81. Інфляційний та рецесійний розрив.
Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного призводять до виникнення так званих рецесійних та інфляційних розривів.
Рецесійний розрив — величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб підвищити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості.
Якщо
фактичний рівноважний рівень випуску
У менший за потенційний
то це означає, що сукупний попит
неефективний, тобто сукупні витрати
недостатні для забезпечення повної
зайнятості ресурсів, хоча рівновага
AD=AS досягнута. Недостатність сукупного
попиту чинить депресивний вплив на
економіку.
Для того щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і перемістити рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу дорівнює:
Інфляційний розрив — величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості.
Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y перевищує потенційний , це свідчить про те, що сукупні витрати надто високі (мал. 5.9). Надлишок сукупного попиту призводить до інфляційного буму в економіці: рівень цін зростає, тому що фірми не можуть розширити виробництво адекватно до зростаючого сукупного попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.
Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування сукупного попиту і "переміщення" рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу дорівнює:
82. Дискреційна та не дискреційна фіскальна політика.
Фіска́льна полі́тика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.
Складовими частинами фіскальної політики держави є:
Дискреційна політика розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає — випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;недискреційна політика(політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.
Дискреційна фіскальна політика - це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
Дискреційна фіскальна політика поділяється на:
стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;
обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.
Недискреційна фіскальна політика - автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі.