школі.

Предметом нашої курсової роботи є особливості вивчення ліричних творів Володимира Сосюри на уроках літератури.

Мета дослідження – пошук методів та найбільш ефективних умов для організації роботи над вивченням ліричних творів на уроках зарубіжної літератури. Об’єкт, предмет, мета дослідження обумовили вирішення наступних задач:

• проаналізувати і розкрити поняття «лірики»;

• виявити різноманітність методів щодо вивчення ліричних творів;

• розглянути принципи аналізу ліричного твору в школі;

• виявити особливості творчості В. Сосюри.

Методологічною основою курсової роботи є комплекс таких методів дослідження:

• теоретичні методи дослідження;

• емпіричні методи дослідження (розробка плану-конспекту уроку).

Важливим для нас є також аналіз комплексу літературознавчих та методичних джерел, критичних поглядів і концепцій відомих дослідників та науковців з проблеми шкільного вивчення ліричного твору, їх творчий синтез і т.п. Наукова новизна полягає в тому, що в курсовій роботі розглядаються основи роботи над ліричним твором в школі.

Структурно курсова робота складається зі вступу, двох розділів основної частини, які відповідають задачам дослідження, висновку та списку використаної літератури.

1. Теоретичні основи роботи над ліричними творами

1.1 Літературознавчі засади вивчення лірики

Лірика – це відвіку стале позначення одного з трьох родів в художній літературі, в його відмінності від двох інших родів – епосу і драматургії. Це слово походить від старогрецької назви одного із струнних щипкових музичних інструментів – ліри, подібної до староруських гусел. Під акомпанемент її звуків стародавні греки співали свої пісні.

Сьогодні термін «лірика» має достатньо багато визначень, які можна знайти, зокрема, у таких авторів як Г.Л. Абрамович, Ф.М. Головенченко, Т.І. Сильман та ін. Ці визначення в дуже багатьох роботах отримують швидше описово-психологічний, ніж методологічний характер.

Наприклад, Г.Л. Абрамович у «Вступі до літературознавства» дає таке визначення лірики: «Епічний спосіб був заснований на відтворенні зовнішнього по відношенню до письменника світу. Ліричний – на безпосередньому виразі поетом думок і відчуттів, викликаних тими або іншими явищами життя» [11, с. 46]. У роботі Ф.М. Головенченко «Вступ до літературознавства» ми зустрічаємо таке визначення: «Лірика – поезія, що виражає хвилювання, відчуття, настрій людини» [12, с. 260].

Т.І. Сильман дає подібне визначення творам ліричного жанру: «лірика моделює стосунки між особою і навколишнім світом через парадигму суб'єктивного переживання і з установкою на виявлення справжньої суті цього відношення, що переживається» [13, с. 27].

Погляд на лірику як на особливе мистецтво послідовно розвиває сучасний дослідник В.В. Кожинов. «Лірична поезія глибоко своєрідна форма мистецтва слова, що принципово відрізняється від епічної поезії і, тим більше, прози. Лірика і епічне оповідання – це, по суті, різні мистецтва» [14, с. 5], – вказує літературознавець.

Як своєрідне і дуже складне мистецтво розглядає ліричну поезію Т.І. Сильман: «Вірші, особливо ліричні, є стислою і суміщеною формою звуку – словесного мистецтва, причому на кожному відрізку ліричного простору слово і словесний ряд стають вмістищем одночасно і логіко-понятійного, і образного, і емоційно-оцінного, і ритміко-звукового початку» [13, с. 47-48].

Визнання за лірикою статусу самостійного, хоча і тісно пов'язаного з іншими видами словесної творчості мистецтва, веде до необхідності визначити її місце не тільки усередині літературного ряду, але і серед інших мистецтв. У рішенні цього питання поки багато суперечливого і неясного. Одні автори відносять ліричну поезію до виразних мистецтв. Наприклад, В.В. Кожинов в роботі «Книга про російську ліричну поезію 19 століття» пише: «Ліричний вірш – на відміну від новели, повісті, роману, поеми – заснований не на зображенні, а на виразі того або іншого переживання і, ширше, світовідчування» [14, с. 6].

Традиція розглядати ліричну поезію як самостійне мистецтво йде в далеке минуле. Стародавні греки відносили лірику до мусичеського мистецтва, тому що ліричні вірші тоді не вимовлялися, а співалися під акомпанемент музичних інструментів. Спочатку до лірики відносили лише ті пісні, які супроводжувалися грою на лірі. Зі звільненням ліричного слова спочатку від музичного супроводу, а потім і від мелодії, лірика все тісніше зближується з іншими видами словесної творчості і сам термін набуває більш розгорнуте значення. У широкому сенсі в даний час в лірику включають і віршовані, і прозаїчні твори, пронизані ліричним світовідчування. Але, проте, як зазначає М.А. Палкін «коли говорять про лірику, то найчастіше мають зважаючи на не ліричну прозу, а ліричні вірші» [15, с. 3].

Важливим для нас також є питання про предмет і зміст лірики. Цьому питанню в сучасній літературі приділено достатньо багато уваги. Так, на думку Т.І. Сильман, «ліричний вірш є підсумком збагнення якогось змісту, суті якогось предмету, факту, явища, події внутрішнього життя, «схоплюванням» якоїсь істини» [13, с. 29]. На думку М.А. Палкіна, «уявлення про лірику як про літературний рід, в творах якого все або майже все зводиться до виразу внутрішнього світу самого поета, стійко тримається і в сучасній теорії літератури» [15, с. 22].

Продовжуючи далі розмову про зміст і предмет лірики, вважаємо доречним торкнутися питання і про особливості форми. Якнайповніше воно розкрите в роботі Т.І. Сильман: «Ліричний вірш – як тематично, так і в своїй побудові – відображає особливий, гранично напружений стан ліричного героя. Лаконізм вислову є, таким чином, одне з істотних – ніяк не зовнішніх, а внутрішніх – вимог, які пред'являються ліричному віршу самою його жанровою специфікою...» [13, с. 6].

Ліричний вірш, відображаючи саму мить пізнання істини, момент її «схоплювання», обов'язково має бути коротким. В цьому відношенні він декілька нагадує інші жанри, що також відрізняються своєю стислістю, як наприклад, прислів'я, приказки.

Кажучи про лірику необхідно пам'ятати, що вона не однорідна, оскільки жанр визначає методику роботи над ліричним віршем. Проте, аналіз літератури дозволяє зробити висновок про відсутність ділення по жанрах. Лише у роботі М.А. Палкіна ми зустрічаємо розмежування лірики по жанрах. Він вважає, що особливе значення для розмежування має «характер і спрямованість відчуття, яке є переважаючим для того або іншого ліричного жанру» [15, с. 101]. Автор виділив три емоційні стани, що характеризують відношення ліричного суб'єкта до навколишнього світу: «схвалення, жаль і огида» [15, с. 101]. М.А. Палкін вважає, що на основі цих трьох переживань виникли і розвинулися ліричні жанри, що набули найбільш широкого поширення в європейських літературах з часів античності гімн (і його різновид – ода), елегія, сатира.

У Г.Н. Поспєлова в його роботі «Лірика: Серед літературних родів» виділено декілька видів лірики. До цього питання він підходить з погляду соціальної свідомості: «Всі особливості лірики як роду художньої літератури витікають з того, що у неї є свій, особливий предмет ідейного пізнання і художнього відтворення і що таким предметом в ній є не характерність соціального буття людей, як це завжди буває в епосі і драматургії, але характерність їх соціальної свідомості» [16, с. 62].

Г.Н. Поспєлов виділяє наступні види лірики: медитативна, медитативна образотворча і власне образотворча. В перших двох з цих своїх різновидів лірика може бути по перевазі «звернена до самоаналізу, містити в собі емоційну або розумову рефлексію» [16, с. 64]. Літературознавець вважає, що як би не були різні види ліричних творів і як би не змінювались вони історично в розвитку всього літературного ліричного роду, істотні властивості і закономірності останнього в його відмінності від епічного все ж таки з найбільшою виразністю виявляються в медитативній ліриці.

Твори медитативної лірики є «відтворенням тих або інших станів і процесів внутрішнього світу, які мають абсолютно самостійне узагальнююче значення. Це – емоційні монологи, відчужені в тексті творів від якої-небудь індивідуалізованої конкретності буття. Зміст творів медитативної лірики не є прямим, адекватним виразом переживань поета, що емпірично протікають в його свідомості. Якби це було так, то медитативна лірика була б психологічною фактографією, яка не мала б узагальнюючого значення, не усвідомлювала б і не підсилювала б характерності свого предмету. Тоді вона мала б значення тільки для самого поета і його найближчого побутового оточення. Це і буває в так званих «віршах на випадок». Але лірика – це також мистецтво, що творчо типізує життя. Переживання, відтворені в ліричній медитації, є не емпіричною реальністю духовного життя окремої особи, але істотні властивості внутрішнього світу якогось соціального середовища і епохи, усвідомлені в світлі ідеологічних інтересів поета і розкриті їм з особливою виразністю і силою в деякій вигаданій своїй індивідуалізації» [16, с. 67-68].

Навіть тоді, коли ліричні твори нібито позбавлені медитативності і зовні в основному описові, вони тільки за тієї умови виявляються повноцінно художніми, якщо їх описовість володіє медитативним «підтекстом». «Тоді емоційно-узагальнююча думка поета виявляється або в ясно відчутній експресивності опису, або ж в якому-небудь медитативному зачині, або кінцівці, або в чому-небудь іншому, тому подібному. Тоді вона як би осяває весь опис своєю емоційною узагальненістю. Щось подібне відбувається і в оповідній ліриці. У ній, як і в епосі, оповідання вимагає, звичайно, якихось персонажів, їх дій і стосунків, з яких складається якась подія. Тільки зображаючи все це, художня мова і стає оповідною. Проте для того, щоб оповідання виявилося все ж таки ліричним (навіть і не ліро-епічним), необхідно, щоб воно було дуже коротким і при своїй стислості відчутно експресивним, а через все це – приховано, приховано медитативним» [16, с. 158].

У творах відвернуто-медитативної лірики ідейні інтереси ліричного суб'єкта направлені на зовнішній світ і, перш за все, на стосунки і обставини соціального буття. Це і розширює пізнавальні можливості лірики. «Але якщо в епічній творчості соціальне буття буває не просто предметом пізнання, але і предметом творчої типізації, то в творах медитативної лірики соціальне буття людей не типізується. Типізується ж в них характерність соціальної свідомості того або іншого середовища, країни, епохи за допомогою її втілення в безіменному ліричному суб'єктові» [16, с. 83].

Емоційні роздуми ліричного суб'єкта про його власний внутрішній світ, якщо вони залишаються цілком медитативними, в більшості випадків досить швидко вичерпують себе, їх віршований вираз виявляється зазвичай дуже коротким. Г.Н. Поспєлов робить звідси висновок: «рефлексивно-медитативна лірика, а в якійсь мірі і медитативна лірика взагалі, зазвичай насилу утримується в своїх власних межах і часто тяжіє до того, щоб вийти за ці межі в світ наочної зображальності» [16, с. 100]. Так виникає медитативно-образотворча лірика, яка в історії світової поезії займає, поза сумнівом, кількісне набагато більше місце, ніж власне медитативна лірика.

У творах медитативно-образотворчої лірики роздуму ліричного суб'єкта не тільки розкривають його емоційний стан і розвиток його думки, але відтворюють явища зовнішнього, об'єктивного світу. Тим самим «лірична медитація розвиває в собі свій власний світ наочної зображальності, іноді дуже багатий і різноманітний» [16, с. 102].

Існує також лірика власне образотворча, вона може бути описовою або ж оповідною, найчастіше описово-образотворча. В більшості випадків предметом пізнання і зображення в ній бувають види природи або, інакше, «пейзажі». Пейзажна лірика, за визначенням Г.Н. Поспєлова, – «це словесне мистецтво, і в ній знаходять свій особливий вираз всі основні властивості мистецтва. Це відноситься, перш за все, до її тематики. Поети зображають види природи, роблять їх основними темами своїх віршів не із-за краси цих видів, а із-за їх характерності» [16, с. 118].

Важливе місце в характеристиці специфічних особливостей лірики займає лірична образність, оскільки саме в художніх образах полягає основна загадка мистецтва. Слід відразу обмовитися: деякі автори кажучи про це, використовують термін «образ» (В.Ф. Огнєв, Б.П. Городецький), інші – «ліричний герой» (Т.І. Сильман, Л.І. Тимофєєв, Б.О. Корман). Але Г.Н. Поспєлов не згоден ні з тими, ні з іншими, він висловлює думку, що таке позначення не відповідає особливостям предмету. Він вважає невдалим і термін «ліричний персонаж»: «Персонаж – це «буттєво» індивідуалізована особа, а в медитативній ліриці немає такої індивідуалізації» [16, с. 71]. Тому Г.Н. Поспєлов пропонує називати суб'єкта ліричної медитації «ліричним суб'єктом». Ми надалі користуватимемося терміном «ліричний герой», оскільки він найбільше використовується в школі.

Ми говоримо: поезія мислить образами. У більшості сучасних наукових робот про лірику, своєрідність ліричного образу зводиться до того, що образ представляється як образ відчуття або переживання. «Основним вмістом образу в ліриці, – вважає Б.П. Городецький, – стає не стільки особа, предмет або яке-небудь інше явище зовнішнього світу, скільки викликане ними відчуття або той або інший відтінок його, які передаються в ореолі наочних конкретних асоціацій із зовнішнього світу» [17, с. 6]. З погляду В.Ф. Огнєва «Образ – це ніби згорнута думка» [18, с. 60]. М.А. Палкін вважає ліричну образність багатошаровою: «Її зовнішній, безпосередньо сприйманий шар – словесно-мовний. Сприйнявши образну мову автора або вигаданого ліричного персонажа, читач проникає в другий шар – образ, що говорить, а через нього і його мова осягає образи тих предметів і явищ, в оточенні яких знаходиться ліричний герой» [15, с. 21].

Дуже цікавою нам здалася думка М.А. Палкіна виділити три різновиди ліричного образу: образ – переживання; образ людини, якій належить переживання; образи наочного світу, які викликають хвилювання. У складі ліричного твору ці образи не відособлені один від одного, а існують як органічна цілісність словесно-образного вислову» [15, с. 16].

В даний час термін «ліричний герой» має декілька значень. У широкому значенні ліричним героєм називають образ будь-якої людини, що знаходиться в центрі ліричного вірша. Так, в літературознавчому словнику термінів мовиться: «Ліричний герой – це образ такого героя в ліричному творі, переживання, думки і відчуття якого відображені» [19, с. 73]. Про ліричного героя як про «рідного брата» епічного і драматичного героїв пише в «Нотатках про лірику» Т.І. Сильман [13].

У вужчому сенсі ліричний герой розуміється як образ поета, яким він предстає в сукупності своїх ліричних віршів. Саме такий зміст вкладає в цей термін Л.І. Тимофєєв: «Поняття ліричного героя – кінець кінцем це поняття, що виникає не в творчому процесі, а в процесі його сприйняття, дозволяє побачити поета у повноті його творчого розвитку, у всьому його значенні» [20, с. 226].

Неповторна цінність лірики полягає в тому, що, сприймаючи і запам'ятовуючи ліричний вірш, читач ототожнює себе з ліричним героєм: він не споглядає, а творить новий художній світ, в якому факти реального життя збагачуються фантазією, а поетична вигадка закріплює враження повсякденного буття. Тим самим особистий духовний досвід читача (учня) залучається до духовного досвіду всього людства.