- •1 .Передумови, риси та основні періоди англійської буржуазної революції.
- •2.Перший період англійської буржуазної революції та виникнення конституційної монархії.
- •3.Другий період англійської буржуазної революції. Проголошення республіки.
- •4.Реставрація монархії. Бредська декларація.
- •5.Режим одноособової воєнної диктатури о. Кромвеля в Англії. «Знаряддя управління».
- •6.Конституційні закони періоду революції Стюартів і «славної революції».
- •7.Акт про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув'язнень за морями
- •8.Білль про права (13.02.1689 р.) Англії і його правовий аналіз.
- •9.Формування державного механізму конституційної монархії в Англії та поява
- •10.Реформи виборчої системи і виборчого права в XIX ст.
- •12.Передумови буржуазної революції у Франції та її основні етапи.
- •Причинами революціїбули:
- •В історії Великої Французької революції виділяють такі основні етапи:
- •14.Конституція Франції (1791 р.) та її правовий аналіз.
- •16.Державний механізм у Франції в період Директорії. Французька конституція 1795 року.
- •21 .Друга республіка у Франції та Конституція 1848 р.
- •17.Переворот Наполеона Бонапарта і формування режиму Першої імперії.
- •22.Встановлення другої імперії. Конституція Франції 1852 року.
- •18.Цивільний кодекс Наполеона та його правовий аналіз.
- •19.Кримінальний кодекс 1810 р, торговий кодекс 1807 р. Та їх правовий аналіз.
- •23 .Виникнення та режим Третьої французької республіки.
- •24.Конституційний закон про організацію державної влади (1875 р.) Франції і його правовий аналіз.
- •25.3Акон про організацію Сенату (1875) Франції і його зміст.
- •26.3Акон про відносини державної влади (1875 р.) Франції і його правовий аналіз.
- •27.Заснування північноамериканських колоній і їх правовий статус.
- •28.Боротьба північноамериканських колоній за незалежність. «Декларація незалежності».
- •29.Стаття Конфедерації і їх правовий аналіз.
- •30.Розробка і прийняття Конституції сша, її принципи і структура.
- •31 .Організація федеральної влади за Конституцією сша.
- •34.Формування та функціонування судової системи сша.
- •35.Білль про права (1789 року) сша і його правовий аналіз.
- •40.Основні риси американської правової системи.
- •Основними джерелами американського права були:
- •41.Лютнева революція і жовтневий переворот 1917 р. У Росії. Правовий аналіз основних актів іі-го з'їзду Рад у Росії.
- •49.Основні тенденції в розвитку державного механізму Франції в період між Першою та Другою світовими війнами.
- •44.Державно-правовий розвиток Росії після розпаду срср. Конституція Росії 1993 р.
- •45.Листопадова революція (1918 р.) у Німеччині. Веймарська конституція та її правовий аналіз.
- •47.Боннська конституція 1949 р. Та її правовий аналіз.
- •46.Прихід фашистів до влади. Фашистський політичний режим.
- •48.Відновлення єдиної німецької держави у кінці XX ст.
- •53.Розвиток Великобританії у новітній період.
- •52.Форма держави системи органів влади за Конституцією Франції 1958 року.
- •50.Кінець Третьої республіки. Режим Віші та його крах.
- •51 .Виникнення Четвертої республіки. Конституція 1946 р. Та її правовий аналіз.
- •54.Основні тенденції у розвитку сша в першій половині XX ст.. «Новий курс» ф. Рузвельта.
- •55.Особливості розвитку Японської державності у XX ст. Конституція Японії 1946 року її правовий аналіз.
- •58.Конституційний розвиток Болгарії у новітній період.
- •59.Конституційний розвиток Угорщини у XX ст.
- •60.Виникнення та розвиток незалежних держав у Південній Азії.
60.Виникнення та розвиток незалежних держав у Південній Азії.
Характерною рисою соціально-економічного розвитку колоніальних країн Південної та Південно-Східної Азії був відносно високий порівняно з іншими колоніями рівень зрілості капіталістичних відносин. Однак і тут такі загальні прояви колоніальної спадщини, як багатоукладність і архаїчна структура економіки, нерозвиненість соціальних структур, визначили в принципі схожі з іншими країнами, що визволилися тенденції розвитку політичних систем.
В англійських колоніях Азії, за винятком Малайї, незалежність була завойована в цілому відносно мирним шляхом. В кінці 40-х рр.. XX ст. вона була дарована Індії, Бірмі та Цейлону. При цьому Індія в 1947 р. була розділена на дві частини, які отримали статус домініонів - Індійський Союз і Пакистан. Поділ Індії по общинно-релігійною ознакою відображало традиційний принцип британської колоніальної політики і не тільки не допомогло вирішити колишніх проблем країни, а й породило нові, які стали причиною гострих зіткнень на релігійному і етнічному грунті. Прихід до влади так званої національної буржуазії в Індії і Шрі Ланці сприяв виробленню політичної лінії на розвиток незалежної національної економіки, становленню демократичних форм національної державності. Конституція незалежної держави Індії 1949 р. проголосила створення суверенної і демократичної республіки, в якій заборонялися рабство і які б то не було форми примусової праці. У Конституції йшлося про рівність всіх громадян перед законом незалежно від релігійної, расової і кастової приналежності, статі та місця народження. Ці положення були потім підтверджені низкою законодавчих актів, у тому числі виданим в 1955 р. законом про караності кастової дискримінації. Конституція проголосила недоторканність приватної власності. За формою правління Індія являє собою парламентарну республіку. Вищим законодавчим органом за Конституцією є, парламент, що складається з глави держави і двох палат - Народної палати і Ради штатів. Народна палата і нижні палати законодавчих зборів в штатах обираються шляхом загальних прямих виборів. Рада штатів формується шляхом непрямих виборів - колегією вибірників, що складається з членів законодавчих зборів штатів. Главою держави, за Конституцією, є президент, що обирається особливою колегією. Відповідно до букви закону, він наділяється широкими повноваженнями. Як "складова частина" парламенту, він має разом з палатами законодавчою владою. Йому належить право призначати прем'єр-міністра та інших вищих посадових осіб держави, а також губернаторів штатів. Президент має право дострокового розпуску Народної палати. Він може призупиняти дію багатьох статей Конституції. У період між сесіями парламенту президент може видавати укази, що мають силу закону. Парламент може покласти на президента та інші тимчасові повноваження. Президент, однак, спочатку по неписаним нормам, а тепер відповідно до поправок до Конституції діє "за порадою", фактично - за вказівкою, уряду Індії на чолі з прем'єр-міністром. Уряд - Рада міністрів - відповідально не перед президентом, а перед нижньою палатою парламенту. Парламент може змусити уряд піти у відставку шляхом винесення вотуму недовіри. Компетенція Ради міністрів в Конституції чітко не визначена. Як і в інших парламентських республіках, уряд сам здійснює повноваження, формально належать президенту. Індійський союз, згідно з Конституцією, є федерацією. Разом з тим до компетенції центральних органів віднесене вирішення всіх основних питань федерації, що дає можливість встановити ефективний контроль за діяльністю урядів штатів. В певних умовах центральний уряд може змістити обрані державні органи штатів і ввести так зване президентське правління (через призначеного губернатора). Ця конституційна прерогатива президента використовувалася понад 100 разів. Одним з проявів колоніальної спадщини стало закріплення в Конституція 1949 колишнього територіального поділу. Воно передбачало існування різних груп штатів, в тому числі таких, де главою виконавчої влади був один з місцевих князів. У 1956 р. був прийнятий Акт про реорганізацію штатів, за яким з урахуванням національних та мовних особливостей населення було створено 14 штатів і ряд союзних територій. Згодом число штатів зросло за рахунок перетворення в штати деяких союзних територій і поділу окремих штатів (в 1997 р. - 25 штатів і 7 союзних територій). Штати в Індії мають неоднакове правове положення. Їх межі змінюються без їх згоди. У деяких штатах, незважаючи на вжиті заходи, склалася напружена обстановка, діють сепаратистські сили, сильні релігійно-общинні протиріччя. Конституція 1949 р. визначила і основні принципи миролюбної зовнішньої політики країни. Державно-правові інститути Шрі Ланки також розвивалися в умовах буржуазно-демократичного ладу. З кінця 40-х і до кінця 70-х рр.. еволюція цих інститутів відбувалася в рамках парламентаризму, на основі "Вестмінстерське моделі". У 1978 р. була прийнята Конституція, найважливішими рисами якої з'явилися відмова від основних рис традиційного парламентаризму і наділення президента дуже широкими повноваженнями. У 1988 р. в Шрі Ланці після тривалої боротьби був створений автономний район для тамільської населення, але й інші провінції країни отримали такі ж права. Авторитарні тенденції розвитку державного механізму виразно проявилися в тих країнах Південно-Східної Азії, де до влади прийшов блок капіталістичних і напівфеодальних шарів. Після завоювання незалежності в 40-х рр.. XX ст. в більшості країн регіону були сприйняті західні державно-правові та політичні форми, які, однак, не відповідали на той час місцевим соціально-економічним умовам, і в ряді країн в подальшому були змінені. Діюча в даний час Конституція Індонезії 1945 проголосила суверенітет народу і п'ять принципів державної ідеології (панчасіли): віру в єдиного Бога, єдність нації, демократію, гуманізм, справедливість. Своєрідним вищим органом державної влади тут є Народний консультативний конгрес, який збирається один раз у п'ять років для розробки та вдосконалення конституції, обрання президента і віце-президента. Президент автоматично стає прем'єр-міністром, главою виконавчої влади, має дуже широкі повноваження. Посилення особистої влади президента відбулося в кінці 50-х - початку 60-х рр.., Коли президент Сукарно проголосив перехід до "спрямовується демократії". Після масових репресій проти лівих сил (у зв'язку зі спробою державного перевороту) і встановлення "нового порядку" під керівництвом генерала Сукарно в Індонезії була продовжена перебудова політичної системи. Існуючий військовий режим спирається на перевагу однієї партії - Голкар (офіційно дозволені три), яка має більшість місць в парламенті. Вирішальна роль в державному керівництві суспільством належить військовим, які становлять особистий апарат президента і більшу частину призначуваних членів консультативного конгресу і парламенту. На Філіппінах в 1946-1972 рр.. діяла американська модель президентської республіки з двопартійною системою. Разом з тим вже в 50-х рр.. ця система продемонструвала відступ від демократії, оскільки були заборонені ліві партії і профспілки. З початку 70-х рр.. був проголошений курс на створення "нового суспільства", який характеризувався подальшою концентрацією влади в руках президента, опорою на армію, встановленням монополії однієї партії. У якості "прикриття" режиму особистої влади на основі Конституції 1973 р. у країні продовжували формально діяти багатопартійна система і законодавчий орган, який тривалий час не скликався. Після повалення президента Маркоса була прийнята нова Конституція Філіппін 1986 р. Вона зберегла форму президентської республіки і передбачила створення двох автономних районів. Прикладом встановлення в 70-х рр.. "конституційного авторитаризму" служить і ряд інших військово-бюрократичних режимів в азіатському регіоні (Таїланд, Пакистан). Військова верхівка, незважаючи на різні маневри і прикриття у вигляді організації виборів і передачі влади цивільним особам, грає тут вирішальну роль у суспільному житті і здійсненні політичної влади. У М'янмі (Бірмі), яка ще в 1962 р. проголосила програму соціалістичної орієнтації, в 1988 р. був встановлений військовий режим, а в 1994 р. була прийнята нова Конституція. Значна частина парламенту призначається, реально в країні триває правління військових. В результаті національно-демократичної революції в 1978 р. була проголошена Демократична Республіка Афганістан. За підтримки колишнього СРСР її керівництво заявило про соціалістичної орієнтації, до Афганістану були введені війська СРСР. Після їх виводу колишній режим був повалений. У 1987 р. тут була прийнята Конституція, яка змінила назву країни (Республіка Афганістан). Протягом багатьох років в Афганістані йде междуусобная боротьба, підтримувана рядом зарубіжних держав. Спроби створити уряд "національного примирення" поки не привели до бажаних результатів, Конституція 1987 р. скасовано.