- •2. Поняття світогляду, його специфіка, структура та історичні типи.
- •3. Філософія Стародавнього Сходу: світоустрій та людина.
- •7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя
- •10. Схоластика. Реалізм та номіналізм.
- •11. Гуманістичний антропологізм в філософії Відродження. Пантеїзм. Ідеї громадянського суспільства.
- •12. Особливості соціокультурних, духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії
- •13. Методологічні пошуки ф.Бекона, р.Декарта та т.Гоббса
- •14. Теорія пізнання Дж.Локка. Скептицизм п.Бейле та д.Юма, сенсуалістські максими Дж.Берклі.
- •15. Вченння про субстанцію. Б.Спіноза та г.Лейбніц
- •19. Філософська система і метод г.Гегеля.
- •20. Антропологічний принцип філософії л.Фейєрбаха.
- •21. Загальна характеристика та основні риси філософії XIX ст. Класичний і некласичний тип філософування.
- •28. Культурологічні та історіосоціальні концепції (Тойнбі, Гантінгтон)
- •29. Загальні особливості української філософії та етапи розвитку.
- •30. Філософські погляди г.Сковороди
- •31. Філософія в Україні хХст. Київська філософська школа
- •32. Світ. Людиновимірність світу
- •33. Особливості і характер людського бачення і розуміння світу
- •36.Плинність буття. Рух і розвиток.
- •37. Матерія як об'єктивна реальність. Структура і властивості матерії.
- •38. Проблема походження людини. Еволюціонізм та креаціонізм.
- •39. Проблема смерті та безсмертя.
- •44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз
- •46. Поняття пізнання: суб’єкт і об’єкт пізнання, предмет пізнання
- •47. Проблеми істинності у пізнанні. Критерій істинності.
- •48. Діалектика пізнавального процесу. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх основні форми.
- •49. Наука як спеціалізована форма пізнавальної діяльності. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •50. Роль практики в процесі пізнання. Функції практики
- •51. Діалектика як світоглядна позиція, метод пізнання і практичної дії
- •52. Діалектика і метафізика. Історичні форми діалектики. Принципи діалектики.
- •53. Закон - поняття, основні ознаки
- •54. Основні закони діалектики
- •55. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне та методологічне значення.
- •56. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою.
- •57. Буття людини як співбуття. Суспільний характер людського буття.
- •61. Духовне життя як складова суспільства
- •62. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення
- •64. Проблема сенсу історії.
- •65. Сутність суспільного прогресу та його критерії.
- •66. Людина і природа. Екологічна складова нового гуманізму.
- •67. Культура як світ. Суттєві ознаки культури
- •68. Поняття та ознаки цивілізації. Взаємозв'язки культури і цивілізації
- •69. Глобалізація як явище сучасного світу. Позитивні і негативні наслідки
- •70. Новий образ світу і людини в ххі сторіччі
36.Плинність буття. Рух і розвиток.
Структурна організованість і плинність буття може бути пояснена через простір і час. Простір і час - це форми буття матерії. Властивості об’єктів бути протяжними, займати місце серед інших, межувати з іншими об’єктами - це найбільш загальні характеристики простору. Поняття простору пов’язане із структурованістю та диференційованістю матерії. Але матеріальний світ складається не тільки із структурно розчленованих об’єктів. Ці об’єкти знаходяться у постійному русі і розвитку, тобто являють собою процеси, що розгортаються за певними етапами. Все це пов’язано із поняттям часу. Простір-час нашого світу має чотири виміри: три із них характеризують простір і один - час. Розвиток матерії, багатоманітність форм її рух зумовлює різноманітність специфічних форм простору і часу. Кожна із основних сфер матеріального світу характеризуються специфічними просторово-часовими структурами.
Всі об'єкти знаходяться в постійній зміні, русі та розвитку. Рух є формою існування матерії, інколи його визнають як зміну взагалі, починаючи від простого перенесення у просторі та закінчуючи мисленням. Рух і матерія нерозривні. Рух абсолютний, а спокій – відносний. Спокій – повторюваність змін, що утворює певну якість. Виділяють два типи руху: 1)Рух, що позначає перехід від старого до нового, виникнення цього нового; 2)Рух як зміна, що не виходить за рамки певної якості. Щодо руху матерії, то перші методологічні принципи виділення основних його форм були створені Ф. Енгельсом. До основи класифікації основних форм руху матерії покладене наступне: 1. Форми руху співвідносні з певним матеріальним рівнем організації матерії, себто кожному рівню має відповідати своя форма руху. 2. Між формами руху існує генетичний зв'язок, себто форми руху виникають на базі нижчих форм. 3. Вищі форми руху якісно специфічні і не можуть бути зведені до нижчих. Є п'ять основних форм руху: 1)Просте пересування тіла у просторі; 2)Фізичний рух; 3)Хімічний рух; 4)Біологічний рух; 5)Соціальний рух. У розгляді взаємозв'язку основних форм руху матерії є два однаково неприйнятні підходи: 1)Редукціонізм (механіцизм) – зведення вищого до нижчого; 2)Заперечення генетичного зв'язку вищих форм руху матерії з нижчими. Константа електромагнітної взаємодії (стала тонкої структури) – безмірна величина, числове значення якої 1/137. Якби вона була іншою, складні утворення не могли б виникнути. Антропний принцип: у Космосі закладені можливості виникнення життя.
37. Матерія як об'єктивна реальність. Структура і властивості матерії.
Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Якщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р.Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною. І.Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність, інертність; вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. П.Гольбах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення. На думку Г.Гельмгольца, матерія — це все, що існує об'єктивно.
Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше. Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання. Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний; органічний; соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство).
Отже, в історії розвитку філософської думки поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу. Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст.
Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.