22. Економічний розвиток у 19 ст.

У 19 ст. Австро – Угорщина і Наддніпрянська Україна пережили кризу феодально –кріпосницької системи, внаслідок чого почався прискорений розвиток капіталізму.

На території Наддніпрянської України відбулася індустріалізація – швидко розвивалися вугільна, залізорудна, металургійна промисловість (Донецько – Криворізький басейн), яка давала 65 % вугілля Росії, 50 % чавуну і 50 % заліза і сталі. Розвинені були цукрова, винокурна, мукомельна промисловість – 85 % цукру, 50 % тютюну Росії. Розвиток машинобудівництва був повільним. Залізниці України становили 1/5 залізниць всієї Росії. Велику роль тут мав іноземний капітал ( німецький, англійський, французький, бельгійський, 1900р. – в Україні – 80 – 90 %). Зростали міста Одеса (400 тис.), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.).

Але в економіці переважало сільське господарство, яке розвивалося прусським і американським шляхом (південь). На кінці ХІХ ст.. Україна давала 4 % врожаю ячменю, 20 % - пшениці, 10 % - кукурудзи від валового збору в Росії.

Особливості економічного розвитку :1) у Наддніпрянщині тільки 15 % підприємств давали готову продукцію, а інші сировину для російських підприємств;

2) Розвиток економіки базувався не на місцевому, а на іноземному капіталі.

Західна Україна бала аграрно – сировинним придатком Австро – Угорщини – дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин. Господарство було аграрним, розвивалося повільно. Промисловість розвинута тільки нафтопереробна (Борислав та Дрогобич – 5 % світового видобутку нафти). Тут переважав іноземний капітал. Найбільшим містом був Львів (200тис. – 1910 р.). це був відсталий район.

Індустріальні зміни у Наддніпрянській Україні привели до зростання населення з 13,4 до 23,4 млн. чоловік; у Західній Україні – з 3,9 до 5,9 млн. чоловік.

Зростання населення породило проблему малоземелля. Тому з кінця ХІХ ст.. почалося переселення селян Наддніпрянщини на схід і масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини.

23. Украї́нська Центра́льна Ра́да (УЦР), На У в березні виникнуло не менше 170 Рад. Буржуазія створювала свої органи влади -суспільні комітети (у них входили колишні земцы, фабриканти, заводчики, поміщики, професура й ін.). 3 березня 1917 р. з ініціативи товариства укр. прогресистів, соціал-демократів і укр. соціалістів-революціонерів, ряду кооперативних і студентських організацій створена Центральна рада (ЦР), Головою ЦР був обраний М. Грушевський - відомі історики, що повернувся з посилання, лідер Товариства укр прогресистів. Повноваження Центральної рады і Грушевського були проголошені на Укр. ом національному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). До складу ЦР увійшло понад 800 чоловік, що подають усе укр. національні партії, профспілкові організації, селянські спілки. 4-я частина місць належала російським, єврейським, польським і ін. партіям (соціал-демократи, есери, Бунд). Керівництво ЦР стало створювати на місцях (повіти, міста, губернії) укр. рады, підтримувало заходи щодо створення укр.ой преси, введення укр. мови в школах і виникнення культосвітніх організацій («Просвіта»). ЦР висувала вимогу перед Тимчасовим урядом про автономію У в складі Російської Федерації. Політика ЦР одержала в травні 1917 р. підтримку 3-х Всеукр. з'їздів: військового, селянського і робітника. 10 червня 1917 р. ЦР видала свій перший Універсал, у якому провозглашалась автономія У. Вскоре була створена виконавчий орган ЦР - Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченко (із 8 міністрів; С. Петлюра став генеральним секретарем по обороні). Наприкінці червня - початку липня 1917 р. у Києві відбулися переговори між делегаціями ЦР (М. Грушевський і В. Винниченко) і Тимчасового уряду (А. Ф. Керенский, М. Терещенко, И. Церетели). Генеральний секретаріат був визнаний вищим органом крайового керування на У. Його влада поширювалася на 5 губерний: Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільськ, Волинську. 3 липня 1917 р. ЦР публікує ІІ Універсал, у якому заявляє про свою згоду чекати законодавчого твердження автономії У Установчим збори в листопаді 1917 р. Октябрьский переворот 1917 р. різко змінив ситуацію. Центральна рада засудила повстання в Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади в руки Рад 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ Універсал, у якому У. провозглашалась народною республікою в складі «Федерації рівних і вільних народів», давалися обіцянки ліквідувати помещичью власність на землю, увести 8-годинної робочий день і встановити державний контроль над виробництвом. Під владу ЦР переходили ще 4 губернії: Харківська, Екатериновславская, Таврическая, Херсонська. У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу ні У. На виборах в Установче збори укр. партії одержали до 70 % голосів, більшовики одержали усього біля 10%. Багато Рад підтримували ЦР. Керівництво її не визнавало Совнарком на чолі з В. И. Леніним, закрило межу з Радянської Росією, припинило вивіз хліба, не пропускало на Дон через територію У військові з'єднання Червоної Армії, щоб уникнути там масового кровопролиття. У цих умовах, за декілька днів до поразки, ЦР прийняла рішення про радикальну земельну реформу, а 25 січня опублікувала свій ІV Універсал про повну незалежність Укр. ой Народної Республіки і розірванні всіх зв'язків із більшовицької Росією. Запізнілість цих мір, а також відсутність серйозної збройної сили і дієздатного адміністративного апарата, молодість і недосвідченість керівників ЦР і Генерального Секретаріату призвели до поразки Центральної Ради і проголошеної нею УНР.

24. 4 універсал

В умовах більшовицького наступу життєво важливим для УНР було укладення миру з Центральними державами: Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. Це вимагало негайного проголошення незалежності. Тому 22 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Четвертий Універсал, яким проголосила: "Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Було також підтверджено декларовані раніше права і свободи особи, перейменовано Генеральний секретаріат у Раду Народних Міністрів, передбачено замінити постійну армію народною міліцією, встановлено державну монополію на низку товарів, внутрішню й зовнішню торгівлю, запроваджено контроль над банками, ухвалено рішення про проведення виборів місцевих народних рад, призначено на 2 лютого 1918 р. скликання Українських установчих зборів. Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народові без викупу. Згідно з Брестським миром, усі держави Четверного союзу визнали незалежність і самостійність України, яка стала повноцінним суб'єктом міжнародного права. Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини. Кордон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціальна змішана комісія. За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити їм до липня 1918 р. значну кількість "хліборобських і промислових лишок". Інші пункти договору встановлювали дипломатичні відносини між молодою УНР і державами Центрального блоку, регулювали обмін військовополоненими, повернення інтернованих цивільних осіб. Сторони взаємно відмовлялися від сплати контрибуцій.

Окрема таємна стаття Брестського миру була укладена між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один "коронний край". Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду.