Савченко

2. Комунікаційні аспекти еволюції культури

Культура будь-якого суспільства:

• культурна спадщина (література, музеї…)

• культурна діяльність (те, що сторюється зараз)

складається з:

1. творчість

2. соціальні комунікації

3. практичне використання

*5 стадій розвитку культури и СК

1. Пракультура (1,5 млн р. томуназад – 40 тис. р. тому назад) – передкультура

Період антропогенезу людини, виникнення перших комунікат. каналів – природних (вербальних і невербальних)

2. Археокультура (40 тис р. т.н. – 3 ст. до н.е.) – стародавній період

Процес соціогенезу людини (розвиток дух. культури), виникає мистецтво…

+ два нові штучні канали – іконічний (малюнки), символьний канал (оберіги, реліг. Символи, амулети).

Виникають перші цивілізації (Єгипет, Вавілон, Месопотамія) – новий вид комунік. каналів – писемність.

3. Палеокультура (3 тис до н е – 15 ст) – період Давньої культури

Розвивається писемність і худ література, виникає фонетичне письмо

15 ст – винайдення друкарського верстата

4. Неокультура (15 ст – сер 20 ст) - Нова культура

Новий КК – мануфактур. Книгодрукарство (ручне) – книга - джерело знань, вихід з-під контролю церкви.

Розвиток худ. КК

Виникають пізнавальні канали (подорожі, екскурсії, туризм)

З 19 ст виникають нові технічні КК – телефон, телеграф, радіо, кіно – перша технічна революція.

Зростає поліграфічне друкарство (індустріальне виробництво)

5. Постнеокультура (сер 20 ст – наш час)

Виникнення ТБ, комп. – електронні КК.

Відбуваєтясь поступове витіснення документної комунікації (графічної) електронною.

Таким чином, існує певна закономірність у тому, що вдосконалення ком. Засобів супроводжується суспільним інтересом, а він стимулював і розвиток соціальної комунікації.

14. Культура – базове поняття теорії міжкультурної комунікації

Теорії міжкультурної комунікації — підходи, в яких наявні спроби визначити найзагальніші закономірності міжкультурної комунікації.

Комунікація міжкультурна (у вузькому значенні слова) — 1. Процес спілкування (вербального і невербального) людей (груп людей), які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот, як правило, послуговуються різними ідіоетнічними мовами, мають різну комунікативну компетенцію, яка може стати причиною комунікативних невдач або культурного шоку в спілкуванні. К.м. характеризується тим, що її учасники у випадках прямого контакту використовують мовний код і стратегії спілкування, які відрізняються від тих, котрими вони користуються у спілкуванні всередині однієї культури. Одним із найважливіших чинників К.м. є усвідомлення взаємної «культурної чужинності» її учасників. 2. Особливий тип культури, який характеризується взаємодією національних (етнічних) культур, етнокультурною компетенцією особистостей, толерантністю, прагненням до міжнаціональної згоди у всіх сферах спілкування.

Комунікація міжкультурна (у широкому значенні слова) — увесь спектр можливих типів спілкування, який відбувається понад межами можливих соціальних груп (дискурсивних систем), починаючи від груп, представники яких є носіями різних культур, до комунікації між чоловіками і жінками або колегами різного віку тощо. Таке розуміння К.м. знаходимо в працях американських лінгвокультурологів Р.Сколлон і С.Сколлон.

Культура представляє собою систему поглядів, цінностей і знань, що широко поширені в суспільстві і передаються з покоління в покоління. Якщо риси людини мають вроджений і незмінний характер, то культура є предметом засвоєння і в різних суспільствах може бути різною. Найбільш ключові, рано засвоєні її аспекти мало схильні змінам: по-перше, в силу того, що для зміни центральних елементів когнитивної організації дорослої людини потрібен масований вплив, і, по-друге, тому, що найпотаємніші цінності стають для людини самоціллю і зречення від них породжує неусвідомлені страхи і втрату впевненості в собі.

Звичайно, в умовах серйозних і постійних зрушень соціетарного характеру перетворенням можуть піддатися навіть ключові елементи культури, однак їх зміна, скоріше, буде відбуватися з витісненням одного покоління іншим, ніж шляхом перебудови свідомості дорослих людей, чия соціалізація вже відбулася.

У культурі можна виділити декілька рівнів. Національна культура - вищий рівень; спосіб реалізації відповідних оцінок і сприйнять в конкретній організації – це корпоративна культура. Функціональні фахівці можуть володіти крім того і професійною культурою та етикою.

- Шари культури

Зовнішній шар - явні продукти і артефакти

Зовнішня культура виражається мовою, їжею, будівлями, будинками, пам'ятниками, сільським господарством, святинями, ринками, модою і мистецтвом.

Середній шар - норми і цінності.

Норми - загальне відчуття групи - що правильно і що неправильно. Норми можуть бути розроблені на формальному рівні у вигляді писаних інструкцій і на неформальному рівні, проявляючись у вигляді соціального контролю. Культура відносно стабільна, коли нор-

ми відображають цінності групи. Цінності в свою чергу відображають, що добре і що погано.

Ядро - концепції, пов'язані з існуванням. У більшості народів існування визначалося боротьбою з природою - холодом, посухою та ін. Тому культура багато в чому визначається середовищем життя.

Взаємодія культур - особливий вид безпосередніх відносин і зв'язків, які складаються між щонайменше двома культурами, а також тих впливів, взаємних змін, які зявляються в ході цих відносин. Вирішальне значення в процесах взаємодії культур набуває зміна станів, якостей, областей діяльності, цінностей тієї та іншої культури, породження нових форм культурної активності, духовних орієнтирів і ознак способу життя людей під впливом імпульсів, що йдуть ззовні. Так як подібні результати готуються поступово, іноді непомітно, поволі, то процеси взаємодії культур - як правило, великомасштабне по тривалості явище (не менше кількох десятиліть). Елементарний обмін товарами, інформацією, епізодичні контакти або навіть стійкі господарські та інші відносини, що не зачіпають глибоких рівнів в структурі культурної активності, в ціннісних орієнтаціях, в способі життя представників тієї та іншої культури, не можуть бути віднесені до взаємодії культур, але виступають формами співіснування або контактів культур одна з одною.

Виділяють різні рівні взаємодії культур. Етнічний рівень взаємодії характерний для відносин між локальними етносами, історико-етнографічними, етноконфесійних та іншими спільнотами. На національному рівні взаємодії регулятивні функції в значній мірі виконують державно-політичні структури. Цивілізаційний рівень взаємодії набуває спонтанно-історичні

форми, але на цьому рівні і раніше, і в даний час можливі найбільш суттєві результати в обміні духовними, художніми, науковими досягненнями.