47.Боннська конституція 1949 р. Та її правовий аналіз.

Основні засади Конституції Німеччини - "франкрутські документи" -були розроблені в червні 1948 р. на конференції представників оку­паційної влади з прем'єр-міністрами земель у м. Франкфурт-на-Майні. Тут же був утворений комітет з 22 німецьких фахівців у галузі конституційного права, що підготував проект Конституції. Для остаточної редакції та ухвалення проекту була сформована парламентська рада з 65 представників земель. Робота парламентської ради до прийняття Конституції проходили під контролем і тиском країн Заходу (звідси її октройований характер). Після прийняття Основного Закону парламентською радою, його ухвалення окупаційними владами та ратифікації ландтагами земель 23 травня 1949 р. відбулася процедура його підписання. Конституція отримала назву Боннської (від назви столиці ФРН - м. Бонн).

Конституція відновила демократичні інститути влади й управління та була подібна до Веймарської конституції. Як і в останній, нова німецька держава була побудована на принципах федералізму та складалася з 10 (нині з 16) земель, самостійних у своєму бюджеті та незалежних одна від одної. Кожна земля мала власну Конституцію, ландтаг, уряд, суд і користувалася значною автономією.

Передбачала Конституція двопалатний парламент ФРН: нижня палата - Бундестаг (федеральний з'їзд), верхня палата - Бундесрат (федеральна рада). Власне парламентом є Бундестаг, який склада­ється з 496 депутатів, котрі обираються загальними, рівними, прямими виборами з таємним голосуванням за змішаною виборчою системою строком на чотири роки.

Бундесрат вважається органом, через який землі беруть участь у законодавстві й управлінні федерацією. У складі Бундесрату- 69 осіб, яких призначають уряди земель на чотири роки зі свого складу. Кожна земля має в ньому від трьох до п'яти голосів (можуть віддаватися лише одностайно) залежно від кількості населення. Бундестаг хоч і є голов­ним законодавчим органом, але його повноваження певною мірою обмежуються Бундесратом, який має право абсолютного вето при ви­рішенні деяких питань (зміни Конституції, кордонів земель та ін.).

Главою держави Конституція проголосила Президента, що обира­ється спеціальними федеральними зборами на п'ять років і має такі повноваження як: представництво федерації в міжнародно-правових відносинах, укладання міжнародних угод, призначення федеральних суддів, і посадовців тощо. Однак справжня влада зосереджується в уряді держави та, зокрема, в руках федерального канцлера, котрого обирає без дебатів Бундестаг за пропозицією Президента республіки. Федеральних міністрів призначає та звільняє Президент за поданням федерального канцлера. Федеральний канцлер визначає основні положення політики й відповідає за них. Федеральний уряд має право законодавчої ініціативи, а під час оголошення стану "законодавчої необхідності" може прийняти закон і без Бундестагу. Конституція 1949 p. вміщує широкий перелік прав людини та громадянина (на життя, свободу й недоторканність особи, мирних зборів без зброї, утворення спілок і союзів та ін.)-

Отже, за Основним Законом, державний лад Німеччини визначають п'ять принципів: Німеччина є республікою та демократією, федератив­ною державою, правовою державою й соціальною державою.