103. Чинність нормативно-правових актів у просторі та за колом осіб

Чинність нормативно-правового акта у просторі визначається територією, на яку поширюється влада органу, що його видав.

Під територією держави розуміється її власна територія (земна поверхня, внутрішні та територіальні води, повітряний простір у межах державного кордону, континентальний шельф) та умовна територія (території посольств, консульств, військові кораблі та відповідні літальні апарати незалежно від їх місцезнаходження, торговельні кораблі у відкритому морі та ін.).

Екстериторіальна чинність передбачає поширення законодавства певної держави за межами її території. Право екстериторіальності розуміють як порядок, згідно з яким установи або фізичні особи, що перебувають на території іншої держави, вважаються такими, що перебувають на власній національній території та підлягають законам та юрисдикції власної держави. За загальним правилом правом екстериторіальності користуються дипломати та члени їхніх сімей.

Чинність нормативно-правового акта за колом осіб поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, що перебувають на території держави.

Усі особи — це громадяни держави, іноземні громадяни, особи без громадянства (апатриди), громадяни двох або більше держав (біпатриди), державні органи, громадські об'єднання, підприємства тощо.

Винятки з цього правила такі:

• деякі нормативно-правові акти поширюються тільки на громадян певної держави;

• не підпадають під юрисдикцію держави особи, що мають дипломатичний імунітет.

104. Чинність нормативно-правових актів у часі. Зворотна сила закону

Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї чинності у трьох "вимірах":

• у часі, тобто обмежений періодом дії, коли нормативний акт має юридичну силу;

• у просторі, тобто його дія обмежена територіально;

• за колом осіб, які підпадають під дію нормативного акта.

Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його юридичної сили.

Нормативно-правові акти набирають чинності:

• з моменту прийняття;

• з моменту опублікування;

• з моменту, передбаченого в самому нормативно-правовому акті чи в супроводжувальному акті про порядок введення цього нормативного акта в дію;

• по закінченні встановленого терміну після його опублікування (наприклад, для законів Україні це 10-денний строк, якщо в законі чи постанові про введення його в дію не вказаний момент набрання законом чинності);

• з моменту фактичного отримання акта виконавцями

(якщо нормативно-правовий акт не підлягає опублікуванню);

• з виникненням певних обставин (проголошення війни, надзвичайного стану тощо);

• з дати реєстрації (затвердження) нормативно-правового акта.

Нормативно-правові акти втрачають юридичну силу:

• після закінчення строку, на який вони були прийняті;

• зі зміною обставин, на які вони були розраховані;

• при прямому скасуванні іншим нормативно-правовим актом чи спеціальним актом (рішенням Конституційного Суду);

• при фактичному його скасуванні, тобто коли прийнято новий нормативно-правовий акт з цього самого питання, а попередній формально не скасовано.

Зворотна сила закону (ретроактивність) — це поширення дії норм певного закону на суспільні відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Загальним є правило: закони зворотної сили не мають. Це надає визначеності та стабільності суспільним відносинам, адже громадяни у своїх вчинках орієнтуються не тільки на чинні закони, а й розраховують на майбутні.

Зворотну силу мають лише ті закони:

• в яких передбачене надання їм (або окремим статтям) зворотної сили;

• які скасовують або пом'якшують юридичну, зокрема кримінальну, відповідальність фізичної особи.

Переживання закону (ультраактивність) — продовження дії норм закону після втрати ним чинності. Тут старий нормативний акт, скасований новим, ніби "переживає" відведений йому термін. Таке можливо лише за умови, що новий закон продовжує на певний період чинність норм старого закону.