1 Міжнародні відносини в др. Пол. 1917 р.- на поч. 1918 р.

В кінці лист.1917р.підпис.тимчас.преміря між німец.та радян.правлін.,до мовлення про початок перегов.у Брест-Литовську з 3 грудня 1917р.

Напередодні уряд СРСР звернувся до кр-н Антанти про те, щоб вони приєдн.до конференц.Вони ніяк не відповіли.

БРЕСТСЬКА КОНФ.відбув у 3 етапи: з 22 грудня 1917 р. до 3 березня 1918 р.

1) 22 грудня – 28 грудня 1917р. Керівником рад.делігації був Йохер.Запропонув.відкрито проводити конфер. з правом публікації їхніх протоколів і обговорити умови демократичного миру без анексій і контрибуцій згідно з Декретом про мир. Німці не дозволили цього робити.

2) 9 січня- 10 лютого 1918р. очолював Троцький. Отримав від Леніна вказівки затяг.переговори як умога довше.»Вікрив.кордони,закінч.війну,розпустити армію».

Він не виконав вказівок В. І. Лені на, офіційно визнав делегацію Центральної Ради й дав привід німцям зірвати переговори та перейти в збройний наступ проти радянської держави. им часом на конференції в Бресті 18 січня генерал Гоф ман поклав на стіл перед радянською делегацією карту, де було визначено, яку територію (понад 150 тис. км2) буде відрізано від Росії на користь Німеччини. Росія мала погодити ся на окупацію України відповідно до договору з Централь ною Радою. Німецька делегація категорично зажадала задоволення її умов. Радянська делегація домоглася нової пере рви на 10 днів, яка фактично тривала 12 днів — до ЗО січня.

3) Третій етап переговорів відбувся 1 — 3 березня 1918 р. в Бресті. Тепер Німеччина диктувала набагато кабальніші умови, ніж у січні — на початку лютого. При цьому ні¬мецький уряд вимагав прийняти ультиматум протягом 48 годин, а ще через три дні підписати мирний договір і ратифікувати його у двотижневий термін.

Умови німців були настільки несприятливі, що навіть Й. В. Сталін, який до цього підтримував В. І. Леніна, за пропонував поки що договір не підписувати. На засідан ні ЦК партії Ленін заявив: «Ці умови треба підписати. Якщо ви їх не підпишете, то ви підпишете смертний ви рок радянській владі через 3 тижні».

Ленін знову взяв гору. 1 березня радянська делегація в Бресті заявила, що змушена «прийняти умови, які зі зброєю в руках продиктовані Німеччиною Російському урядові». Обговорювати умови договору вона відмовилася.

Брестський мир між Росією й державами Четверного со юзу. З березня 1918 р. Брестський принизливий, грабіж ницький мир між Росією, з однієї сторони, і Німеччи¬ною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною — з другої, був підписаний. Мирний договір, зокрема, передбачав: припинення стану війни, демобілізацію російської армії, відторгнення від Росії Прибалтики, Білорусії й України, визнання Росією Центральної Ради, виведення російських військ з Карса, Ардагана й Батума, відновлен ня невигідного для Росії торговельного договору 1904 р. тощо. Загалом було підписано 6 документів: мирний до говір Росії з державами Четверного союзу (з 13 статей), заключний протокол та додаткові договори з кожною з цих держав.

13 листоп 1918р- анульов.Брестський мирн.догов.

Октя́брьская револю́ция— этап русской революции, произошедший в России в октябре 1917 года. В результате Октябрьской революции было свергнуто Временное правительство, и к власти пришло правительство, сформированное II Съездом Советов, большинство в котором незадолго до революции получила партия большевиков — Российская социал-демократическая рабочая партия (большевиков), в союзе с частью меньшевиков, национальных групп, крестьянских организаций, некоторыми анархистами и рядом групп в партии социалистов-революционеров.

ЖОВТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЇ поклала початок і сприяла завершенню 1 св.війни.

1) Зовн.політ.акт Радян.уряду «Дикрет про мир», «Дикрет про землю»- 25.10

В цьому декреті «Про мир» Рос.не хотіла воювати,виходила з війни. Відображав можлив.існування кр-н з різними соц.-екон.сист-ми. Рад.влада вислов.за демократ.і справедливий мир. Було визначено,що таке анексія і контрибуція.Р.Р відмовл.від таємн.диплом.і несправедл.договорів; Р.уряд повинен був підписати мир з німцями.

2) Створ.наркомату закорд.справ. Перший нарком- Троцький. 15 листопада 1917 р – декларац. Прав народів Р. Кожна з націй мала право на утворення власної держ.,навіть відокремившись від Р. Цим скорися.Польща,Укр.,Білорусь, Прибалт.,Фінлянд.,Закавказ.народ.

3) Акт від 20 листоп.1917р. « вказівка генер.провести переговори з німцями про переміря»

4) 7 грудня 1917р надання незалежності Фінляндії

5) 20 люте 1918р. став однією з причин початку інтервенцій. «Про націоналізацію банків та інш.власності іноз.компан.,аналюв.іноземн.позик…» Розмір кредиту = 16 млрд.золот.карбов. Росія щорічно повина була сплач.3 млрд.зол караб.

6) 22 квітня 1918р. Р.уряд прийняв акт «Про націоналіз.зовн.торг.

2 Міжнародні відносини і зовнішня політика РФСР під час громадянської війни та іноземної інтервенції (1918-1922 рр.)

Радянська дипломатія й Україна на на початку іноземної воєн.інтервенції 1918р.

Західні держави планували інтервенцію проти радянської Росії ще наприкінці 1917р.,після Жовтневої революції. 23 грудня 1917р. в таємній англо-франц.конвенції дві держави фактично поділили землі російського союзника на сфери впливу. Це було рішення про майбутню інтервенцію в Росію.

Саме з санкції Антанти румунські війська в січні 1918р.першими почали цю інтервенцію. Користуючись невизначен.радян.кордону з Румунією,ії уряд силою заграбав Бессарабію.

Укладення Брестського договору в березні 1918р.допомогло радянській Росії вийти з війни. Але західні держави одна за одною почали вторгатися на територ Росії та України.

Наприкінці квітня німці роззброїли війська Центральної Ради в Київі, визнавши режим Скоропатського. Таким чином була знехтувана Конституцыя УНР, затверджена Грушевським.

10 вересня 1918 р. окупаційні власті на додаток до Брестського договору з Центральною Радою підписали нову економ.угоду з гетьманом Скоропадським. В обмін на збройну підтримку тепер уже Скоропатьскому німці і австрійці одержали право вивести з України 1.2 млн.т хліба, 11 млн пудів живої ваги великої рогатої худоби, 300 тис голів овець, 460 тис пудів сала, масла і сиру і т.д.

Війська держав Антанти активно здійснювали інтервенцію в різних краях Росії.Інтервенти захопили Мурманськ,Архангельськ. Загал.кільк.інтервентів на півночі Росії – америк.,англ.. та франц.- перевищила 40 тис.

На територ.Росії перебув.численні групи агентів іноземних секретних служб,які намагалися повалити радянську владу. Вони тісно співпрац.з більшовиками. З їхньою допом. Есери підняли антирадянські повстання.

З 1918р. держави Антанти і США повністю припинили торгівлю з радян.держ.

Іноземні окупанти грабували багатства Росії, розправлялися з населенням.

Що ж робила радянська дипломатія в 1918 р:

1. Рад уряд надсилал урядам кр-н Антанти і США ноти протесту проти їх збройної інтервенції. В 1918р було підписано 7 таких нот із пропозиції миру.

2. Рада народних комісарів кілька разів зверталися безпосередньо до народів союзних держав з роз’ясненням цілей інтервентів. Три цілі вони мають на меті: перша – загарбання по можливості більшої терит-ії Рос., друга ціль- роз топтання робоч.револ., третя – створення нового східного фронту, відвернути німців з західн.фронту на терит.Росії.

3. Неоднароз.пропонув.державам Антанти й США компроміси,екон.поступки та угоди. Але ніхто ніяк не реагував, Англія,Китай, Японія відмовилися від торгов.звязків з радян.держ.

Радян.уряд уклав понад 20 великих торгове.угод із Швецією,торгував з Данією.

Проте спроби держав Антанти,США й НІМ в 1918р. своїми силами повалити рад.владу зазнали поразки.

1919рік.

1 червня 1919 року 5 радянських республік- Росія,Україна,Білорусія, Латвія і Литва утворили воєнний соз для боротьби проти інтервентів.

Рад.ур.звертався до салдатів інтерв. І прохав їх поверн.додому.У своїх нотах 20 жовтня 1919р.попередив уряди Нім,Швеції,Норвегії, Данії,Голландії й Швейцарії про серйозні наслідки для них у випадку їхнього приєдн.до економ.блокади Росії й допомогти білогвард.військам.Ці ноти бентежили громад кість й солдатів Антанти.

Почалися зворушення.Інтервеннти стали евакуйовуватися з Росії.

1920 р. рад.уряд розпочинає мирні переговори з Прибалтикою. Підписує мирні договори з Литвою 1920, Латвією і Фінляндією. Фінл.отримала більшу частину Карелії та Печенгу.

На Длекому Сході ще тривала інтервенція Японії й США. Японці не хотіли вести мирні переговори,захопили ще й частину ос-ва Сахалін.

6 квітня 1920р. було створ ДАЛЕКОСХІДНУ РЕСПУБЛІКУ як своєрідний буфер між рад.Рос і Япон. . ДСР обіймала терит-її на схід від о.Байкал до узбережжя Тихого океану. Японці хотіли присвоїти ії. Тільки перемога Червоної Армії й партиз.загонів над білогвард.та японськ.інтервентами змусили японців,а також невеликий америк.загон на початку листопада 1922 року поспішно евакуватися з території ДСР

3 Версальсько–Вашингтонська система міжнародних відносин у 20-х рр. ХХ ст.

В 1914 р. нац..багатство США складало 192 млрд.дол, 1919 – 489 млрд.дол. В роки 1 св.війни загинуло 10 млн, скалічено 20 млн, 0.9 всіх втрат приходило на Європу. Найбільші втрати в Росії- 2.3 млн, Фр- 1.4 млн, Великобр- 940 тис, США- 130 тис, Японія 300 осіб.

Мета США- послабити конкурентів у Європі і завоювати ек-ку світу. Коли рад.Рос.почала переговори про мир, то 8 січня 1918р.Вільсон за підтримкою Конгрессу вкл..14 пунктів про мир,які базув-ся на демокр.засадах.

В грудні 1917 між Англ. І Фр. Було підписано угоду «Про розподіл сферів впливу в Росії» (політ,економ,воєн.,соц.) Домовленості про це відбувалося набагато раніше-восени 1917р. після провалу контр.наступу рос.армії.

ПАРИЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ- 18 січня 1919 року в дзеркальному залі Версал.палацу почала роботу мирна конференція,на якій було представлено 27 держав.

Очолювали- Англ, Франція,США, Італ. Вони приймали рішення, а затвердж.рада 10 держав.

Фр.претендувала на європейську гегемонію.Саме тут пролунала думка про «залізний занавес» та «санітарний порядок».

Англ.не хотіла уступати Фр. Європ.гегемонію. СшА віз з собою 1300 диплом. Європа заборгув.СЩА 9.5 млрд.дол. Вільсон привіз план створ.Лігі Нації.Конфер.проводил.майже півроку.

ВЕРСАЛЬСКИЙ МИРНЫЙ ДОГОВОР 1919 28 ЧЕРВНЯ БУЛО підписано з Німеч.,як голов.держ.Четвертного союзу.

Сама Нім.втратила 1/7 частину своєї території, ½ населення.Армія Нім. Повина бути не більше 100 тис.чол. Генштаб розпускався.Протягом 30р. Нім.повинна була сплачувати репарації союзникам.Заг.сума не була визначела.До 1 травня 1921р.Нім. повин.сплатити 20 млн.золотих марок.

10 вересня 1919 р.- у перемісті Сен-Жермен було підписано договір з Австрією.

4 чепвня 1920р- Тріанонськи йдоговір з Угорщиною.

27 листопада 1919р – Нейський дог.з Болгарією.

10 серпня 1920р- Северський дог.з Туреччиною.

З Рос.ніхто договори не вів.,т.я навіть не запросили на Паризьку конфер. На Версал.конфер.було чітко видно анти рад.направл.переможців.

Три напрям.поведінки зах.держ.відносно Росії:

1) Пряма воєна інтервенція проти Росії.Коаліція 14 держав проти Росії.

2) Створити на тер-ії Рос.якумога більшу кільк.маленьких держав.

3) Опосередкована інтервенція проти Росії.

Сиситема МВ,яка принципово відрізн.від попередньої.На карті Європи велик.кільк.мал.держав,які знах-ся під кер-м країн Антанти.Верс.сис-ма приводила до протиріч з Рос. Більшість мален.держ.рівнялися на кр-ни Антанти, а серед членів Антанти не було єдності. Особливо між Англ.і Франц.

Верс.сис-ма МВ повинна була забезпеч.мир у Європі на досить тривалий час. Тут же було прийнято рішення про створення Ліги Націй- орг.-я до складу якої увійшли кр-ни переможці і нейтральні держави. Переможені не мали права входити до ЛН. США не увійшла до ЛН, конгрес вирішив не втручатися. Головна мета ЛН- не допустити нової світової війни.

В статуті ЛН встанов. Мандатна система на колишні нім.колонії і турецькі.колонії. Три види мандату:

А)- колиш араб.колон.Туреч(Ірак,Палестин,Сірія,Ліван,Транстордонія)

Б)- колиш.нім.колон.в Централ.Африці. Афр.не давали незалежність( Татаніка, Тоно-Камерун,Руана,Урунді)

С) –південно-афр.союз (Намібія)- частина Нової Гвінеї, Карал, Маршалови острови.

Вашингтонська конференція 1921-22

представників США, Великобританії, Китаю, Японії, Франції, Італії, Голландії, Бель¬гиі і Португалії проходила з 12.XI 1921 по 6.II 1922 і була присвячена обмеженню морських озброєнь, тихоокеанським і далекосхідним воп¬росам. На Вашингтонській конференції були присутні деле¬гаты, що виступали від імені британ¬ских домініонів і Індії. Скликана за ініціативою США; мала на меті завершити переділ миру на Далекому Сході після першої світової війни 1914-18.

Основні документи Вашингтонської конференції:

1) Договір чотирьох держав (США, Ве¬лікобрітанії, Франції і Японії) про сумісний захист «прав» на остров¬ные володіння і острівні території в районі Тихого океану підписаний 13.XII 1921. Переслідував мету об'єднати сили колоніальних держав в боротьбі проти національно-визвольного руху на¬родов тихоокеанських островів і Дальне¬го Сходу, а також в їх боротьбі про¬тив Радянської держави. З укладенням Договору втрачав силу англо-японский союз 1902-21, направлений в той період проти США.

2) Договір дев'яти держав (США, Ве¬лікобрітанії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Голландії, Порту¬галії і Китаю) підписаний 6.II 1922. Формально проголошував принцип пошани суверенітету, территори¬альной і адміністративною неприкос¬новенности Китаю; містив обяза¬тельства дотримуватися принципу «рівних можливостей» для торгівлі і промисловості «всіх націй на всій території Китаю».

Цей договір був направлений проти домагань Японії на монопольне панування в Китаї. Договір відповідав американській політиці «відкритих дверей», за допомогою якої США розраховували витіснити своїх конкурентів з Китаю. Ще раніше, 4 лютого 1922, Японія вимушена була підписати так звану Вашингтонську угоду — китайско-японское угода про евакуацію японських військ з китайської провінції Шаньдун, а також про повернення Китаю ж. д. Циндао — Цзінань і території Цзяочжоу. Глава японської делегації дав зобов'язання, що японський уряд не вимагатиме від китайського уряду виконання п'ятої групи «Двадцяти однієї вимоги» Японії (про призначення японських радників при китайському уряді і ін.). Проте вимога Китаю про виведення японських військ з Південної Маньчжурії Японія відхилила. Одночасно з Договором дев'яти держав 6 лютого 1922 був підписаний Трактат про китайський митний тариф, що закріплював митне нерівноправ'я Китаю.

Договір з'явився по суті соглаше¬нием про сумісне пограбування Китаю імперіалістичними державами.

Одночасно з укладенням Договору 6.II 1922 був підписаний трактат про ки¬тайском митному тарифі, закреп¬лявший митне нерівноправ'я Китаю. Підписанню Договору предшествова¬ло японо-китайское угода від 4.II 1922, по якому Японія зобов'язалася вивести війська з провінції Шаньдун і повернути Китаю залізницю Циндао - Цзінань і територію Цзяочжоу.

Японська делегація, продовжуючи наполягати на своїх «спеціальних інтересах» в Китаї, відхилила вимогу Китаю про виведення японських військ з Південної Маньчжурії. Англія на Вашингтонська конференція заявила про відмову від арендован¬ной китайської території Вейхайвей, але не погодилася на повернення Китаю Цзюлуна.

3) Договір п'яти держав (США, Велі¬кобрітанії, Японії, Франції і Іта¬лії) про обмеження морських воору¬жений, що встановив вигідне, головним чином для США, співвідношення морських сил, був підписаний 6.II 1922.

Договір встановив для США, Веліко¬брітанії, Японії, Франції і Іта¬лії певне співвідношення пре¬дельного тоннажу лінійного флоту (5:5:3:1,75:1,75), загальний тоннаж лінкорів і авіаносців, максимальні норми водотоннажності кораблів і граничний калібр артилерії. Для останніх

4 Проблеми нормалізації та стабілізації міжнародних відносин у Європі 20-х рр. ХХ ст.

Після закінчення Першої світової війни народи Европи сподівалися на закріплення позитивних початків в світовій політиці. Але положення залишалося нестійким. У Европе, яка була осереддям світових суперечностей, замість старих проблем виникли нові. Вона виявилася розділеною на три частини: "Європу переможців" (Великобританія, Франція і союзники, що прилучилися до них), "Європу переможених" (Німеччина, Угорщина і Австрія) і Росію, теж ущемлену підсумками війни і що вступила на шлях повного заперечення капіталізму.

В центрі європейської політики першої половини 20-х років знаходилися три блоки питань: дозвіл проблеми боргів і відновлення єдиного торгового простору Европи; врегулювання репараційного питання і відновлення нормальних виробничих циклів в європейських країнах; забезпечення гарантій міжнародних меж

Генуезька конф. Відбулася 10 квітня – 19 травня 1922 р. з економ.питань. Було створено 4 комісії : з питань рос.боргів, фінансова,економічна,транспортна.

Приймали участь 27 держав і 5 Британських домініонів. Виникло питання про радянські борги.

14 квітня 1922р. – на вілі Альбертист зібралися представники Англ,Фр,Бельгії і Росії. Борг 16.2- 19 млрд.золотих карбованців.

16 квітня 1922р- в містечку Рапалло під Генуї між Рад.і Нім.делегаціями було підписано сепаратний нім-рад мирний договір.

- Оба боки відмовлялися від претенз.одна до одної.

- В повному масштабі відновл.дипломат.та консул.стосунки

- Німці відмовл.від власн.німец.громадян в Росії

- Договір передбачав розв-к взаємовиг.торг-лі.

На кінець року нім.експопрт зріс у 2 рази, а експорт Росії у 14 разів.

Борг Західної Європи до Рос. = 39 млрд.дол.

Генуезька конфер.завершилась провалом.

Через де-кілька місяців відбул. Гаазька конференція з економ.питань.

15 червня-20липня 1922р – участь 26 країн без Нім.

Рос. Делег.приїхала з конкретн.пропозиц. Вона пропонув.Захід.держ.консеційну політику( здання в аренду на довгий час ліса,надри,підпр-ва) ; просила кредит 3 млрд.золот.карбов.і погодження на певні компроміси- відмов.взаємно від боргів.

Англ.і Італія зацікавилися.США заявили,що та країна,яка підтримує РАД РОС можуть не разрохов.на допомогу США,

Гаазька конф.закінч.безрезульт.для зах.держав.Ніхто ні з ким не хотів ідти на компроміс.

- Зах.дер-ви де-факто визнали Рад.Рос.і погодил.з нею співпрац.

- Нім.визнала де-юре Р.Р.

- Відбувся обмін думок, як вийти з кризов.стану після війни.

- США і кр-ни Зах.Євр.побачили в Р.Р. майбутнього партнера як в політ.так і в економ.сфері.

В січні 1921р сума репарацій стосовно Нім.під тиском Фр.була 226млрд.золот.марок(виплата протягом 40 років).

Під тиском Англ. Сума зменш. До 126,5 млрд і на період 48 років.

ПЛАН ДАУЕСА

ЖОВТЕНЬ-листопад 1923р Чарльз Дауес очолив перший комітет, Марк Кен – другий.

Комітет Дауеса повинен був займат.питан.стабільн.Нім.економіки;валют.сис-му і бюджету;винайти нову схему погаш-ня Нім-ю репарацій.

Комітет Кена- винайти шляхи отримання Нім-ю іноз.інвест.і винайти схему поверн-ня Нім.капіт., які перетекли за кордон.

Пл.Дауеса не встановив загал.суми репарац.Нім.повинна сплатити 1 млрд зол.марок . В наступні 3 роки платіж збільш.на сумму 1.7 млрд. З 1928р по 2.5 млрд. марок щорічно.

Порівняно з 1921 пл Д. зменшив у 2 рази виплати.

Пл.Д.не забороняв Нім вести активну торгів. Політику з Р.Р. Вона повинна була сплачув.прибуток від торг.з Р.Р. Зах Європі та США.

Пл.Д.передбачав жорстокий контроль за бедж.Нім.

Локарнськие договори 1925 року — сім договорів, переговорів, що стали підсумком, проходили в швейцарському Локарно з 5 по 16 жовтня 1925 року і підписаних 1 грудня в Лондоні. Вони вступили в дію 10 вересня 1926 року, коли Німеччина стала членомЛиги Націй.

У Локарнськой конференції брали участь рейхсканцлер Німеччини Ганс Лютер, міністр закордонних справ Німеччини Густав Штреземан, а також представники Італії (Беніто Муссоліні), Великобританії (Остін Чемберлен), Бельгії (Еміль Вандервельде),Франции (Арістід Бріан), Польщі (Олександр Ськшиньський) і Чехословакії (д-р Едвард Бенеш).

Основним документом, підготовленим в Локарно, став Рейнський пакт — гарантійний договір між Німецькою імперією і її гарантами: Францією, Бельгією, Великобританією і Італією. Згідно гарантійному пакту Німецька імперія визнавала свої західні межі, встановлені Версальським договором. У разі порушення умов договору держави-гаранти отримували право на рішучі у відповідь дії. Арбітражною угодою, ув'язненим між Німецькою імперією, Францією і Бельгією, передбачалося, що спори, що виникають між країнами, вирішуються мирним шляхом — через Лігу Націй або міжнародні суди.

На додаток Німецька імперія уклала арбітражні договори з Польщею і Чехословакією, в яких відмовилася від військового вирішення територіальних суперечок. У цих договорах про підтримку цих країн на випадок нападу заявила Франція. Відмова від військового рішення територіальних суперечок на сході жодним чином не означала відмови в цілому від перегляду східних меж Німеччини. Експансія на схід стала послідовним напрямом в зовнішній політиці Німеччини як мінімум з моменту укладення Версальського договору. Угодами з цими країнами Францію забезпечила їм підтримку у разі нападу.

5 Міжнародні відносини в період світової економічної кризи в ХХ ст.

Криза почалась з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 p., коли за один день акції впали в ціні на мільйони доларів. Це був крах ринку цінних паперів. Так неодмінно мав завершитись спекулятивний бум і штучне завищення їх курсу. Але крах на біржі був лише зовнішнім проявом кризи в економіці. За крахом фондового ринку настав спад виробництва. У провідних країнах падіння сягало 38%.

Криза охопила традиційні і нові галузі господарства, хоча останні - у меншій мірі, що пояснювалося порівняно високою питомою вагою державного сектора в "молодих" галузях. Більш, ніж удвічі скоротився випуск засобів виробництва. Приблизно на таку ж величину впав об'єм торгівлі, транспортних перевезень і фрахту. Продукція сільського господарства не могла знайти збуту на ринках із-за зменшення платоспроможності населення, викликаної масовими звільненням працівників нерентабельних підприємств, а також виникнення значної різниці між цінами на промислові і сировинні товари, тобто "ножиць цін". У фінансовій сфері впродовж 1929-1933 рр. наголошувалися сплески інфляції, падіння вартості акцій, дестабілізація ситуації на валютних біржах, що змусила США, Великобританію і Францію остаточно розлучитися з планами відновлення "золотого стандарту".

Ніколи раніше економічні потрясіння не супроводилися такими масштабними соціально-політичними наслідками. Високий рівень безробіття, характерний для розпалу кризи (до кінця 1931 - початку 1932 р. налічувалося більше 26 млн. безробітних), падіння рівня життя середнього класу - службовців, інтелігенції, дрібних підприємців, розорення фермерів - не повний перелік чинників, які знищили надії на подолання труднощів. Була істотно підірвана віра в традиційні цінності лібералізму, які у поєднанні з успіхами науки обіцяли відкрити дорогу до благоденствування.

Практично відразу за катастрофою на фондовій біржі Нью-Йорка криза охопила економіку Німеччини, розвиток і технічне переоснащення якої особливо сильно (із-за проблеми репарацій) залежали від зарубіжних інвестицій. Безперервне падіння виробництва продовжувалося в країні з кінця 1929 до серпня 1932 р. Не діяли цілі промислові райони, більш ніж в 2,5 разу впали обсяги зовнішньої торгівлі, безробіття охопило майже 50% осіб найманої праці (абсолютний рекорд серед розвинених країн). Сформоване весною 1930 р. уряд Генріха Брюнінга спробував подолати кризу шляхом скорочення витрат на соціальне страхування, збільшення податків, підвищення імпортних мит на сільськогосподарські продукти, але ці заходи тільки загострили соціально-політичну ситуацію.

Вступ до смуги кризи Великобританії, в порівнянні з США і Німеччиною, виявився сповільненим. Найбільшої глибини криза досягла тільки весною 1933 р., уразивши переважно старі галузі (видобуток вугілля, виплавку стали, суднобудування), а також фінанси. Вимушена відміна в 1931 р. прив'язки британської валюти до золота викликала знецінення фунта і ланцюгову реакцію падіння курсів валют малих країн, що входили в "стерлінговий блок", - Ірландії, Данії, Швеції і так далі До 1932 р. вперше за багато десятиліть в платіжному балансі Сполученого Королівства виник дефіцит.

Протиріч.загострюв.між найбільшими держ.в світі.

В 1934р. Італія веде колон.завоюв.

Нім.виходить з кризи за рахунок мілітаріз.в ек-ці.»Гармати замість масла»

Посилилися протиріч.між США і Япон., між переможцями і переможеними в 1 св.війні.

В Лондоні в січні-квітні 1930 р. зустрілися сучасн..»Договору 5». Для Англ. 339 тис тон перевага крейсерів, США_ 323 тис.то, Япон- 290 тис.тон

Фр. І Італ. Відмов.обмежув.кільк-ть своїх крейсерів і підводних човнів.

ЛЮТИЙ 1929р – приступив до роботи репараційн.комітет очолюв.ЮНГОМ.

Загал.сума репарац.для Нім.113,9млрд.золот.марок.

План Юнга зменшив суму репарац.Нім і ростягнув у часі до 1989р. Одним из важнейших следствий принятия Плана Юнга был досрочный вывод оккупационных войск из Рейнской области.

Усі форми контролю над Нім.ек-ювідмін-ся. Замість репарац.комісії був створен.банк між нар.розрахунків.Саме банк повинен був контролюв.виплату Нім-ю репарац.внесків; координ.ліяльн.найбільших банків соц..країн і перш за все америк.,які надав.фінанс.допом.Нім.

Липень 1931р.за пропоз.презид.США Губера у зв’язку з світ.екон.кризою було введено на 1 рік мораторій на платежі по усім міжнародним боргам.

Через рік в червні 1932р. рішенням Лозанськ.конфер.Нім була повн.звільн.від сплати репарацій. Следовательно, план Юнга діяв тільки 2 роки.

НАСЛІДКИ: Нім. З 1919-1931р.виплатила репар.21.8 млрд.зол.марок = 17,2% від запланованої суми 126,5 млрд . Отрим.довгострок.і короткостр.кредити від захід.банків Амер.і Англ.= 38 млрд. Ці гроші пішли на розвиток важкої промисловості та розвитку військ-промисл.комплексу.

1930 р- Римський папа оголосив початок хрест.походу проти країн Р.С.

В економ.плані Р.С.звинувачили в демпінгу.

1929р.частка СРСР в світ.експорті 1,4 %, 1932р. 2,3%

30р.Зах.держ.готув.військ.напади на Рад.Союз.Працюв.спецслужби проти РС.

6 Утворення вогнищ війни на Далекому Сході та в Європі в кінці 20-х-30-х рр ХХ ст.

1933 рік став переломним у міжнародних відносинах. Цього року в Німеччині прийшли до влади фашисти на чолі з Гітлером (Звернімо увагу на цікавий збіг обставин: у сині 1933 р. у СІНА прийшов до влади 32-й презіздені Франюгін Д. Рузввльт, а в Німеччині — Ддольф Гіглср, які дотримувалися прямо праіилсжних курсів у зовнішній поллиці. Обидва вони були керівниками своїх країн до своєї смергі у квшгі 1945 р.), що мало трагічні міжнародні наслідки. Німеччина відверто взяла курс на агресію в Європі й воєнний переділ світу. Японія й Німеччина демонстративно вийшли з Ліги Націй, щоб розв'язати руки для агресії. Європа та Далекий Схід поступово втягувалися у воєнні дії, що врешті-решт призвело до світової катастрофи.

Радянський Союз і США активізували свою дипломатичну діяльність — перший обстоював ідею створення системи колективної безпеки, а другі, прийнявши закони про нейтралітет, водночас дедалі більше втручалися в справи інших країн. Усе виразніше виявлялося в той час розмежування між країнами — блок агресивних держав, західні демократичні держави, малі країни, що шукали захисту в Лізі Націй, і Радянський Союз.

Експансія Японії в Китаї й виникнення вогвипщ війни на Далекому Сході. На початку 30-х років міжнародне становище на Далекому Сході особливо загострилося. За інвестиціями в Китаї в 1931 р. перше місце посідала Англія (36,7 %), друге — Японія (35,1 %). У зовнішній торгівлі Китаю перше місце закріпилося за Японією (23,4 %), друге — за США (18,8 %). Сполучені Штати, підтримуючи уряд Чан Кайпгі в Нанкіні, рішуче відтісняли своїх конкурентів з китайського ринку.

Але ще в середині 1927 р. японський уряд генерала Та-наки, відбиваючи інтереси найагресивніших кіл Японії, прийняв програму широкої експансії на Далекому Сході. В «меморандумі Танаки» ставилися по черзі основні завдання японських збройних інтервенцій. Щоб з допомогою політики «заліза та крові» кінець кінцем розтрощити США, як це зробила Японія з Росією в 1905 р., необхідно спочатку завоювати Китай. Щоб завоювати Китай, потрібно насамперед захопити Маньчжурію, потім Внутрішню Монголію і навіть зовнішню — МНР. Далі знову схрестити зброю з Росією. В меморандумі підкреслювалося: «Поки цей підводний риф (СРСР) не буде знищений, ми не зможемо піти швидко вперед». Протягом тривалого часу «меморандум Танаки» становив зовнішньополітичну програму японських мілітаристів.

У 1928 р. японські війська окупували Шаньлунський півострів у Китаї. В 1929 р. з допомогою мукденівських китайських військ і білогвардійців вони захопили телеграф Китайсько-Східної залізниці, яка контролювалася спільно СРСР і Китаєм, і заарештували понад 200 радянських співробітників. У -листопаді 1929 р. мукденівські війська з білогвардійцями перейшли радянський кордон у Примор'ї та Забайкаллі, але були відкинуті Червоною Армією. Укладений після радянсько-мукденівських переговорів Хабаровський договір (грудень 1929 р.) відновив статус-кво на КСЗ.

У 1931 р. різко погіршилося економічне становище Японії: її промислове виробництво скоротилося на третину, з'явилося понад 3 млн безробітних. Агресивні кола Японії бачили вихіД тільки у війні в Кітгаї.

У ніч на 19 вересня 1931 р. біля Мукдена на залізниці пролунав вибух бомби. Це була провокація, привід для вступу японських військ у північно-східні міста Китаю — Мукден, Чанчунь, Гірин та ін. Почалася японська окупація в Маньчжурії.

Китай звернувся зі скаргою до Ради Ліги Націй, яка зажадала від Японії вивести свої війська з Китаю. Оскільки японська інтервенція тривала. Рада Ліги Націй на прохання Китаю вирішила 9 грудня 1931 р. відрядити на місце подій спеціальну комісію на чолі з лордом Літтоном. Поки комісія Літгона понад півроку добиралася до Китаю, японська агресія в Китаї поширювалася. Наприкінці 1931 —в січні 1932 рр. японські війська окупували Ци-цикар, Харбін, а потім усю Маньчжурію, захопили Шанхай, бомбардували китайські міста.

Західні держави морально осудили Японію за порушення пакту Бріана—Келлога, але не оголосили ніяких санкцій проти неї. Президент Гувер, осудивши інтервенцію Японії («доктрина Стімсона або Гувера» від 7 січня 1932 р. про невизнання її захоплень китайської території), водночас оголосив: «Вони (японці. — Г. Ц.) відновлюють порядок у більшовизованій частині Китаю». Дауес (посол США в Англії), запрошений на засідання Ради Ліги Націй, у Парижі заявив, що США не хочуть економічних санкцій проти Японії й пропонують спільну «інтернаціоналізацію» дій і створення «нейтральної зони» в Маньчжурії.

Французький генерал Вейган зазначив, що Японія «зміцнює позиції цивілізації на Сході проти більшовиків». Французький генштаб почав готувати «добровольців» для відрядження в Китай.

Радянський Союз оголосив суворий нейтралітет і запропонував Японії укласти договір про ненапад, але остання відмовилася. Тоді за пропозицією СРСР 12 грудня 1932 р. були відновлені радянсько-китайські дипломатичні відносини. СРСР почав економічно допомагати Китаю.

Не натрапивши на опір великих держав (жодних санкцій з боку Ліги Націй!), японське командування з допомогою своїх китайських прихильників проголосило 9 березня 1932 р. маріонеткову державу Маньчжоу-Го на чолі з імператором Пу 1, який прибрав собі ім'я Канте.

Нарешті комісія Літгона добралася до Китаю і в жовтні 1932 р. (майже через рік після призначення) опублікувала свою доповідь. Комісія в щлому осудила японську окупацію Маньчжурії, обвинуватила Японію в порушенні пакту Бріана—Келлога та Вашингтонського «договору 9-ти» (1922 р.) і закликала до «міжнародного співробітництва» і «відкритих дверей» у Китаї. Радянському Союзу закидалася підтримка антияпонського руху в Китаї.

В грудні 1932 р. надзвичайна сесія Асамблеї Ліги Націй заслухала представників Китаю та Японії. Лорд Сай-мон навіть підтримав Японію, після чого японський представник подякував йому за те, що той «за півгодини чітко сформулював позицію Японії, яку протягом 10 днів вона намагалася висловити на Асамблеї». Асамблея передала питання в «Комісію 19-ти» й підкомітети Ліги Націй. Тим часом японські війська спокійно просувалися до Пекіна й Внутрішньої Монголії.

В лютому 1933 р. Генеральна Асамблея Ліги Націй нарешті затвердила доповідь (Японія голосувала проти), осудивши Японію, але без жодних санкцій, і закликала «продовжувати переговори». Ліга Націй виявила своє цілковите безсилля. Японська делегація лицемірно заявила, що «зусилля Японії щодо співробітництва з Лігою Націй досягли своєї межі» і що Японія не може залишатися членом організації. 28 березня 1933 р. Японія вийшла з Ліги.

Окупація Маньчжурії й демонстративний вихід Японії з Ліги Націй створили вогнище війни на Далекому Сході. В той час понад 50 тис. японських солдатів перебували в Китаї. В 1937 р. їх налічувалося вже понад 300 тис.

Тим часом в Іспанії вибухнув фашистський заколот і розпочалася гро¬мадянська війна. Наприкінці 1935 р. активізував свою ді¬яльність Народний фронт Іспанії, керований комуніста¬ми. В лютому 1936 р. партії Народного фронту перемог¬ли на виборах в кортеси (парламент) і створили республі¬канський уряд єдиного фронту.

Представники правих сил і військового командування на чолі з генералом Франко почали готувати військовий переворот. Характерно, що посольства США, Англії та Франції в Мадриді знали про це й за 3-4 дні до заколо¬ту повідомляли свої міністерства про дії заколотників. Використовуючи як привід убивство поліцією депутата-мо¬нархіста Сотело, фашисти після спеціального кодового за¬клику мадридської радіостанції - «Над усією Іспанією безхмарне небо» - розпочали 17 липня 1936 р. заколот в Іспанському Марокко та на Канарських островах, а 18 липня - в самій Іспанії. Заколот спочатку було придушено, але уряди Німеччини та Італії одразу ж втрутилися, на¬дали широку військову допомогу заколотникам і надіслали своїх «добровольців» в Іспанію. Вже наприкінці 1936 р. на боці фашистів у громадянській війні в Іспанії брали участь 55 тис. На березень 1937 р. там було вже близько 100 тис. інтервентів з Німеччини та Італії.

Громадянська війна й воєнна інтервенція фашист¬ських держав в Іспанії викликали широкий резонанс у світі.

Франція, побоюючись потрапити в оточення з двох боків диктаторськими режимами, спочатку навіть допо¬магала республіканському урядові Іспанії. Та згодом французький уряд став потурати фашистам. За його про¬позицією 26 серпня 1936 р. 27 країн вирішили обрати політику «невтручання». У вересні в Лондоні вони створили «міжнародну комісію невтручання». Проте фактично більшість західних урядів підтримувала фашистів, побою¬ючись перемог народних фронтів у своїх країнах.

 США солідаризувалися з позицією Англії та Франції. Розвиваючи ідеї «Акта про нейтралітет», уряд США в серпні 1936 р. наклав «моральне ембарго» на експорт зброї до Іспанії.

 Для Німеччини та Італії інтервенція була засобом створення разом із заколотниками генерала Франко но¬вого вогнища війни. Тож вони не тільки придушували де¬мократію, а й здійснювали репетицію майбутніх воєн.

 Радянський Союз, який спочатку ввійшов до «міжна¬родної комісії невтручання», вже в жовтні 1936 р. висло¬вив протест проти того, що комісія фактично сприяла фа¬шистським заколотникам, і невдовзі покинув цю комісію.

 СРСР вимагав від західних держав установити конт¬роль над португальськими портами, протестував проти їхнього фактичного втручання в громадянську війну в Іс¬панії на користь заколотників.

 Радянський уряд майже три місяці обережно реагував на численні прохання республіканців про поставки радян¬ської зброї. Йому не хотілося йти на воєнний конфлікт із Німеччиною та Італією, тим більше що на Далекому Схо¬ді радянським кордонам загрожувала японська вояччина.

Тим часом об'єднані фашистські війська підійшли до Мадрида. Республіканський уряд знову звернувся до Москви з проханням прийняти на зберігання частину сво¬го золотого запасу з тим, щоб за цей рахунок направити в Іспанію радянську зброю. 17 жовтня 1936 р. Радянський Союз дав згоду. Іспанське золото загальною вагою близько 510 т перевезли до Одеси.

Крім цього, Радянський Союз відкрив іспанському уря¬дові кредит у 85 млн крб., населення СРСР зібрало 56 млн крб. у фонд допомоги іспанському народу. До березня 1936 р. Радянський Союз встиг поставити республіканському уря¬ду до 500 тис. т зброї, боєприпасів та інших матеріалів. Декілька радянських па¬роплавів з борошном і продовольством німецькі та італій¬ські підводні човни потопили в Середземному морі. Тисячі іспанських дітей, вивезені з Іспанії, на багато років знайшли собі притулок у Радянському Союзі.

На допомогу Іспанській республіці в складі «Інтерна¬ціональної бригади» прибули 42 тис. добровольців з 54 країн (у тому числі понад 3 тис. радянських громадян, з яких кількасот чоловік там загинули). Але сили були не¬рівними. Німеччина та Італія в цілому відрядили до Іспа¬нії за три роки війни близько 300 тис. своїх солдатів та офіцерів.

Спільна інтервенція Німеччини та Італії в Іспанії ще більше зблизила обидві фашистські держави й сприяла оформленню їх воєнно-політичного блоку. 25 жовтня 1936 р. в Берліні була підписана угода про німецько-італій¬ський союз. Німеччина та Італія домовилися про розме¬жування сфер своєї експансії на Балканах і в Дунайсько¬му басейні, а також про тактику у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала загарбання Іта¬лією Ефіопії. Так була створена вісь «Берлін — Рим».

А рівно через місяць — 25 листопада 1936 р. — в Бер¬ліні був підписаний договір між Німеччиною і Японією, відо¬мий як «Антикомінтернівський пакт». Цим пактом обидві сторони зобов'язувалися вести спільну боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу, рекомендували те ж са¬ме будь-якій третій державі, котрій «загрожує підривна робота Комінтерну». Термін дії пакту визначався в 5 ро¬ків. У додатковому протоколі сторони зобов'язувалися вживати необхідних заходів щодо «агентів Комінтерну». А в секретному додатку зазначалося, що у випадку війни з СРСР сторони не будуть полегшувати його становище. Протягом строку дії договору вони зобов'язувалися «без взаємної згоди не укладати з СРСР ніяких політичних до¬говорів, які б суперечили духові даної угоди». Вже наступного дня (26 листопада) японська вояччи¬на влаштувала провокацію проти СРСР. У районі озера Ханко батальйон японських солдатів зі зброєю вдерся на радянську територію. Радянські прикордонники розгро¬мили провокаторів. «Антикомінтернівський пакт» викликав бурхливу ре¬акцію протесту в СРСР. 6 листопада 1937 р. до «Антикомінтернівського пакту» приєдналася Італія. Через місяць вона теж вийшла з Ліги Націй. Таким чином, фашистські держави — Німеччина та Італія разом із мілітаристською Японією досягли полі¬тичної єдності, яка пізніше була закріплена укладенням тристороннього воєнного союзу, котрий відіграв вирі¬шальну роль у розв'язанні другої світової війни.

Тим часом іспанські заколотники зазнали поразки під Мадридом. Але Італія та Німеччина посилили свою допо¬могу Франко. Німецька авіація бомбардувала іспанські міста.

Західні держави продовжували негласно підтримувати режим Франко. В 1937 р. лише одна Англія надала таємну позику Франко на суму в 1 млн ф. ст. Франція передала йому золотий фонд Іспанії. 27 лютого 1939 р. уряди Франції та Англії офіційно визнали фашистський режим в Іспанії. Французьким послом при Франко був призна¬чений маршал А. Петен — майбутній глава капітулянт¬ської Франції.

В березні 1939 р. «п'ята колона» в Мадриді за підтрим¬ки англійської й французької агентури здійснила перево¬рот. Мадрид був захоплений фашистами, республіка роз¬давлена. 2 квітня 1939 р. вже й США офіційно визнали франкістський уряд.

Отже, спільними зусиллями гітлерівської Німеччини, фашистської Італії, Англії, Франції та США Іспанська республіка була потоплена в крові. Це стало ще одним кроком до розв'язання Німеччиною другої світової війни через якихось 5 місяців.