Соціально-політичні проблеми Великобританії кінця хх – поч. Ххі ст.

Велика Британія - одна з найбільш густозаселених і високо урбанізованих країн світу. Однак по території країни населення розміщується дуже нерівномірно. Основна частина жителів сконцентрована в Англії, яка має найзручніше географічне положення, сприятливі природні умови й відіграє провідну економічну роль протягом усієї історії Британських островів.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. в країні відбулася значна трансформація в сфері соціальної політики уряду, який позначився низкою соціально-політичних проблем. У Великобританії соціальна політика відрізняється високим рівнем охоплення, хоча не є повністю універсальною (за винятком охорони здоров'я): система посібників національної системи страхування не поширюється на доросле неактивне населення і тих, хто отримує доходи менше певного рівня. Одна із стратегічних проблем – це те, що країна програє за рівнем інвестицій в розвиток людського капіталу, що є фактором порівняно високого рівня бідності та соціальної ексклюзії.

В цілому за період 1980-1990-х років у Великобританії відбулося певне зниження ролі держави в наданні соціальних послуг. У 1980 р. воно надавало і фінансувало 54% усіх витрат, але до 1996 р. цей показник знизився до 49%. У той же час частка приватного сектора в наданні послуг зросла з 25 до 30%. Особливо цей процес торкнувся житлової сфери та побутового соціального обслуговування.

Для Великої Британії здавна характерним є низький приріст населення. Відбувається старіння нації. Населення віком понад 60 років становить 15,8 %. (2010 р.) . Середня тривалість життя – 77,2 років у чоловіків та 81,3 років - у жінок . Однак повільно зростаюча чисельність населення може мати деякі переваги. Саме цим може пояснюватися відсутність будь-яких дій уряду в цьому напрямку. Так, потрібно виділяти менше ресурсів на додаткове житло, що дозволить покращувати вже існуюче. З іншого боку, при зниженні дітонародження, що супроводжується зниженням смертності, результатом стає старіння населення. Це і спровокувало пенсійну реформу 2006-2007 рр. у Великобританії, котра мала на меті підвищення пенсійного віку.

Старіюче населення демонструє свої типи споживання, змінюється і якість працівників, ринкове населення стає старіше і, ймовірно, менш мобільніше, тобто відбувається втрата динамічності, яка властива молодим людям. Зміна тенденції старіння населення є однією з проблем, яку неможливо вирішити в короткий проміжок часу. Консервативна партія, яка знаходиться зараз при владі приступає до формування стратегічних завдань, які допоможуть подолати цю проблему.

Значно загострилася проблема імміграції та іммігрантів. В кінці травня 2001 р. в одному з північних містечок Великобританії, Олдемі, пройшли найзапекліші за останні 15 років зіткнення на расовому ґрунті між білим населенням та вихідцями з африканських і азіатських країн. Пізніше подібні події повторилися і в ряді інших міст. Останнім часом негативне ставлення до іммігрантів має тенденцію до все більш широкого розповсюдження серед громадян Великобританії. Згідно з опитуваннями спеціальної комісії ЄС, проведеними на початку 2002 р., 22% британців вважали, що іммігрантів потрібно в обов'язковому порядку повертати на батьківщину. Тільки 10% британців вважали, що африканці, азіати і латиноамериканці можуть внести свій вклад в культуру їх країни.

Серед інших соціальних проблем сучасної Великобританії називають швидко зростаючий розрив у доходах між найбільш багатими верствами суспільства і тих британців, які перебувають внизу цієї своєрідної ієрархічної сходинки. У країні періодично виникають серйозні конфлікти між роботодавцями та найманими працівниками. Наприклад, в січні 2002 р. в Лондоні проводилися дводенні страйки працівників громадського та залізничного транспорту, які фактично паралізували транспортну систему південного сходу країни. Їх учасники домагалися поліпшення оплати праці.

З 1969 р. в сучасній історії Великобританії триває драма Ольстера (так іноді називають Північну Ірландію), яка корінням сягає в глибину століть. У квітні 1998 р. за посередництвом США було підписано тристоронній мирний договір по Північній Ірландії, яка зобов'язувалася відмовитися від домагань на Ольстер, а британський уряд погоджувався на освіту загальноірландських місцевих органів самоврядування з обмеженими повноваженнями (практичне вирішення цього питання переходило в сферу повноважень Національної асамблеї Північної Ірландії). Поступово обстановка почала стабілізуватися. У 2000 р. британський уряд відмовився від нового введення в Ольстер спецпідрозділів, але значною мірою посилив антитерористичне законодавство.

Владі в Північній Ірландії доведеться докласти чимало зусиль, щоб залучити на свою сторону протестантів. Проте останнім часом активізувалися протестанти-підлітки, які тероризують своїх однолітків-католиків в їх школах. Не відмовився від політики терору і ряд воєнізованих організацій протестантів. Окремі формування ІРА (Ірландської республіканської армії), незважаючи на неодноразові заяви керівництва про припинення бойових дій, також беруться за зброю. Очевидно, що шлях до нормалізації обстановки на багатостраждальній землі Північної Ірландії буде доволі тривалим й складним.

Підсумовуючи усе вище сказане, можна зробити висновок, що на протязі ХХ-ХХІ ст. в Великобританії відбувалося помітне зростання соціально-політичних проблем, які тривають й досі. Розрив між багатими та бідними не зменшився, незважаючи на те, що країна процвітала. Ще більш характерними були соціальні та культурні відмінності різних прошарків населення. На сьогоднішній день, уряд країни проводить активну соціальну політику для врегулювання даних проблем, але поки що все ж таки існує тенденція до подальшого зростання вже існуючих проблемних питань, котрі, здебільшого, викликані неефективною політикою уряду Великобританії.