Висновки до розділу 1

Отже, з першого розділу, в якому ми досліджуємо проблему вивчення лірики, можна зробити такий висновок.

Предметом уваги лірики, як і інших літературних родів, є характер людини, її духовне життя. Ліричний твір – це, перш за все, картина внутрішнього життя людини, її індивідуальних конкретних переживань.

Лірика звертається безпосередньо до відчуттів людини, її духовного світу. Читаючи ліричні твори, школярі вчаться розуміти людський характер, сокровенні порухи душі, оцінювати з погляду високих етичних критеріїв свої вчинки. Тому поезія володіє великою силою впливу на розум і серця людей. Особливо потребують залучення до неї учні, які вчаться у старших класах, оскільки саме в цьому віці активно формується особа, її етичні і естетичні уявлення.

Лірика як літературний рід протистоїть епосу, і драматургії, тому при її аналізі слід надзвичайно зважати на родову специфіку. Якщо епос і драма відтворюють людське буття, об'єктивну сторону життя, то лірика – людська свідомість і підсвідомість, суб'єктивний момент.

Вивчення ліричних творів – одне з складних питань методики. Сприйняття лірики дається учням набагато складніше, ніж засвоєння епосу і драми, оскільки поетичні образи відрізняються невимірно більшою узагальненістю.

Вирішальна умова успішного вивчення ліричних творів полягає в правильному, методично обґрунтованому виборі прийомів аналізу з урахуванням особливостей твору, що вивчається.

2. Вивчення ліричних творів в. Сосюри на уроках літератури лірика сосюра література школа

2.1 Вивчення біографічного матеріалу митця та його особливості

Існує ціла низка причин, з яких шкільне вивчення української літератури неможливе без розгляду життєвого та творчого шляху митця. Перш за все тому, що біографія – це ключ до творчості.

Б. Степанишин вказує та той важливий момент, що «висококваліфікований вдумливий читач може пізнати особистість письменника – його світогляд, мораль, уподобання, характер, вдачу (темперамент), ставлення до природи і суспільства та інші грані – з самих його творів» [21, с. 179]. Натомість учень ще не володіє таким читацьким рівнем, тому для нього потрібне спеціальне вивчення біографії.

Життєпис письменника – це і можливість збагнути його епоху, час життя, адже більшість митців (і в цьому сила нашої літератури) були ще й активними громадськими діячами.

Вивчення біографії має і культурологічну цінність. За словами О. Демчука, належне ознайомлення з життєвим шляхом письменників – це й своєрідна енциклопедія нашої культури [22].

Проте чи не найбільший потенціал має біографія як засіб морального та світоглядного виховання учня. На це вказують практично всі методисти.

На матеріалах життєвого шляху письменника можна формувати у молодого покоління кращі моральні якості – любов до праці, рідного краю, свого народу, чесність, принциповість, високу ідейність. Ще в 1891 році визначний методист В. Острогорський, автор книжки «Двадцять біографій взірці російських письменників», адресованої молоді, зазначав, що ознайомлення життям відомих митців допоможе підростаючому поколінню самовдосконалюватися, стимулюватиме його творчі сили, облагороджуватиме його [цит. по: 23, с. 186].

Важливим є погляд на письменника з різних боків, очима різних людей, у тім числі й власними. Слід прагнути зберегти золоту середину, показуючи митця як громадянина та художника, і як людину, яку ми розуміємо і любимо. Все ж – і величне, і побутове містилося в одній душі, яку не можна роз'єднати. Розповідаючи про велич патріотичного подвигу письменника (а доля нації робила подвигом саму вірність рідному слову), не слід впадати в декларативність і зайвий пафос; малюючи приватне життя людини, важливо не втратити делікатності й почуття міри. Слід остерігатися «копання в брудній білизні», хоча уникати «неприємних» моментів, пов’язаних біографією того чи іншого митця, не варто – краще провести бесіду, в якій розмежувати якісь негативи (чи радше шум від них), притаманні письменнику, як і будь-якій живій людині, і його як геніального творця української літератури. Кілька цікавих моментів треба показати так, щоб учні виразно їх уявили, домігшись ефекту присутності. Саме ці моменти діти обирають потім для біографічних етюдів, які є творчою формою самостійної роботи за біографією письменника Особливе запам'ятається назавжди, тож на кожному уроці вивчення біографії вчитель акцентує це особливе, закладає його в пам'ять школяра як візитну картку митця. Особливе міститься передусім в душі людини, в її внутрішньому світі, а тоді вже виявляється у вчинках, стосунках з людьми та природою, у творчості та поворотах долі.

Біографії видатних митців слова – надзвичайно цінний матеріал для роздумів на світоглядні і морально-етичні теми. Вони є, сказати б, школою самовиховання громадянина з чіткою програмою людинознавчого і народознавчого спрямування. Проте слід обережно використовувати життєписи з виховною метою, щоб в учня не сформувався узагальнено-негативний стереотип «всі боролись, повставали, всі великі, борці з тиранією, режимом тощо».

Г. Токмань виділяє такі завдання вивчення біографії письменника в школі: учні мають:

• познайомитися з рисами особистості та долею митця;

• зрозуміти особливості його творчого доробку – жанрові, тематичні, ідейні;

• уявити його стосунки з різними людьми й із суспільством у цілому;

• дізнатися, чи було гідно поціновано талант за життя і після смерті;

• відчути болі й радощі письменника як людини, захопитися сильними рисами його особистості, зацікавитися творчістю цієї непересічної постаті [1].

Як сказано вище, формування образу митця як живої людини, близької учневі є однією з головних цілей вивчення біографії.

Таким чином, можна виділити такі мотиви (а, отже, і напрямки) вивчення життєпису письменника на уроках літератури:

• ознайомлення через життя письменника з епохою, її культурним та мистецьким життям;

• наведення міжчасових літературних та міжпредметних зв’язків;

• знаходження додаткової інформації для розуміння творчості;

• життя письменника – приклад для морального та світоглядного виховання.

Джерелами вивчення біографії В. Сосюри можуть бути:

• Написане самим поетом: автобіографія, щоденник: записники; епістолярій; автобіографічні мотиви у його творчості.

• Написане сучасниками В. Сосюри: спогади; листи; присвяти; літературно-критичні статті; ювілейні та прощальні промови.

• Написане науковцями: біографії; огляди творчості (літературні портрети).

• Музейні матеріали: родинні реліквії, особисті речі, історичні документи, рукописи, першодруки, фото, портрети пензля художника та інше.

Звернення до мемуаристики сприятиме реалізації принципу екзистенційності при вивченні життєпису В. Сосюри. До жанрів мемуаристики належать такі: лист, щоденник, записна книжка, нотатки, літературний портрет, есе, оповідання, повість та ін. Постать В. Сосюри розглядається в напружених, екзистенційних моментах існування. У наведених коротких розповідях мемуарного характеру відбувається глибоке проникнення в душу митця, передається подія, слово, жест, відбивається живе враження від спілкування. Автор не оминає конфліктів – драматичних, а то й трагічних – з епохою, з людьми, із самим собою.

Володимир Миколайович Сосюра (1898-1965) – видатний лірик нашої епохи, автор понад 80 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота». З творчістю Володимира Сосюри українська література поповнилась новими темами героїчної і трагічної боротьби нашого народу за свободу і незалежність, за краще життя, збагатилась зразками високої громадянської й інтимної лірики, образами і картинами індустріального Донбасу, його людей. Любов до рідного донецького краю стала провідним мотивом його поетичної творчості. З синівською відданістю він признавався в одному із своїх віршів:

І сниться, все сниться й донині

берізки тонкий силует.

Хоч знаний я всій Батьківщині,

а все ж я донецький поет.

Або в іншому творі:

Швидкий Дінець, і шум сосон,

і аромати м’яти-рути,

як золотий дитинства сон,

мені ніколи не забути.

Складною, а інколи суперечливою була доля поета. Ще не про все з його життєвого шляху ми сьогодні знаємо. Хоча б, здавалося, розкрив душу читачеві письменник, нічого не приховав у своєму прозовому творі – романі «Третя Рота» (повністю виданий 1988 р.). Тут він розповів нам про те, як глянув у вічі смерті у полоні червоних. З цього твору взнаємо, що насправді пішов Сосюра добровольцем не до червоноармійців, а до війська Української Народної Республіки. Ці факти були відомі небагатьом. Їх приховували, щоб у свідомості мільйонів сформувати образ відданої офіційній владі людини, палкого пропагандиста радянського способу життя. І треба сказати, що це вдавалося зробити через сотні тисяч шкільних підручників, радіо, кіно, пресу. Та й сам Володимир Миколайович багатьма своїми творами допомагав творити цей міф про себе, відходячи від життєвої правди.

Влада цупко тримала його у своїх руках, даруючи життя поету взамін на патріотичні радянські вірші. А щоб Сосюра був слухнянішим, було арештовано і запроторено до таборів його дружину Марію. Самого письменника шляхом цькувань неодноразово було доведено до психічних зривів, до сталінських «психушок».

І все ж Володимир Сосюра попри всілякі життєві незгоди зміг бути справжнім поетом. У його поетичному доробку знаходилось місце поезіям, які будили у читачів відчуття справжньої краси, душевної щирості і людяності. Багато віршів поет присвятив коханню, поваги до природи, до людини праці. Та про що б поет не писав, він шукав і знаходив можливість розповісти про свій вугляний край, про рідні серцю Наддінців’я, про нев’януче кохання, яке тут зародилося:

Задума, і спомини, й спокій...

Знайомі і милі місця,

де гай задивився високий

в глибокії води Дінця.

І гори крейдяні, і поле,

осяяні, повні окрас,

я вас не забуду ніколи,

хоч в місто пішов я од вас.

А така поезія, як «Любіть Україну», виразила найпалкіші прагнення сотень тисяч, мільйонів українців , що хотіли бачити свою країну вільною і незалежною. У цьому творі поет зміг піднятись над вузькокласовими і партійними інтересами тодішньої ідеології й оспівати самоцінність України як держави, як сповненої самоповаги і сили країни. Поет писав:

Любіть Україну, як сонце любіть,

як вітер, і трави, і води,

в годину щасливу і радісну мить,

любіть у годину негоди...

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її вічно живу і нову,

і мову її солов’їну...

Цей вірш як спалах правдивого вогню проривався серед темряви покори й облудного славослів’я на честь кривавих керманичів держави і місцевих «вірних синів радянської України». Сосюра вказував народу істинні, нефальшиві цінності життя. Цього простити йому влада не могла. Разом з тим і позбавити поета життя чи свободи власть імущим було невигідно. Почалося привселюдне і широкомасштабне оббріхування поета, звинувачення в усіх смертних гріхах.

Нелегким був життєвий путь поета. З болем і журбою сприймав він страшну наругу над собою і над своїм народом. Та все ж наперекір стражданням з його душі, з його поетичного серця виривався спів любові до життя, до прекрасної нев’янучої молодості, до милої серцю Донеччини [24].