11. Укр. Після б.Хмельницького.

Після смерті Богдана Хмельницького владу було передано його синові Юрію, але до його повноліття гетьманом проголосили Івана Виговського. Був ліквідований спадковий гетьманат і відкрито дорогу до боротьби за владу, громадянської війни і занепаду держави. За 2 роки свого правління Виговський допустився ряду помилок – став захищати інтереси не всього козацтва, а старшини; він користувався допомогою татар для придушення повстань на Лівобережжі (там загинуло 50 тисяч чоловік).І.Виговський орієнтувався на Польщу після зради Москви.

У вересні 1658 року був підписаний Гадяцький договір з Польщею. Його положення:

1.Утворювалася автономія у складі Польщі у вигляді Руського князівства на чолі з гетьманом (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства).

2.Обявлялась свобода релігійного віросповідання.

3.Зберігались привілеї і права козаків.

4.Відкривалися академії, школи і друкарні.

5.Відновлювались феодальні відносини.

6.Руське князівство позбавлялось права на самостійні міжнародні відносини.

Московська держава оголосила Виговського зрадником і направила проти нього 15 тисячне військо, яке зазнало поразки під Конотопом. Всередині козацької верхівки зростало невдоволення І.Виговським і як результат, рятуючи життя, Виговський втік до Польщі. Старшина обрала гетьманом Юрія Хмельницького.

У 1659 році були поновлені відносини з Москвою, але при цьому обмежувалася влада гетьмана, а православна церква підпорядковувалась московському патріархату. Бажання Ю.Хмельницького відновити умови березневих статей не справдились.

У цей час відбувся розкіл України на Правобережну та Лівобережну Україну. На Україну зазіхали Польща і Москва.

У 1660 році Ю.Хмельницький підписав угоду з Польщею про входження України до Речі Посполитої. Невдоволені козаки усунули Ю.Хмельницького від влади. Почалась боротьба за владу. На Правобережжі у 1663 році гетьманом став Павло Тетеря.

На Лівобережжі гетьманом проголосили кошового отамана Запорозької Січі Івана Брюховецького, який орієнтувався на Москву.

Таким чином Україна була розподілена на 2 держави з окремими урядами і орієнтаціями.

12. Андрусівське перемир я

угода між Московським царством і Польщею за спиною України про припинення війни, підписана 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Угода стала завершенням російсько-польської війни 1654—1667років. До миру з росіянами поляків змусив рокош (заколот) Ю. Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. Андрусівський сепаратний договір визначив місце Московії, Польщі та України в системі міжнар. відносин 60—70-х рр. 18 ст.

За умовами сепаратного договору:

-припинялась польсько московська війна 1654—1667 років;

-встановлювалося перемир’я на 13,5 років;

-під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;

-в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;

-Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;

-Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;

-царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів).

-Річ Посполита і Московія зобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана та Османської імперії, що викликало з її боку ворожу реакцію, підсилену підтримкою Франції, Англії, Голландії та Австрії.

Умови сепаратного перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський сепаратний договір, порушивши умови Переяславської Ради(1654) та інших договорів з гетьманами Б. Хмельницьким, Ю. Хмельницьким та І. Брюховецьким, закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званим Вічним миром в 1686 році. Проти Андрусівського сепаратного миру рішуче виступали гетьманські уряди П. Дорошенка, І. Брюховецького, П. Суховієнка, а згодом і Д. Многогрішного та І. Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували. Порозуміння Росії й Польщі за рахунок поділу території козацької держави спричинило зростання політичного впливу в українському суспільстві козацької старшини, яка спиралася на підтримку Османської імперії та Кримського ханства. Після 1667 поглибився внутрішньополітичний розкол в Україні.