6. Україна і її зовнішня політика на сучасному етапі (після 1991р.). Становлення і розвиток зовнішніх відносин з країнами снд.

Стрімке визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до ґрунтовної розробки її зовнішньополітичної концепції. Першою своєрідною програмою зовнішньополітичної діяльності незалежної України став виступ Голови її Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 2 вересня 1991 р. З високої трибуни ООН, насамперед, було проголошено вірність України принципам Статуту цієї організації, Гельсинкського Заключного акта та Паризької хартії і підтверджено намір стати безпосереднім учасником загальноєвропейського процесу членом європейських структур. Зазначалось також, що Україна не має територіальних претензій до жодного із сусідів і виступає проти будь-яких територіальних зазіхань.

Одним із важливих завдань зовнішньої політики Україна визначила активну участь у зусиллях світового співтовариства з роззброєння. Україна виявила бажання стати безпосереднім учасником переговорного процесу про роззброєння. На особливу увагу, безумовно, заслуговує проблема ліквідації ядерної зброї. Взявши на себе 1990 р. зобов'язання дотримуватись трьох неядерних принципів (не приймати, не виготовляти і не набувати ядерної зброї), Україна висловила намір приєднатися до Договору про її нерозповсюджец-ня як неядерна держава. З погляду концептуальної визначеності зовнішньополітичного курсу України особливо велике значення мав документ, схвалений Верховною Радою України 2 липня 1993 р. "Про Основні напрями зовнішньої політики України". Він визначив головні національні інтереси України, завдання і принципові засади її зовнішньополітичної діяльності.

У прийнятому Верховною Радою документі зазначено, що з огляду на геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна має всі можливості стати впливовою світовою державою, виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.

Зовнішня політика України спрямована на виконання таких найголовніших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Збереження територіальної цілісності держави, недоторканість її кордонів.

4. Входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку,

підвищення добробуту народу.

5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України.

6. Надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

7. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є активний розвиток відносин із такими групами держав: прикордонні держави, західні держави - члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азійсько-Тихоокеанського регіону Африки, Латинської Америки.

Геополітичне розташування України об'єктивно зумовлює її велику увагу в налагодженні тісних і взаємовигідних зв'язків, насамперед з країнами-членами СНД, які мають з нею спільні кордони - Росією, Білоруссю і Молдовою. Безумовно, основні напрями зовнішньої політики України і концепція розвитку відносин України з країнами СНД є пріоритетними і визначають відносини України з Російською Федерацією. "Для України вони є стосунками особливого партнерства, оскільки від їх характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і в Російській Федерації, стабільність в Європі і в усьому світі".

Визначальний фактор українсько-російських відносин і стратегічності партнерства обох країн - їх географічна й історична схожість, спільні кордони. Для України Росія - необмежений російський ринок (у зовнішньоторговельному обігу України з країнами СНД і Балтії частка Росії становила 77%), основний постачальник енергоносіїв і один з головних кредиторів. У нас дуже близьке конституційне поле, багато в чому збігаються політичні системи і режими, структури і форми управління, взаємопов'язаний інформаційний простір.

Республіка Білорусь визнала Україну суверенною державою 24 грудня 1991 p., дипломатичні відносини встановлені 27 грудня 1991 р. Нові горизонти українсько-білоруських взаємин відкрились після підписання у Мінську 11 грудня 1998 р. президентами України і Білорусі Договору між Україною і Республікою Білорусь на 1999-2008 pp. Загалом українсько-білоруська співпраця розвивається без особливих проблем у різних галузях. Це пояснюється тим, що стратегічні інтереси, зокрема у сфері економічних відносин, здебільшого збігаються, і країни не мають ні територіальних суперечок, ні взаємної настороженості.

Молдова як прикордонна держава є також стратегічним партнером України. Важливе значення має Меморандум про врегулювання конфлікту в Придністров'ї, підписаний за активною участю України. У липні 1998 р. досягнута домовленість про юридичне оформлення українсько-молдавського кордону. Безсумнівно, зміцнення відносин з Україною допоможе Молдові продовжити просування до Європи і розв'язати проблеми Придністров'я, які є, мабуть, найбільшою перешкодою для нормального розвитку цієї країни.

Перспективні партнерські зв'язки склалися в Україні з пострадянськими державами Кавказського регіону - Вірменією, Грузією й Азербайджаном, які займають важливі геополітичні позиції на південному напрямі СНД. В умовах реформування ринкової економіки важливу роль вони приділяють зовнішньо-економічним зв'язкам на двосторонній основі, зокрема з Україною.

Незважаючи на відстані, динамічно розвивається співпраця України з пострадянськими державами Середньої Азії. Передусім висуваються питання економіного співробітництва, адже Середня Азія - це нафта, нафтопродукти, газ, кольорові метали, уран, феросплави, бавовна, яких потребує економіка України.

Республіка Казахстан є однією з перших країн, що визнала Україну незалежною державою 23 грудня 1991 р. Обидві країни надзвичайно зацікавлені в розвитку політичних, економічних добросусідських відносин: в Україні є те, чого не вистачає Казахстану, а в Казахстані чимало того, що необхідне Україні.

Українсько-киргизькі відносини. У минулому народи пов'язував так званий Степовий шлях - північна гілка відомого Шовкового караванного шляху зі Сходу на Захід. Цей шлях відроджується вже в нових умовах, нових історичних реаліях.

Українсько-киргизькі відносини певний час ґрунтувалися на Договорі про дружбу і співробітництво (квітень, 1991), де "першим рядком визначено і підтверджено право обох народів розпоряджатися своєю долею, прагнучи до зміцнення і розвитку багаторічних економічних і культурних зв'язків, відносин дружби і всебічного економічного співробітництва".

Вагомим кроком у розвиток відносин між державами став візит Л.Кучми у Киргизстан. У жовтні 1997 р. Президенти уклали декларацію і домовились про створення спільних підприємств і розширення співробітництва в галузі енергетики, машинобудування, гірничорудній і золотовидобувній, хімічній і електротехнічній галузях, поставки сільськогосподарської продукції.

Республіка Узбекистан потенційно є однією з найбагатших країн Середньої Азії. Керівництво здійснює свій шлях розвитку і негативно ставиться до створення наднаціональних структур у СНД.

Чимало уваги приділено постачанню газу з Узбекистану в Україну в обмін на устаткування для освоєння нафто-газових родовищ, збільшення поставок бавовни для української текстильної та легкої промисловості. Постійно зростає українсько-узбецький товарообіг. Узбекистан для України є надійним партнером.

Туркменістан одним із останніх проголосив незалежність -27 жовтня 1991 р. - і навіть тривалий час жив за радянською конституцією та законами СРСР.

Перерва в українсько-туркменських відносинах виникла в зв'язку з несвоєчасною сплатою боргів, які були переоформлені у довготерміновий кредит для України (з 1996 р. з однаковими частками упродовж семи років), і через втручання "російських" газових концернів та небажання допустити створення спільного українсько-туркменського концерну.

Таджикистан - це найвіддаленіша країна СНД. Політично та економічно вона була малопривабливою через тривалу громадянську війну, з якої не так давно вийшла. На 1991 р. українці в Таджикистані посідали четверте місце за чисельністю - 125 тис. осіб, сьогодні їх залишилось 5 тис. Республіка Таджикистан визнала Україну незалежною державою 25 грудня 1991 p., дипломатичні відносини були встановленні 24 квітня 1992 р.

Українсько-таджицькі відносини почали налагоджуватись з 2001 p., після візиту Президента Таджикистану Е.Рахмонова до Києва і на Львівщину, де трагічно загинув і похований його рідний брат. Складність взаємовідносин полягає в тому, що Таджикистан залишається однією з найслабших у військово-політичному та соціально-економічному сенсі пострадянських республік, і Президент Е.Рахмонов не має іншого вибору, ніж орієнтуватися на Росію і погоджуватись на будь-які її умови.

Отже, незважаючи на всі суперечності й труднощі співпраці з країнами Співдружності, нинішнє керівництво не вважає інтеграцію України в європейські структури альтернативою її діяльності в межах СНД. Навпаки, стає цілком зрозумілим, що альтернативи традиційним відносинам з колишніми республіками СРСР ще не налагоджено. Певна одномірність коопераційних відносин - це не краще становище, але це реальність, яку треба брати до уваги. Основне для України у відносинах з країнами СНД і іншими державами - завжди і всюди відстоювати власні національні інтереси.