27.Заснування північноамериканських колоній і їх правовий статус.

Колонізація Америки, витіснення та знищення індіанців на ньому материку розпочалася в XVII ст. В Америку (інша назва Новий Світ) з'їжджалися всі, хто страждав від злиднів, не бажав підмовитися під своїх релігійних та політичних переконань, а також різні авантюристи. У 1620 р. до Америки прибула перша група колоністів, яка складалася із англійських пуритан (ті, хто виступав за незалежність церкви від держави). Вони утворили колонію під назвою Новій Плімут. У цей же час прибула перша група рабів з Африки. З XVIII ст. інтенсивно проходила еміграція з Ірландії. Перша колонія - Вірджинія - виникла у 1607 p., а остання - Джорджія - у 1733р. Усі колонії користувалися політичною і правовою самостійністю, їх життєдіяльність врегульовувалася: 1)звичаями місцевих переселенців; 2)Хартіями про колонії, виданих англійським монархом. Ці Хартії були ніби конституціями колоній. Ріка Потомак розділила колонії па дві групи: північну та південну. В південних колоніях панувало плантаційне господарство: верхівку суспільства становили вихідці з англійської аристократії, а основну масу населення - раби. В північних колоніях панувало фермерське господарство, був розвинений морський промисел та торгівля, а населення складали вихідці з англійських міщан і селян. У ХVIII ст. колонії були поділені на три групи: 1. Коронні, тобто такі, що перебували під управлінням англійських королівських чиновників; 2. приватновласницькі, тобто такі, що вважалися власністю окремих осіб;  3. колонії, що користувалися самоврядуванням на основі королівські їх хартій. На чолі першої групи колоній стояли особи, які призначалися англійським монархом, на чолі других - їх власники, на чолі третіх -особи, які обиралися населенням. В усіх колоніях існували представницькі органи, що мали право приймати закони, встановлювати податки, але губернатори колоній користувалися правом вето на рішення представницьких органів. Виборчим правом користувалося від 2% до 10% населення. У середині XVІІІ ст. у Північній Америці нараховувалося 13 колоній. Уряд Англії утискував інтереси молодої американської буржуазії, їй не дозволялося займатися работоргівлею; перевезення товарів дозволялося лише на англійських кораблях, заборонялося виготовлення багатьох товарів. Основний принцип англійської колоніальної політики полягав у тому, що колонії мали постачати Англії (метрополії) дешеву сировину і купувати дорогу промислову продукцію, вироблену в Англії. Після семилітньої війни з Францією (1756-1763 pp., це війна Британії з Францією за витіснення останньої з Американського континенту) Англія вирішила поповнити державний бюджет за рахунок багатіючих колоній і для виконання своїх планів почала утримувати в Америці постійне військо і утворила адміністрацію, незалежну від населення колоній. Було запроваджено високі мита на імпортні товари, Більшість американських колоній прийняла рішення про бойкотування англійських товарів. Англія на це відповіла репресіями. В умовах такої передреволюційної ситуації 5 вересня 1774р. почав роботу І Континентальний конгрес. Це започаткувало створення представницького органу, спільного для всіх колоній. Цей орган виник всупереч інтересам Англії. У перших документах, прийнятих Конгресом ("Декларація прав і потреб колоній", План асоціації І Континентального конгресу"), вимагалося відмінити нестерпні англійські закони, підтверджувався бойкот англійських товарів, засуджувалася система управління колоніями.