54.Основні тенденції у розвитку сша в першій половині XX ст.. «Новий курс» ф. Рузвельта.

Розвиток державно-правових інститутів США в ХХ ст. відбувався разом з основними тенденціями політичної еволюції провідних держав світу. Загальні принципи конституції, що стосуються Конгресу і діяльності обох палат – сенату і палати представників – зберегли свою силу. У той же час із початку століття зберігається загальна тенденція до концентрації державної влади, посилення федеральних органів за рахунок прав штатів, посилення виконавчої влади, бюрократизації і мілітаризації державного апарату. Стосовно Конгресу це проявилося в розширенні його податкових повноважень (І6-а поправка до Конституції, прийнята в І913 р.) і в посиленні законодавчої діяльності в галузі цивільного, кримінального і трудового права. До початку першої світової війни федеральний конгрес привласнив собі непередбачене конституцією право видавати закони в галузі економіки, залізничного будівництва, патентної справи значно допоміг посиленню ролі конгресу Верховний суд США. Відповідно до його доктрини “корпоративного федералізму” було розширене право конгресу США регулювати торгівлю між штатами. Причому в поняття “торгівлі” почали включати всі аспекти економічного життя Америки: видобуток корисних копалин, функціонування промислових підприємств, встановлення заробітної плати тощо. Одночасно посилювався контроль з боку федеральної адміністрації над адміністративною діяльністю штатів за рахунок їх фінансової залежності від центру. це відкривало широкі можливості для втручання федеральних властей у справи штатів. Відбувалися зміни і в самій роботі конгресу. В обох палатах конгресу – палаті представників і сенаті – основна робота переноситься в їхні комітети. Усі законопроекти проходять через постійні комітети і без їхнього схвалення не можуть бути поставлені на голосування палат. У 1946 році у зв‘язку з цим був прийнятий закон, який знизив кількість постійних комітетів палати представників до дев'ятнадцяти , а сенату—до п'ятнадцяти У цьому ж Акті було узаконено існування при конгресі лоббі — агентів окремих корпорацій і організацій, які направлені в конгрес для «проштовхування» потрібних монополіям законопроектів. Тепер лоббі повинні були обов'язково реєструватися. Зростає роль верхньої палати – сенату. Кількість штатів досягла п‘ятдесяти і тому обирається сто сенаторів – по два від кожного штату. Протягом усього ХХ ст. чітко простежується тенденція неухильного посилення президентської влади, концентрація державної влади в руках президента. Американський президент виступає не тільки як глава держави, глава уряду, лідер однієї з двох провідних буржуазних партій, головнокомандувач і т.д., але і як головна особа, відповідальна за управління країною в кризових ситуаціях, Наділення президента широкими повноваженнями у сфері економіки і соціальних відносин призвело до створення при президенті низки федеральних виконавчих органів, зокрема групи економічних радників, яка визначає основні напрями державно-мопополістичної політики США. Значно розширилися зовнішньополітичні повноваження президента. За допомогою виконавчих угод президент дістав можливість без згоди сенату укладати міжнародні договори і денонсувати їх Виросли також конституційні військові повноваження президента, у тому числі і за рахунок конгресу. Право оголошувати війну Конституція, наприклад, вважає прерогативою конгресу. До Другої світової війни були допустимими президентські війни тільки тоді, холи мав місце напад на територію СІІІА. Тепер президент взагалі може розпочинати бойові дії.

"Новий курс" президента Ф. Рузвельта

Одним з нових напрямків у діяльності держави XX ст. стало регулю­вання економіки та соціальних відносин. Така необхідність була зумовлена економічною кризою 1929-1933 рр., яка спричинила в США різке скорочення обсягу виробництва (54 % від докризового рівня), розпад фінансової системи, розорення й банкрутство про­мислових, торговельних і фінансових фірм, масове безробіття. Розпочинаються "голодні походи", демонстрації безробітних, розорених фермерів. За таких умов буржуазія починає шукати нових лідерів, здатних висунути програму реформ, щоби запобігти революційному вибухові. Таким лідером став кандидату президенти від демократичної партії на виборах у 1932 р. Франклін Рузвельт (1882-1945), який запропонував програму подолання кризи методом державного втручання та регулювання в напрямку поступок масам і обмеження монополій. Виборці повірили Ф. Рузвельту й він, одержавши переконливу перемогу на виборах (понад 25 000 000 голосів, а його суперник - Е. Сміт - 16 000 000) в березні 1933 р. вступив на президентський пост.

Реформи, здійснені урядом Ф. Рузвельта, отримали назву "нового курсу" та втілювалися за такими основними напрямками:

відбудова банківсько-фінансової системи (було заборонено вивезення золота за кордон; громадяни США, в яких золота було більше, ніж на 100 доларів, повинні були здати його до банку; обмін паперових грошей на золото був заборонений; проведено девальвацію; реорганізовано банківську систему; держава надала допомогу деяким банкам для зміцнення їхньої платоспроможності та ін.);

відбудова промисловості (встановлювалося право держави втручатися в справи приватних промисловців - визначати обсяг виробництва, рівень цін, норми випуску продукції та введення нового обладнання; розподілялися ринки збуту; організовувалися громадські роботи коштом і під контролем держави - будівництво доріг, електростанцій, портів та ін., що мало зменшити безробіття);

аграрна політика (скорочувалися посівні площі та зменшувалося поголів'я худоби з виплатою компенсацій; одночасно заохочувалося знищення частини вже отриманого урожаю, за що видавалася премія; фермерам були надані значні позики через федеральні банки тощо);

боротьба з безробіттям (різні форми допомоги: грошові субсидії, організація громадських робіт, уведення системи соціального страхування від безробіття, пенсійне забезпечення).

Уся ця політика була спрямована на рятування капіталістичного господарства від кризи. Визнання ж прав профспілок і боротьба з безробіттям повинні були запобігти революційному вибухові. Обмежуючи деякі монополії, Ф. Рузвельт рятував монополістичний лад загалом. Про нього говорили, що він підійшов до капіталізму з ножем, але не як кат, а як хірург. Монополії мирилися з реформами Ф. Рузвельта й обмеженнями своїх прав, позаяк становище економіки було критичним, а настрій народу - загрозливим. Однак одразу, як криза минула, вони розпочали наступ на нові закони, багато з яких були визнані неконституційними, такими що обмежували свободу підприємництва та приватної власності, йу 1935 р. скасовані.