7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя

Філософія середньовіччя епоха феодалізму V-ХV ст. Філософська думка грунтується на вірі в єдиного бога – монотеїзм.Дійсним буттям може бути лише бог. Він створив світ із нічого внаслідок своєї всемогутності. Світ не володіє такою самостійністю, тому що існує не завдяки собі, а завдяки богові. Ключем до пізнання є віра. Необхідно розрізняти буття та сутність. Цю проблему в розглядає Боецій: буття і сутність сходяться тільки в богові. Щоб та чи інша сутність одержала своє існування, вона повинна бути створена богом. Людина –як образ і подоба божа; людина – розумна тварина. І бог наділяє людину розумом, волею і здатністю міркувати та розрізняти добро і зло. Розвиток монотеїстичної релігійності призвів до перемоги христ., яке й стало пануючою ідеологією в Євр. Христ. прагнуло знайти філософське обгрунт. своїх осн. ідей.

Патристика - напрямок у ф-ї, який розроблявся "батьками церкви". До них належав і одиин із найбільш яскравих представників - єпископ Августин Блаженний. Вважав, що ф-я поза богослов'ям – ніщо. Вся історія для А.Б – це боротьба між прибічн. христ. церкви і прибічн. сатани, який організував світське життя на землі. Схоластика –Фома Аквінський. Звертається до ф-їАрістотеля. В пр. "Сума теології" та "Сума проти язичників" намагається поєднати віровчення із істинами здорового глузду, наблизити христ. вчення до людини. Осн. принцип ф-ї Ф. – гармонія віри і розуму. Розмежовує ф-ю і релігію, знання і віру. З повагою ставиться до людини, віддає перевагу інтелекту над волею. Каже, що розум вище волі, але в житті любов до Бога важливіша, ніж пізнання Бога.

Роджер Бекон- антицерковна і антисхоластична позиція. Кінцевою метою вивчення ф-ї має бути творець. Вводить поняття експериментальна наука, що необх. передумовою пізнання. Вважає, що рисою людини має бути віротерпимість. Дунс Скотт намагався розірвати зв'язок ф-ї з теологією. Віра в реліг. догмати з логікою не пов'яз. Богослов'я, яке б могло грунт. на розумі, не існує. Вважає, що слід розрізняти єдину матерію, яка так поділяється за рівнем розвитку: 1) універсальна всесвітня невизначена субстанція; 2) матерія, яка має певну форму і кількісну характер.; 3) субстанція для різних виробів. УільямОккам - номіналізм. Вважав, що реально існують тільки одиничні субстанції та іхні абсолютні властивості. Первинне пізнання – інтуїтивне (сприйняття, самоспостереж.).

8. Особливості філософії патристики

1-ий етап С.Ф. християнської (і арабської, єврейської С.Ф.) – цепатристика(«отці церкви»; ІІ–VIII ст.). Є також апологетичну (АП) і систематичну (СП) патристику. АП тому, що предст. писали апології, в яких захищ. Христ. в очах правителів та громадськості; вирішували низку питань світоглядного характеру. Христ. Письмен. і мислителі - Юстин Філософ, Татіан, Тертулліан, Арнобій, Афінагор та ін. Апологети вели боротьбу з гностицизмом, що характериз. Гарнаком як “гостра еллінізація християнства”.Патр. поділ. на: східну та західну. Рубіж ІІ–ІІІ ст. – зародж. СП, в становленні якої відчувались впливи східної патристики. На початку цього періоду стояла відома Олександрійська катехічна школа (Климент Олександрійській, Ориген), яка поєднувала Біблію та еллінізм. Школа: концепція Христа-Логосу, котрий зв’язує Бога зі світом; ф-я розглядається як підготовче навчання на шляху до Христа. ІІІ–ІV ст. – епоха жорстоких тринітарних і христологічних сперечань, боротьби з аріанством. Цей період знаменується виступами Афанасія Великого та діяльністю “Великих каппадокійців”: В.Великого, Г.Богослова і Г.Ніського. Їх позиція - “гомоусія” – “єдиносутність”, бо за ними Христос мав ту саму сутність, що й інші іпостасі Трійці. Виробили “халкідонську формулу”: “Христос має 2 природи – людську і божественну”.

Сх. патристика. Псевдо-Діонісій Ареопагіт. Здійснюючи глибинний синтез християнства і неоплатонізму, в своїх працях подав 2 способи пізнання Абсолюту – катафатичний та апофатичний: спочатку ми повинні приписати Божеству усі гідності існуючого, а потім піддати їх усі запереченню, оскільки усі вони і весь світ загалом є ніщо порівняно з Абсолютом.

Зах. Патристика. Августин Блаженний. У своїх творах висуває ідеї, що надовго визначили шляхи розвитку зах. богослов’я і ф-ї. “Бог і моя власна душа” – ось дві теми, які його цікавили. Людина - душа, що розпоряджається тілом, тому в людині потрібно відрізняти “зовн.” та “внутр.” людину. Душа - єдність пам’яті, волі та розуму. Його тема теодицеї –виправдання Вчення про 2 Гради: небесний і земний.

Іншим видатним представником західної патристики був Боецій, який переклав твори Платона і Арістотеля, а також почав майстерно використовувати логіку для вирішення теологічних проблем, тому він належить до “зачинателів” схоластики.

9. Арабомовна філософія VII-XII ст. Основні ідеї

Арабомовнаф-я VII-XII ст.: 1.Фiлософська концепцiя мутазилітів; 2. Школа ашарiтiв; 3. Схiднi перипатетики. Аль-Кiндi; 4. Аль-Фарабi; 5. Фiлософськi погляди Iбн-Сiни; 6. Iдеїсуфiзму в працях Аль-Газалi; 7. Iбн-Рушд та авероїсти.

1. VIII ст. – вчення мутазилітів на чолі з Iбн-Атою. Його положення: наявнiсть єдиного Бога та його справедливiсть, що виключає такий характер його приречення, в силу якого багато людей засудженi ним на вiчнi та безмежнi муки. Справедливiсть Бога має з необхiднiстю примусити його винагородити їх у потойбiчномужиттi. Людинi, стверджував Iбн-Ата, притаманна свобода волi, адже саме в цьому вмпадку мова може йти про її вiдповiдальнiсть за тiгрiховнi вчинки, котрi вона скоїла. Особливу роль у доктринiмутазилiзмувiдiграло заперечення атрибуту Бога - мови (теологiя «калама»).

2. Вчення мутакалимiв на чолі з аль-Ашарi. З 10 категорiйАрістотелязастос. до осмислення Бога тiльки 2: субстанцiю (iснування) i якiсть, решту ж проголошували вигадкою людського розуму. Заперечували свободу волi людини, аде вважали, що Аллах надав людинi сили, яка, не маючи повної свободи, все ж надає деяку свободу вибору мiж певними можливостями.

3. В роки мутазилiзмурозгорн. дiяльнiстьАль-Кiндi. Говорив про причинну обумовленiсть явищ природи i сусп-ва, їх закономiрний характер. Бог – «вiддаленою причиною» всiх явищ. Три щаблі пізнання: 1-й (логiка i матем.) веде через 2-й (природничi науки) до 3-го (метафiзичні проблеми).

4. Аль-Фарабi - продовжувач аль-Кiндi. Визнавав Бога як першопричину Буття, проте визнавав зовнiшнiйсвiтiснуючимсамостiйно i незалежно вiд надприродних сил. Матерiальнийсвiтскл. з 6 природних елементiв (простi елементи, мiнерали, рослини, тварини, люди та небеснiтiла). Мав сист. поглядiв з 4 розділів: 1. «наука про мову», 2. логіка, 3. математика, 4. фiзика та метафiзика.

5. Iбн-Сiна (Авiцена). Ф-я - наука про бутя як таке. Ф-юподiляє на 3 част: фiзику (вчення про природу), логiку (пiзнання природи та людини), метафiзику (пiзнання буття в цiлому). Теорiя еманації: свiт не створений Богом, а виник з нього природним шляхом, не безпосередньо, а через ряд проджуваних ним 'умiв'.

6. Суфiзм - вчення, що запереч. iстиннiсть чуттєвого i рацiональногопiзнання, i пропагував зречення вiд усього земного. Iстинне знання, згiдно вчення суфiїв, досягається лише шляхом божественного прояснення, котре вiдбувається шляхом злиття душi людини з Богом. Аль-Газалi виступає проти вчення про вiчнiстьсвiту та його закономiрностi, проти заперечення iндивiдуального безсмертя. Поєднуючи своє вчення з основними принципами суфiзму, вiн надав каламовiтiєї форми, в якiйвiнiснувавпотiм у близькосхiдних мусульманських країнах на протязiдекiлькохстолiтть.

7. Iбн-Рушд (Авероес) завершує розвиток арабомовного перипатетизму. Його вчення: матерiальнийсвiтнескiнченний у часi, проте обмежений у просторi. Фiлософвiдкидаєрелiгiйну формулу про створення Богом свiту «з нічого». Бог i природа одвiчнi. Бог - вiчне джерело дiйсностi, матерiя - вiчне джерело можливостi. Вчення про «двоїстiсть істини»: Iстинаф-ї i iстинарелiгiї не суперечать одна однiй, оскiльки мають на увазiрiзне: релiгiя приписує людинi, як їй чинити, ф-я осягає абсолютну iстину.