Кіммерійці, скіфи, сармати на території У.

Кіммерійці (кінець 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на території У, назви яких збереглися у давньогрецьких (Гомер у “Одиссеї”) та ассирійських джерелах. Скіфи - войовничі ірано-язичні племена кочовиків-скотарів, що у 7 сторіччі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У. У 513-515 рр. до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що намагався їх завоювати. Сармати - племена східних кочовиків, що в другому сторіччі до н. э. Завоювали більшу частину Скіфії, витісняючи скіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматов тривало продовжувалося до 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В підсумку до кінця залізного сторіччя встановилася майнова нерівність між членами общини; розпочався перехід частини засобів виробництва (худоби, землі, знарядь праці та т. і.) у приватну власність верхівки племен; боржники та військовополонені перетворювалися у рабів, що свідчить про розкладання первобитного суспільства та формування класового.

2. Трипільська культура.

Серед енеолітичних племен на території сучасної } України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура розвивалася протягом IV— III тис. до н. е. і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Назву отримала від дослідженого наприкін. Х—ІХ ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині. Утворилася Трипільська культура на основі давніших автохтонних (з грец. — місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували. Відомі також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жител. Тут уже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували дво- і навіть триповерховими. Фактично — це давні протоміста зі значною кількістю мешканців. В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості. Основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотертки, на яких терли зерно на борошно. Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Як тяглова сила використовувалися бики, якими орали поля. їх запрягали у візки, можливо сани. Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовувався і культовий посуд. Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов'язували з релігійним культом. Він прийшов в Україну, очевидно, з Малої Азії і став основою поширеного культу богині-матері. У селі Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматері Оранти, відомої в Середземномор'ї. Існує припущення, що трипільці мали свою писемність. За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.

3. Політичний устрій та соціальна організація Київської Русі.

Київська Русь виникла у 9 столітті. Її характеризують як ранньофеодальну державу з залишками родоплемінних князівств, збереження віче і народного ополчення.

Економіка Київської Русі характеризувалась розвитком

1. землеробства (провідна галузь), де існувала 2 – 3- пільна система. Вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, бобові та технічні культури, городину. Знаряддя: рало, плуг, соха.

2. скотарство значного поширення набуло в степовій зоні, де вирощували велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.

3. існувало 60 видів ремесла. Чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво були найважливішими галузями.

4. торгівля. Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва. У 10 столітті при Володимирі Великому з'явилась власна монета – злотники і срібляники. З 11 століття основною грошовою одиницею стає гривня – злиток срібла різної ваги (до 200 гр).

Допоміжні галузі: мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Соціальна структура Київської Русі характеризувалась такими групами населення як князі, бояри, князівські дружинники, селянство, холопи, міщанство, духовенство. Панівні класи посилювали експлуатацію народних мас і це привело до збройних повстань селян ( наприклад, у 1113 році у Києві проти Святополка Ізяславовича), коли розгромили адміністрацію, духовенство. Подавив повстання Володимир Мономах – переяславський князь.

Форма правління у Київської Русі існувала як ранньофеодальна монархія київського князя, який мав всю повноту влади. Віче існувало як орган місцевого самоуправління.

Територіально Київська Русь складалась з 15 князівств, які мали самостійність. Володимир Великий мав 12 синив і посадив їх у князівства, укріпивши владу.

Утвердження християнства. Християнізація Русі почалась за часів Аскольда, хоча знайомство відбулося ще раніше. У 8 – початку 9 століття у місці Сурож відбулося хрещення князя Бравмена. Сприяла християнству княжна Ольга, але остаточно офіційною релігією воно стало при хрещенні Володимира у Херсонесі у 988 році.

Історичний розвиток . В історії Київської Русі виділять 4 періоди:

1) 1 період охоплює князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава (882 – 972 рр). Це час швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави. Князі об'єднали майже всі східнослов’янські племена, підпорядкували торговельну артерію по Дніпру. Святослав розгромив Хозарський каганат, але його місце зайняли печеніги.

2) 2 період охоплює князювання Володимира Великого (980 – 1015 рр) і Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр). Він характеризується економічним і культурним розвитком Київської Русі, досягненням її поличної могутності. При Володимирі завершилось формування території Київської Русі, яка була захищена від печенігів валами та містечками; було запроваджене християнство, яке дало поштовх розвитку духовної культури. Ярослав Мудрий ввів перший збірник законів "Руська правда", заснував Киево – Печерську Лавру, збудував Софійський собор, зміцнив через шлюби зв’язки з європейськими державами.

3) 3 період - період феодальних міжусобиць при князях Володимирі Мономасі (1113 – 1125 рр) Мстиславі (1125 – 1132 рр). Він характеризувався політичним занепадом і розпадом на окремі князівства Київської Русі. Цьому сприяли поразки у боротьбі з половцями. У 1097 році у Любечі відбувся з’їзд князів, які проголосили спадковість наслідування влади. Але міжусобиці припинив Володимир Мономах, об'єднав ¾ території Русі , та при Мстиславі повністю наступила роздробленість. Причини: відсутність тісних економічних зв’язків, розвиток і піднесення удільних князівств, посилення ролі боярства, зміна торговельної кон'юктури.

4) 4 період (1132 – 1237 – 1241 рр) . Це період поліцентралізації Київської Русі, який продовжувався до монголо – татарської навали. Кількість князівств збільшилась з 15 до 50. Влада була в руках у Ольжичів, Ростиславовичів, Мономаховичів і т.д. Найпомітнішу роль у політичному житті Русі відігравала Новгородська земля, Полоцьке, Смоленське, Володимиро – Суздальське, Чернігівське, Переяславське, Волинське і Галицьке князівство. Об’єднуючу роль давньоруських земель відігравало Галицько – Волинське князівство, але це вдалося його князям Роману Мстиславовичу і Данилу Галицькому. Еволюція Київської Русі була перервана монголо – татарами. З 1237 до 1241 року всю територію сучасної України було захоплено золотоординцями.

Монголо – татари дійшли до польських і чеських земель, отримали опір, повернули до Волги, де і утворили Золоту Орду. Руські землі перебували у васальній залежності.

Історичне значення Київської Русі:

-вперше об'єднала всі східнослов’янські племена в державу;

-Київська Русь сприяла формуванню у східних слов'ян розвитку культури (писемність, право, бібліотеки, храми);

-воназміцнила обороноздатність східних слов'ян від кочівників;

-підняла авторитет східних слов'ян у Європі, про що свідчать міжнародні зв’язки Київської Русі.

-Київська Русь – є спадщиною трьох слов'янських народів (сучасне бачення і радянських істориків). Погодин вважав, що Київська Русь – колиска російської держави, Грушевський – України.

4. Галицько-Волинське князівство

1199-1349—південно-західне руськекнязівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а такожПоділля і Бессарабія.Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща,Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиціїбоярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.