39. Крива Лоренца, як графічна модель фактичного розподілу доходів.

Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують кілька понять, одне з яких крива Лоренца.

Крива Лоренца – графік, в якому по горизонтальній осі відкладені процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній – процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни.

Крива Лоренца - це графічне зображення функції розподілу. Вона була запропонована американським економістом Максом Отто Лоренцом в 1905 році як показник нерівності в доходах населення. У такому поданні воно є зображення функції розподілу, в якому кумулюються частки чисельності та доходів населення. У прямокутній системі координат крива Лоренца є опуклою вниз і проходить під діагоналлю одиничного квадрата, розташованого в I координатної чверті.

Кожна точка на кривій Лоренца відповідає твердженням на зразок «20 найбідніших відсотків населення отримують всього 7% доходу». У разі рівного розподілу кожна група населення має дохід, пропорційний своєї чисельності. Такий випадок описується кривою рівності ,що є прямий, що з'єднує початок координат і точку (1; 1). У разі повного нерівності (коли лише один член суспільства має дохід) крива спочатку «прилипає» до осі абсцис, а потім з точки (1; 0) «злітає» до точки (1; 1). Крива Лоренца укладена між кривими рівності та нерівності.

Криві Лоренца застосовують для розподілів не тільки доходів, але і майна домогосподарств, часткою ринку для фірм у галузі, природних ресурсів по державах. Зустріти криву Лоренца можна і за межами економічної науки.

40. Державна система соціального захисту населення.

Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів управління, направлених на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень та інше. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє забезпечити людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту й добробуту сім'ї, право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людей причин.

Рівень доходів членів суспільства є важливим показником їх добробуту, оскільки визначає можливості матеріального й духовного життя індивіда: відпочинку, отримання освіти, підтримання здоров'я, задоволення нагальних потреб. Основними факторами, що безпосередньо впливають на величину доходів населення є: розмір заробітної плати, динаміка роздрібних цін, ступінь насичення споживчого ринку товарами та інші.

Суттєвий вплив на формування доходів населення справляють виплати за програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюється пенсійне забезпечення, утримання тимчасово непрацездатних громадян, виплачується різного виду допомога (на догляд за дітьми, медичне обслуговування, малозабезпеченим сім'ям на дітей, по безробіттю).

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, суб'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішення питання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим з точки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти, які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання.

Державний соціальний захзист, в свою чергу, може здійснюватися двома шляхами: через соціальне страхування та соціальну допомогу. Найбільш масштабна частина - це державне соціальне страхування. Переважна частка виплат іде на пенсії за віком, інвалідністю, у випадку смерті годувальника, на медичну допомогу. Однак соціальні виплати компенсують лише частину загального фонду засобів життя.

Державна соціальна допомога також здійснюється двома шляхами: програми допомоги в грошовій формі; допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування житлової допомоги, позичок студентам тощо.

За умов інфляції очевидним є різке зниження рівня життя осіб з фіксованими доходами: викладачів, лікарів, студентів, пенсіонерів тощо. В такому випадку держава використовує тимчасові заходи або запроваджує окремі елементи системи соціального захисту. До тимчасових заходів належать закони та постанови про компенсацію та індексацію доходів населення.

Компенсація передбачає передачу державних дотацій на збиткову продукцію від виробника споживачу у разі збільшення цін на цю продукцію. Система компенсацій базується таким чином, щоб, з одного боку, захити соціально вразливі верстви населення, а з іншого - прив'язати компенсаційні виплати до трудового вкладу кожного члена суспільства.

Для розрахунку життєвого рівня населення в світовій практиці використовується показник індексу вартості життя.