61. Духовне життя як складова суспільства

У реальному суспільному житті щільно переплетені та рівно необхідні матеріальне, речове та ідеальне, духовне. Духовне просякає усі сфери суспільного життя - економічну, соціальну, політичну, суто духовну. Духовне життя суспільства - це активно-творча діяльність людей — засвоєння та перетворення світу, яка є у виробництві, зберіганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального змісту. ДЖС охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб'єктів духовного життя, які мають певні потреби, інтереси, ідеали, а також соціальні інститути, що займаються виробництвом, розподілом та зберіганням духовних цінностей. ДЖС виступає і як відносно самостійна сфера суспільного життя. Духовна сфера суспільного життя має певну структуру та включає такі компоненти: духовне виробництво, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності, суб'єкти духовного життя і соціальні інститути, що забезпечують його протікання.

Пізнання поступово перетворюється на самостійний вид діяльності та свідомості, починає розвиватися за власними законами, а пізнавальні потреби дедалі більше набувають духовного характеру. Істина стає важливою духовною цінністю. Нарешті в сучасному світі наука починає йти ніби попереду практики.

Моральні цінності виступають у формі певних ідеалів, законів, що передбачають світу досконалість. Людина потребує конкретних орієнтирів, певних критеріїв для розрізнення і розпізнання Добра і Зла. Категорії Добра і Зла - найважливіші моральні категорії. В сучасних умовах Зло набуває характеру Зла абсолютного як загрози існуванню людства. Сучасне життя народжує потребу встановити гармонію між наукою та мораллю, оскільки кожне наукове відкриття має в собі позитивний і негативний потенціал. Гармонізація естетичних, моральних та пізнавальних потреб - необхідна умова нормального проходження ДЖС, розвитку духовності особистості.

Духовні цінності - ще один необхідний компонент духовної сфери Цінності — певний зміст, людське значення предметів навколишнього світу. У процесі духовного виробництва створюються цінності первинні і вторинні – матеріальні та духовні. Не можна створити людині добро через поневолення її, насильне примушення бути щасливою. Краса - не тільки естетична категорія, але й універсальна характеристика людського життя. Краса постає як буттєва цінність, гармонія.

62. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення

Як з'ясувалося, людина і суспільство пов'язані між собою глибинними зв'язками: і те, і інше набувають своїх власних якостей лише на основі соціальних процесів, тобто в процесі зміни природи - як тої, що оточує людину, так і тої, що діє в самій людині і постає її природними потенціями та завдатками.

Архаїчна людина усвідомлювала себе як вияв загальної колективної сили. Аристотель в своїх творах визначав людину як "істоту суспільну", а Маркс визначав сутність людини як сукупність певних суспільних відносин.

В загальному плані можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства: а) людина перебуває на першому плані, а суспільство розглядається в якості другорядного; б) людина і суспільство оцінюються як сутності однієї якості, даної лише в різних виявленнях; в) суспільство постає найпершою силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця.

Надмірне піднесення окремої людини над суспільством може приводити до культивування індивідуалізму, егоїзму. Тоталітаризм може набувати вигляду репресивних політичних режимів, де практикується соціальний терор, або ж основне - суспільство, а людина є його одиницею різних варіантів бюрократичних соціальних систем.

Людина дійсно не може бути людиною поза суспільством, оскільки лише суспільству притаманно: накопичувати, зберігати та передавати від покоління до покоління, від людини до людини те, що здобуте як спільним, так і індивідуальним досвідом життєдіяльності; можливість виявитися і набути загальної значущості індивідуальні особливості та здібності людини; розвивати різноманітну людську діяльність одночасно в різних напрямах; ставити перед людиною цілі, завдання, сенси, що перевершують її індивідуальні потреби та бажання; може культивувати деякі надскладні види діяльності, такі, як наука, промисловість, тощо; виробляються засоби людської комунікації, знакові та символічні форми для передавання інтелектуального змісту, норми та стандарти людської поведінки.

Реальним носієм суспільних процесів та здобутків постає людина, а суспільство виконує функцію людського середовища. В сьогоднішньому суспільстві людина не лише сприймає, а й створює суспільне середовище.

63. Людина та історія. Роль мас та особи в історії Важливим аспектом філософського розуміння суспільства є розгляд його в динаміці, в історичному плані. Життя суспільства розгорнуте в часі і соціальному просторі і являє собою історичний процес. Загальновизнано, що історія є діяльність, яка переслідує цілі людини. Людина в історії існує в двох основних іпостасіях - як її "передумова" і одночасно як її "результат". Діяльність людей є саме громадське життя. У цьому сенсі все, що відбувається в пов'язане з діяльністю людини. Людська діяльність виступає, таким чином, своєрідним центром, навколо якого і у зв'язку з яким складається, функціонує і розвивається суспільство. Не кожна людина здатна виступити як суб'єкта соціального розвитку, і разом з тим у більшості громадських сфер індивід реалізує свої функції, як правило, не поодинці, а будучи включеним певні соціальні спільності (народ, нація, клас тощо). Саме ці спільності і виступають в першу чергу як сукупні суб'єкти історії.

Поняття "народ" є слабо розробленим в соціальній філософії. Ознаками народу є перш за все участь в основній сфері суспільного життя - матеріально-виробничій, а також частково і в духовній сфері; зв'язок з прогресивною спрямованістю історичного процесу; протиставлення правлячим, вищим верствам суспільства; загальна історична доля; спільна віра, єдина загальнонародна ідея; загальна історична перспектива. Розглядаючи народ в якості суб'єкта соціального розвитку, матеріалістична філософія робить висновок про вирішальну роль народних мас в історії. Вирішальна роль народних мас не означає заперечення або приниження ролі особистості в історії. Витоки ролі особистості в історії - в її суспільній природі, а також у її нерозривному зв'язку з соціальними спільнотами, соціальними відносинами. Поява даного типу особистості відповідних видатних особистостей викликається певними історичними умовами та історичними потребами. Саме в особистостях, їхніх діях знаходить своє переломлення, втілення роль народних мас, класів і інших соціальних спільнот в історії. Свобода є не індивідуальна властивість людини, а характеристика її соціального стану. При цьому свобода не абсолютна, не безмежна і неабстрактна, а завжди відносна, обмежена і конкретна. Разом з тим, розвиток, здійснення свободи людини деякими філософами розглядається як вираження сенсу всього історичного процесу