6. Процес детермінації зовнішньоекономічної поведінки суб'єктів міжнародних відносин.

Детермінація та причинність, або причини та умови тінізації суспільно-економічних відносин, об’єднані родовими поняттями “детермінанти”, “фактори”, “причини”, що зумовлюють тінізацію суспільно-економічних відносин. Їх можна поділити на “детермінанти, що зумовлюють прояви криміногенного характеру”, “детермінанти що зумовлюють прояви перемінного характеру” та “детермінанти, що зумовлюють некриміногенні прояви”. Усі зазначені детермінанти є сукупністю соціально-політичних, правових, економічних, ідеологічних, психологічних і організаційно-управлінських факторів, які певною мірою є взаємозалежними й зумовлюють ту чи іншу форму проявів тінізації суспільно-економічних відносин.

Детермінованість (від лат. determinia – визначаю, зумовлюю, опосередковую) включає будь-які зв’язки (жорсткі, розпливчасті, імовірнісні), що зумовлюють залежність об’єктів, явищ, подій, станів у їх визначенні та зміні.

У сукупності детермінант, що впливають на корисливу поведінку, взаємодію, зв’язки станів кореляційних залежностей, найважливіше значення мають причини та умови. Причинність є органічною частиною будь-якого зв’язку явищ, а отже, входить у процес детермінації як підстава для всіх інших форм зв’язку.

Причинний зв’язок явищ носить об’єктивний і універсальний характер. Усі явища, усі зміни, процеси обов’язково виникають у результаті певних причин. Прояви тіньової економіки також вчиняються у причинно-наслідковому зв’язку. Немає і не може бути безпричинних явищ. Тобто тіньові прояви виникли з об’єктивних причин – існують, розвиваються за тими ж об’єктивними причинами й законами детермінації.

На взаємодію причин і наслідку, тобто на правопорушення, що складають прояви тіньової діяльності, впливають також явища, що оточують ці прояви. У сукупності ці явища мають назву умов вчинення правопорушення. Умова – це явища, необхідні для того, щоб настала певна подія, але самі по собі вони її не викликають. Серед умов одні фактори стримують вчинення проступку, а інші – його стимулюють. Причинні взаємозв’язки явищ є дуже важливими, визначальними, проте різноманітності зв’язків, що детермінують правопорушення, вони не вичерпують.

У юридичній літературі в основному висвітлюються обставини вчинення злочинів. Останнім часом з’явився ряд праць, у яких аналізується діавентна поведінка особистості у цілому. Дослідження у цьому напрямі через призму тінізації та детінізації економіки необхідно, насамперед, здійснювати в контексті причинності тіньової економіки в цілому, однак слід мати на увазі, що тіньова економіка –явище до аморфності різноманітне, що складається з багаточисельних джерел, які можуть мати причинний комплекс, притаманний тільки їм. Відповідно дослідження причинного комплексу тіньових відносин необхідно проводити в контексті конкретних джерел тіньової економіки як через призму об’єктно-технологічного складу тіньових прояв, так і через їх конкретний суб’єктний склад.

Саме такий підхід до класифікації причин злочинності відмічається в юридичній літературі. Причини злочинності поділяють на два види: а) загальні причини злочинності та причини окремих груп злочинів; б) причини злочинності у цілому (загальне) і причини конкретного злочину (окреме). Тобто йдеться про структуризацію причинних комплексів за схемою загальне, особливе і окреме (одиничне). Проблема співвідношення загального, особливого й окремого відносно причин тінізації економічних відносин є основним питанням, оскільки для встановлення причин глобалізації тіньової економіки в Україні однаково важливо вивчення її причин у цілому або у розрізі окремих її видів, чи особливостей конкретних тіньових проявів, окремі з яких можуть досягати глобальних розмірів і порівнюватись з ВВП чи іншими категоріями легального капіталообороту.

Окремий прояв тіньової економіки завжди є індивідуальним. Він має специфічні, лише йому притаманні особливості. Проте, поряд з ними, на макрорівні він має і загальні риси, характерні для всіх проявів ТЕ, а також риси, притаманні не всій сукупності, а лише певній її частині.

Виходячи із зазначеного вище, причини та умови тінізації суспільно-економічних відносин, як і їх джерела, доцільно класифікувати на “однопрофільні”, “різнорівневі” (макро- і мікрорівні) та “різнопрофільні”. Вивчення джерел за такими ознаками покаже, що вони є різноманітними за технологічним і причинно-мотиваційним наслідковим і суб’єктним складом та потенціалом свого впливу на ті чи інші сектори тінізації суспільно-економічних відносин. Класифікація джерел ТЕ, їх технологічного і суб’єктного комплексу, причин та умов тінізації суспільних відносин лежить в основі вирішення проблем розробки державних заходів детінізації організаційно-управлінських і фінансово-господарських відносин. Зміст цих причин та умов в однопрофільних джерелах ТЕ є взаємопроникаючим, взаємозалежним. Але причини та умови тінізації суспільно-економічних відносин за їх рівнем, профілем, притаманною їм технологією і потенціалом впливу на зазначені відносини мають не тільки спільні, а й певні специфічні чи особливі властивості, характерні тому чи іншому різнорівневому та різнопрофільному видам чи підвидам джерел тіньової економіки. Саме це потребує використання наукових досягнень економічного, юридичного та управлінського блоків наук, економіко-кримінологічних та інших суміжних з ними підходів (методів) дослідження. Об’єднані, через призму тіньових відносин знання, напрацьовані в межах зазначених блоків наук і синтезовані в теорії детінізації економіки в комплекс гносеологічного інструментарію пізнання тіньових відносин, повинні взаємоузгоджуватись з усіма елементами даної теорії, і особливо з кримінологічною наукою. Водночас з урахуванням технологічних, суб’єктних і причинно-детерміністичних особливостей процесів, пов’язаних з феноменом “тіньова економіка”, теорія детінізації економіки повинна стати повністю самостійною методологією дослідження тіньових економічних процесів у контексті вимог, засад та специфіки предмета свого дослідження.

Основні відтворювально-прогресуючі причини, умови технології та напрями тінізації суспільно-економічних та інших цивільно-оборотних відносин включаються в зміст предмета теорії детінізації як продовження вчення “про джерела тіньової економіки”, визначення серед них найбільш суспільно небезпечних криміналізованих і некриміналізованих діянь, що скоюються за допомогою використання легітимних організаційно-управлінських та фінансово-господарських технологій і видів діяльності як умов тінізації значної сукупності відносин у сфері цивільного обороту країни.

У межах визначення умов, що сприяють тіньовому капіталообороту, доцільно дослідити кредитно-фінансові інститути, готівкові й безготівкові розрахункові технології, технології, пов’язані з обігом фондових цінних паперів, боргових зобов’язань, ринку гарантій, валютних операцій, технології приватизаційних процесів, інституту банкрутства, криміногенних аспектів екосестейту та ін.

Класифікація джерел тіньової економіки на предмет виявлення причин і умов їх існування здійснюється, перш за все, за ознакою “суспільна небезпека” тіньових капіталооборотних процесів, операцій, діянь як джерел тіньової економіки, що виникають у сфері фінансово-господарського обороту речей, прав, дій. Ця ознака є відправним елементом визначення сутнісної природи джерел ТЕ, виділення серед них найбільш небезпечних, встановлення причин та умов їх виникнення, визначення притаманних їм закономірностей, форм і механізмів функціонування, методів їх пізнання, моніторингу і локалізації, а також створення організаційно-правової профілактично-попереджувальної інфраструктури детінізації економіки. Учення про джерела тіньової економіки, методи оцінки їх небезпечності, моніторинг стану та змін, а також методи визначення і усунення причин та умов тінізації економічних відносин є основними гносеологічними інструментами теорії детінізації економіки. Зазначені та ряд інших компонентів даної теорії є і методологічною основою визначення діапазону тіньових економічних відносин, які першочергово необхідно включати в систему соціально-політичних, економічних, технологічних, правових та організаційно-управлінських державних заходів, спрямованих на побудову інфраструктури детінізації економіки, основними елементами якої є системи визначення, усунення, нейтралізації або послаблення чинників, що зумовлюють чи сприяють виникненню і розвитку конкретних джерел тіньової економіки. Класифікація джерел ТЕ лежить в основі класифікації причинного комплексу тінізації, притаманного конкретному джерелу ТЕ. Побудована на об’єктивній основі класифікаційна система та економіко-кримінологічний моніторинг стану та змін джерел ТЕ і об’єктивно побудована на їх основі комплексна профілактична система усунення причин і умов тінізації відносин є важливою складовою теорії детінізації економіки, яка вивчається і розробляється в розрізі всіх елементів даної теорії в контексті наукового пошуку ефективних засобів усунення макро- і мікрорівневих причин та умов тінізації, а також розбудови превентивної інфраструктури детінізації конкретних галузей народного господарства, видів і напрямів підприємницької діяльності, що в сукупності утворює комплексну інфраструктуру детінізації економіки в цілому. Дані проблеми тісно пов’язані з причинно-мотиваційним комплексом ризик-менеджменту, економічної безпеки підприємництва, документооборотних, облікових і інформаційних технологій тощо. Організаційно-правова інфраструктура детінізації економіки за своєю природою передбачає вирішення проблем протидії тіньовим процесам також у контексті всіх наведених елементів, перш за все, на засадах усунення основних причин тінізації підприємницьких відносин, шляхом встановлення економічного інтересу підприємців створити на власному підприємстві окремі елементи загальної інфраструктури детінізації економіки.

Слід ще раз наголосити, що це можливо зробити за умови визначення реальних причин тінізації і методів протидії тіньовим процесам. У свою чергу, досягти об’єктивної реальності у встановленні причинного комплексу можливо за умов, якщо врахувати галузево-напрямові технологічні особливості капітало- і документообороту, притаманних тій чи іншій галузі або напряму підприємницької діяльності, іншим об’єктам, що піддаються моніторингу на предмет наявності джерел ТЕ, а також якщо врахувати типи осіб-суб’єктів тіньових діянь, фактори, механізми й моделі формування психології тіньовика-делінквента, причини, що його спонукають здійснювати свої капіталооборотні операції в підпільному секторі тіньової економіки.

Для створення ефективної профілактичної системи, здатної протистояти стрімкому відтворенню криміногенного потенціалу процесів тінізації, економіко-кримінологічному моніторингу слід піддати багато інших параметрів, пов’язаних з тіньовою економікою. Це така, наприклад, проблема, як екосестейт (економічна безпека держави).

Як зазначалося вище, довготерміновий чинник зовнішньої небезпеки “взаємозалежність” (збільшення складності асиметричних дезінтеграційних економічних зв’язків країни) на причинно-детермінаційному рівні призводить до неминучих змін при формуванні принципів у основних напрямах державної політики. Водночас останні автоматично, на рефлективно-залежному рівні відтворюють у країні соціально-політичні, організаційно-управлінські, психологічні умови, які сприяють зовнішньоекономічній дискримінації країни, зовнішньоекономічному диктату відносно неї, детермінують її економічне засилля, порушення економічної рівноваги, підтримання потенціалу конфліктів, економічну експансію, економічну інтервенцію тощо. Дана категорія тіньових відносин є значно складнішою, а детермінанти, чинники, фактори, умови цієї категорії тінізації так чи інакше пов’язані або зумовлені головною причиною (мотивом, каталізатором) – корисливим, криміногенним інтересом з боку організаторів і виконавців-суб’єктів цих небезпечних для країни тіньових процесів.

Нормативно-правовий, технічний і технологічний детермінаційно-причинний комплекс тінізації фінансово-господарських відносин

Характеристика нормативно-правового та пов’язаного з ним технічного й технологічного детермінаційно-причинного комплексу є продовженням розвитку вчення про причини та умови, що сприяють зростанню тіньових процесів у сфері фінансово-господарського обороту речей, прав, дій.

Причому перед тим, як перейти до більш детальної характеристики зазначеного причинного комплексу, слід зауважити, що він суттєво відрізняється від макрорівневих, де технічні та технологічні аспекти є частіше не причинами, а умовами скоєння тіньових проявів. Наприклад, погане технічне укріплення об’єкта торгівлі та технологічна простота протиправного діяння провокує особу до скоєння злочину. Інша справа, коли скажімо, технологічні аспекти недосконалості системи оподаткування, кредитної і монетарної політики і т. ін. викликають глобальний масив негативних чинників, що зумовлюють суб’єкта суспільно-економічних відносин вести свої справи у тіньовому секторі економіки, при цьому скоювати службові підлоги, корупційні діяння і т. ін.

У попередньому параграфі ми позначили деякі першопричини або макрорівневі соціально-економічні та організаційно-правові чинники, що сприяли виникненню та стрімкому розповсюдженню тіньових процесів. Позначили деякі нормативно-правові акти та змодельовані ними технології і механізми, які стали в основі первісного накопичення, “намивання”, акумуляції і “відмивання” тіньових капіталів. Визначили, що перші такі нормативно-правові рішення були прийняті у сфері кримінального судочинства щодо змін підходів до кваліфікації такого складу злочинів, як розкрадання державного чи колективного майна, приписки та інші перекручення звітності про виконання планів, спекуляція та хабарництво. Ці нормативно-правові акції в сукупності з упровадженням кооперативів, які частіше створювались при державних підприємствах родичами та друзями керівників зазначених підприємств і започаткували механізми родинно-кланового перерозподілу суспільної власності, у чому відобразився перший етап тінізації суспільно-економічних відносин.

Трансформація банківської системи (1987–1991 р. р.) та допущені прорахунки при цьому забезпечили доступ даних кланів до легітимних фінансово-господарських інструментів, стали другим етапом тінізації економіки.

Далі відзначили, що третій етап поглиблення тінізації відносин, який розпочався в 1992 році, пов’язується з прорахунками в кредитній, монетарній та податковій політиці держави, зародженням ринку цінних паперів та приватизації. Усе це викликало глобалізовані шахрайства трастів, незаконні емісії фіктивних безготівкових коштів із авізо, чеків, випуск різноманітних платіжних сурогатів, шахрайств з використанням електронних засобів зв’язку і перетворило окремі протиправні діяння у протизаконний капіталоутворюючий процес накопичення капіталів криміногенного характеру. Якщо провести аналіз технологічних аспектів цих політичних, фінансово-, кримінально-правових та управлінських акцій, то ми побачимо, що кожен з попередніх етапів готував базу для впровадження наступного. Врешті-решт, усе це призвело до гіперінфляції, руйнації виробничого сектора економіки, втрати двох третин національного валового продукту, глибокої економічної кризи та глобальної тінізації суспільно-економічних відносин. За розрахунками різних фахівців, обсяги тіньової економіки в 1994–1996 роках зросли від 50 до 65 відсотків загального економічного обороту країни, а в зверненні Президента України до Верховної Ради у 2001 році обсяг тіньової економіки прирівняно до обсягів легальної економічної діяльності.

Поряд з іншими чинниками тінізації економіки на сучасному етапі одним із основних називають надмірний податковий тиск. У яких конкретно технологічних механізмах відображаються прорахунки держави у сфері податкової політики? Деякі аспекти цієї проблеми позначили вище. Тут доцільно їх розкрити глибше. Як відомо, податкова система складається з двох компонентів – податкової служби та системи оподаткування. Якщо перша складова – податкова служба – покликана забезпечити адміністрування податків у строки та порядку, визначеному в системі оподаткування, то виходить, що основні технологічні механізми реалізації податкової політики закладені саме в конкретних податках, які складають систему оподаткування.

Не претендуючи на повне визначення змісту поняття “система” (оскільки це не є основним предметом даного дослідження), ми лише відзначимо, що будь-яка система передбачає чітку взаємодію всіх її компонентів і категорично не припускає внутрішньої суперечності між її складовими. В області техніки такі суперечності між елементами “системи” руйнують і виводять з ладу весь механізм технічного приладу. У сфері суспільних відносин механізм “системи” якийсь час існує, але дає результати протилежні від задекларованих. У результаті така “система” стає чинником деградації відносин.

Розглянемо хоча б коротко, що в контексті основних завдань “системи” являє собою чинна система оподаткування. Економіко-кримінологічний аналіз показує, що існуюча система оподаткування України є не прозорою економічною моделлю взаємоузгоджених між собою податкових зобов’язань, оформлених у цілісну правову конструкцію, а набором суперечливих, дезінтегруючих фінансові потоки кумулятивних податків. Економічна і правова модель системи оподаткування впровадила в податкові відносини дезінтеграційно-пригнічувальні за своєю природою принципи “податки на податки” та “податки на витрати”. Це, перш за все, ускладнило саму систему оподаткування, зробило її непрозорою, зумовило непродуктивний документооборот, обслуговування якого вимагає додаткових людських ресурсів, а водночас упроваджує багатократне оподаткування одних і тих же сегментів виробничого циклу. Включення в базу оподаткування витрат, зокрема витрат, що йдуть на сплату податків, детермінує “вимивання” оборотних коштів підприємств на стадії започаткування економічного циклу, штучно збільшує собівартість продукції, її ціни, зниження конкурентоспроможності перед імпортом, а відповідно викликає пригнічення збуту продукції, купівельної спроможності юридичних і фізичних осіб, подавлення процесів започаткування нового циклу виробництва, зростання заборгованості за сировину й матеріали, виникнення боргових зобов’язань щодо заробітної плати, відрахування у бюджет з усіма дезінтеграційно-руйнівними наслідками, що випливають з цього. Таким чином, існуюча система оподаткування, у поєднанні з однобокою монетарною політикою та невиваженою внутрішньою і зовнішньою кредитною політикою, виштовхує підприємницьку діяльність у тіньовий сектор економіки, а в стратегічному плані усуває вітчизняного виробника з ринків власної країни на користь іноземного конкурента. Більш детально дані проблеми розглянемо нижче, але саме такі чинники, як наявність у системі оподаткування принципів “податки на податки” та “податки на витрати” детермінують штучно збільшений податковий тиск на платників податків, що зумовлює тіньовий оборот, мотивом якого є ухилення від сплати податку, з метою уникнення “вимивання” оборотних коштів, штучного збільшення собівартості та кінцевої ціни продукції, а відповідно зменшення її конкурентоспроможності перед імпортом.

Безумовно, причин системної економічної кризи є більше. Це й згадувані нами невиважена кредитна й монетарна політика. Однак у сучасних умовах основною ланкою в системі державних заходів, що можуть повернути тіньовий капіталооборот у легальний сектор економіки, є, перш за все, еволюційна, але докорінна та динамічна трансформація чинної системи оподаткування на засадах створення саморегулятивних алгоритмів “детінізації” суспільно-економічних відносин.

Саме побудована на нових, прозорих, технологічно-стимулюючих (а не пригнічуючих) виробництво засадах система оподаткування з її механізмами формування собівартості продукції, інтеграційними алгоритмами збалансованого розподілу валового доходу в процесі фінансово-господарського обороту повинна сформувати продуктивно-відтворювальні, прозорі й недорогі, у плані здійснення податкового контролю, акумуляційно-стимулюючі схеми обороту фінансових потоків. Такі регулятивно-стимулюючі динаміку економічного обороту механізми розробити нескладно, якщо систему оподаткування розглядати як регулятивно-відтворювальний єдиний механізм, а не набір окремих дезінтеграційно-суперечливих податків і зборів.

Хаотичне введення нових податків і зборів, як це робилось до цих пір, призведе лише до подальшого пригнічення процесів акумуляції і обігу оборотних коштів підприємств, а це – прямий шлях до розвитку тенденцій зменшення надходжень до бюджету, зростання нестабільності законодавства та криміногенної “тінізації” економіки й корупціонізації фінансово-господарських відносин.

Вивчаючи таку різноаспектну проблематику, як економічний і нормативно-правовий та пов’язаний з ним технічний і технологічний детермінаційно-причинний комплекс тінізації економіки, необхідно окреслити хоча б основні алгоритми, які можуть відобразити зміст причин та умов неналежної правової адаптації трансформаційних процесів до економіко-правового середовища країни відносин, що сприяє відтворенню тіньових процесів у сфері економічних відносин.

1. Правове регулювання реформ базується не на комплексному економіко-правовому аналізі економічної ситуації, що склалася, визначенні її причин і шляхів подолання, а на впровадженні в життя невиважених ситуаційно-кон’юнктурних, економіко-правових концепцій декларативного характеру. Трансформаційний і нормотворчий процес, що будується на зазначених засадах, призвів до руйнації цілісності та узгодженості правової системи України, детермінував саморегулятивні механізми дезінтеграційно-відтворювальних процесів, руйнацію виробничого сектора економіки, надмірне зростання недієздатних державно-правових інституцій, непродуктивне перетікання до них значних масивів людських ресурсів, деградацію продуктивних сил країни.

1.2. При розробці нормативно-правових актів з питань упровадження ринкових фінансово-господарських інструментів, як правило, не робляться економічні, фінансові та інші ресурсно-витратні прогнози, не моделюються і не визначаються очікувані результати від упровадження їх в життя. Зокрема, не визначаються такі основні питання: як вплине той чи інший ринковий інструмент і нормативний акт, що його впроваджує на ефективність організаційно-управлінських процесів у державі на макро- та мікроекономічному рівнях; яка результативність очікується від тих чи інших структурних перетворень, які людські ресурси перетечуть з виробничого сектора економіки у сферу управління, надання послуг, правоохоронну діяльність тощо. Також не встановлюються, як це вплине на економічну ситуацію в країні, дієздатність державно-правових, управлінських і правозастосовчих інституцій, зайнятість населення, його рівень життя, соціальний захист, на збільшення чи зменшення виробничого сектора економіки, криміногенну ситуацію тощо.

1.3. У концепціях тих чи інших нормативно-правових актів при їх розробці не визначаються причини колізій та методи подолання даних протиріч. Такі підходи за останні роки законотворення призвели до значної концентрації суперечностей у правовому регулюванні економічних відносин. Відповідно, упровадження нормативно-правових актів без належної їх адаптації до економіко-правового середовища країни дає ефект протилежний задекларованому, підвищує концентрацію руйнівних чинників та негативний потенціал їх впливу на соціально-економічні та криміногенні процеси.

1.4. До зазначених вище детермінант, які викликають суперечності в законодавстві, що регулює фінансово-господарські відносини, а також у нормативній базі з інших галузей права, можна додати такі:

1.4.1 Надання права розробляти законопроекти суб’єктам їх виконання – відомствам та комерційним структурам, які в процесі розробки проектів дуже часто ігнорують загальносуспільні інтереси, закладають у їх положення суто відомчу чи кланову зацікавленість.

1.4.2. Неврахування чинної системи права, що склалася в країні. Ігнорується той факт, що більшість галузей права були кодифіковані. У результаті сучасний нормотворчий процес здійснюється поза межами кодифікованої частини правової системи, що зумовлює прийняття суперечливих і неузгоджених з іншими галузями права нормативних актів, викликає “війну законів”, колізії норм, правовий нігілізм не тільки у суб’єктів виконання, а і в дезорієнтованих співробітників правозастосовчих органів.

З цього приводу слід зазначити, що здійснена раніше кодифікація тих чи інших галузей права базується на науково виважених, всесвітньо визнаних формально-логічних методах законотворення, тому її не можна вважати застарілою, хоча б у частині формально-логічних підходів до законотворчих процесів. Розробка та прийняття великої кількості окремих (дрібних) законодавчих актів з питань підприємницької діяльності, власності тощо, без урахування уже кодифікованих галузей права вимагає починати все з чистого аркуша, тобто з інкорпорації прийнятого в останні роки великого та суперечливого масиву нормативно-правового матеріалу.

2. До другого рівня даної категорії причин та умов, які, з одного боку, є причиною і засобом поглиблення тінізації економіки, а з іншого – сприяють відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом, слід віднести такі категорії чинників:

2.1. Прийняття окремих нормативно-правових актів у сфері валютного регулювання, кредитних, розрахункових та інших банківських операцій, операцій з цінними паперами, приватизаційними сертифікатами тощо, які прямо сприяють скоєнню зловживань та вуалюванню (тінізації) джерел накопичення капіталів злочинного походження.

2.2. Встановлення дезінтегруючої фінансові потоки системи оподаткування.

2.3. Прогалини у нормативних актах чи неповнота механізмів контролю, які сконструйовані без урахування специфіки технологій документообороту того чи іншого об’єкта регулювання, а також організаційно-правової процедури здійснення контролю.

2.4. Доповнюють дану категорію чинників, декларативність норм, відсутність механізму їх виконання та суперечливість між ними.

Як приклад, щодо першої категорії чинників можна розглянути нормативно-правові акти стосовно регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Проблемам встановлення валютного контролю, урегулюванню інших питань у сфері зовнішньоекономічних відносин присвячено понад вісімдесят законодавчих і підзаконних актів. Разом з тим, з прийняттям кожного наступного акта з цих питань, механізм валютного контролю погіршується.

Аналогічна ситуація щодо правового режиму відкриття анонімних валютних рахунків, введених Указом Президента України від 1 серпня 1995 р. № 679/95, згідно з яким банківським установам було дозволено відкривати такі рахунки що сприяло тіньовому капіталообороту, насичувало фінансово-господарський механізм капіталами протиправного походження, а також суперечило міжнародній практиці з цих питань, а саме п.1 ст. 3. Директиви Ради Європейського співтовариства від 10 червня 1991 року за № 91/308/ЄЕС, Конвенції Ради Європи “Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом”, ст. 12 “Рекомендації Ради Європи фінансовій поліції з питань відмивання грошей", прийнятих на Страсбурзькій конференції з питань відмивання грошей 28–30 вересня 1992 року. У цих актах, зокрема, вказано, що країни-учасниці беруть на себе зобов’язання не відкривати анонімних чи адекватних кодованих валютних рахунків. Україна приєдналася до рішень зазначеної Конвенції.

Доповнює першу категорію даної групи чинників і висвітлює другу – спроба провести ідею легалізації тіньових капіталів. У кінці 2000 року Кабінетом Міністрів подано законопроект, що передбачає легалізацію тіньових доходів злочинного походження шляхом податкової амністії.

Слід підкреслити, що в разі прийняття такого законопроекту це призведе не до легалізації, тобто залучення в легальний сектор економіки тіньових капіталів, а до амністії тіньовиків, уже виявлених правоохоронними органами. Щодо звільнених у результаті такої амністії правопорушників і тих, які ще не виявлені правоохоронними органами, то накопичені ними кошти, як і раніше, будуть використовуватись у нелегальному чи псевдолегальному обороті й надалі, оскільки основна мотивація здійснення ними нелегального бізнесу – це не побоювання відповідальності за порушення закону, а мета – ухилитися від дезінтеграційно-пригнічувального впливу на процеси економічного відтворення недосконалої системи оподаткування.

Аналіз, наведених вище факторів тінізації економіки, дає нам можливість сконцентрувати узагальнений блок причин та умов, що сприяють посиленню і зростанню обсягів тіньової економіки в Україні. Такими є:

- відсутність економічно обґрунтованого, взаємоузгодженого, збалансованого, а звідси – і стабільного законодавства, яке б упроваджувало в фінансово-господарські відносини відтворювальні економічні процеси, сприяло б реалізації суспільно корисної підприємницької ініціативи та подоланню правового нігілізму влади і населення країни;

– недосконалість системи обліку, звітності необхідних контрольно-аналітичних інформаційних баз даних та механізмів документального контролю;

- дезінтегруючий фінансові потоки податковий тиск, антагоністичний з інтересами та можливостями переважної кількості фізичних та юридичних осіб;

- відсутність відтворювально-стимулюючої монетарної та кредитно-фінансової політики, невиплати пенсій, заробітної плати, а в результаті – відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;

- зростання чисельності родинно-кланових кримінальних структур, безкарність їх діяльності, пасивна згода держави на кримінальні форми первісного накопичення капіталів, легалізацію кримінальних авторитетів, зокрема – у суспільно-політичному житті, і як результат – інтеграція організованої злочинності з суб’єктами економічної діяльності та саморегулююче відтворення протиправно-нігілістичної психології у всіх прошарках населення та суб’єктів організаційно-управлінських та суспільно-економічних відносин;

- недооцінка посадовими особами держави суспільної небезпеки існування тіньової економіки та висунення ними таких концепцій щодо її подолання, які суперечать міжнародній практиці з цих питань, і є хибними та безперспективними в плані юридичної техніки їх здійснення;

- неадекватність форм і методів діяльності правоохоронних органів у зв’язку з докорінними змінами в тіньовій економіці та в економічній злочинності й слабким науковим і організаційно-правовим забезпеченням проблем детінізації економічних відносин;

- адміністративні бар’єри, правова незахищеність суб’єктів економічної діяльності від зловживань, утисків протидії небаченої до цих пір державної бюрократії та корупційних вимагань з боку непомірно збільшеного державного апарату на всіх його рівнях.

Слід відзначити, що недосконалість законодавства та інші наведені вище фактори дозволяють посадовим особам використовувати державні та службові повноваження з корисливою метою, створюючи сприятливі умови для шахрайства з фінансовими, енергетичними та сировинними ресурсами. Стимулює зазначені негативні прояви також безкарність, що виникає в результаті прогалин та суперечностей у законодавстві та інших зазначених вище причин, які викликають проблеми в правозастосовчій практиці.

Вищенаведені фактори віктимологізують економічні та пов’язані з ними управлінські відносини, розбещують суб’єктів підприємництва й корумпованих службовців – втягують у протиправну діяльність все нових посадових осіб.