28. Крива Філіпса в короткостроковому та довгостроковому періодах.
Залежність між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді називають кривою Філіпса.
Мілтон Фрідмен та Едмунд Фелпс у своїх працях стверджують, що знаряддя грошово-кредитної політики дають змогу домогтися комбінації рівнів інфляції та безробіття тільки на короткостроковий проміжок часу. У довгостроковому періоді зв'язок між темпами інфляції та рівнем безробіття відсутній.
Незалежно від темпів зростання цін рівень безробіття прямує до свого природного рівня. У результаті довгострокова крива Філіпса має вигляд вертикальної прямої.
Припустимо, що економіка знаходиться в точці E1, яка характеризується абсолютною стабільністю цін, тобто нульовою інфляцією. У цей момент уряд збільшує сукупний попит за рахунок разового збільшення грошової пропозиції. Дія трансмісійного механізму (див. Рівновага макроекономічне) призведе до зниження процентної ставки і збільшення випуску та зайнятості. У силу зростаючого попиту на працю почнеться зростання заробітної плати і цін. Відповідно економіка перейде в точку A1. Однак це лише початковий (короткостроковий) результат. Почався ріст цін стане знижувати реальна грошова пропозиція, від чого почне зростати процентна ставка. Сукупний попит, а з ним і виробництво будуть поступово скорочуватися, а економіка "сповзати" з точки A1 у вихідну точку Е1 При цьому загальний рівень цін підвищиться, але темп їх зростання (інфляція) повернеться до колишнього нульового значення (ПІ10). Таким чином, ефект "розміну" між інфляцією і безробіттям (йому відповідає перехід з точки E1 в точку А1) виявляється тимчасовим, а швидкість повернення економіки у вихідну точку E1 залежить від гнучкості заробітної плати і цін. Саме тому класичну криву Філліпса називають короткостроковою.
У розглянутому варіанті уряд може спробувати не допустити повернення економіки з точки A1 в точку E1, продовжуючи нарощувати грошову пропозицію. Проте в цьому випадку зросте інфляція і економіка опиниться в точці А2, тобто на більш високій короткострокової кривої Філіпса - РС2. Якщо темп зростання грошової пропозиції стабілізується на новому рівні, то економіка поступово "опуститься" в точку Е2. Це відбудеться тому, що поступово рівень інфляції зрівняється з темпом зростання номінального грошової пропозиції і складе ПІ20, а тому реальна грошова пропозиція повернеться до того значення, яке у нього було на самому початку. Протистояти такому розвитку подій уряд може лише за допомогою подальшого збільшення темпів зростання грошової пропозиції, що переведе економіку на ще більш високу криву Філіпса - РСЗ. Таким чином виявляється, що постійне підтримання високого рівня зайнятості за допомогою стимулювання сукупного попиту неминуче призводить до зростання інфляції. Причому довгостроковий рівень зайнятості, до якого економіка повертається після стабілізації динаміки грошової пропозиції, виявляється одним і тим же.
29. Інфляція попиту та інфляція витрат, очікувана та неочікувана інфляція.
Інфляція попиту виникає внаслідок надмірного зростання грошових доходів населення, підприємств і держави, і зростання на цій основі сукупного попиту. Внаслідок цього покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.
Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат виробництва, завдяки підвищенню цін їх елементів.
Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг. Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які накопичується хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.
Інфляція витрат викликає зростання цін будь – якого із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати виробництва переносяться на ціну продукції, яка оплачується споживачем. Якщо й для нього цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростуть і тут, що змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.
Найважливішими джерелами, що живлять інфляцію витрат, є, по-перше, зростання номінальної заробітної плати, по – друге, підвищення цін на сировину, паливо і енергію. Тобто йдеться, насамперед про змінні витрати виробництва.
Найстрашніше у інфляції витрат є те, що вона породжує інфляційні очікування, а згодом – і інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли у масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде зростати й надалі. Тому працівники вимагають підвищення заробітної плати „під майбутнє зростання цін”, а підприємці завчасно „закладають” у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, працю й кредит.
Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який небудь - період часу і вона, як правило, є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні - в грудні 1991р.
Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту. Це веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку, коли раптовий скачок цін відбувається в економіці не “зараженій” інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу»- різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.